Українознавство

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Українознавство можна трактувати і як цілісну систему наукових поглядів, що втілює та інтерпретує національні цінності, і як певний набір українознавчих наук (навчальних предметів), об'єднаних на основі концепції українства. В обидвох випадках воно втілює також дві глобальні функції — науково-дослідну і виховну. Першу з них цей предмет може виконувати і під іншими назвами, наприклад, "народознавство", "українське народознавство" чи навіть "суспільствознавство". Натомість виховній ролі цього предмета відповідають тільки два терміни: "краєзнавство" (від слова край) і "українознавство", їх об'єктом є цілісне поняття Малої й Великої Батьківщини в її етнічному, територіально-географічному, історичному, національно-культурному, мовному тощо вимірах (Кононенко П., 1994, с. 21). Вони мають на меті не тільки пізнавати Батьківщину, але поступово відкривати її для дитини — не "частинами" чи "аспектами", а цілісно — відповідно до того, як розширюються для пізнання очі дитячої душі.

Українознавство (краєзнавство) — предмет не "разового" вивчення, а чинник постійного і поступового входження дитини в світ національних цінностей, що лежать в основі любові до Батьківщини. Такий навчальний і виховний предмет мають всі народи і плекають його вже давно. Зокрема, у німців він називається Vaterlandkunde ("Батьківщинознавство"), або Deutschkunde ("Німеччинознавство").

Як зауважує С. Русова, відповідне поняття в педагогіку введене ще Я. Коменським у XVII ст. (Русова С, 1933, с. 25). На велике значення такого предмета (Kunde — Heimate — "Батьківщинознавства"), теоретично висвітленого ще в працях Гардера, вказував К. Ушинський, описуючи свою першу подорож по Швейцарії. В іншому випадку він зазначає, що в державах

Західної Європи завжди дбають про те, щоби дитина добре знала свою батьківщину, мову, літературу, історію, географію, політичні відносини. Знання своєї батьківщини він ставить в один ряд із умінням читати, писати, рахувати і знанням релігії (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 402, 407).

У сфері педагогіки українознавство відкривається як предмет триєдиний (рис. 17).

Рис. 17. Структура поняття українознавства в його педагогічному трактуванні

Рис. 17. Структура поняття українознавства в його педагогічному трактуванні

По-перше, це постійна присутність певного національно-філософського світогляду — національного духу — ідеї українськості, без якої цей предмет взагалі не може виконувати своєї виховної функції. Цей аспект українознавства слугує основою плекання любові до Батьківщини і втілює в собі синтез національних ідеалів — навіть тоді й за тих умов, коли питання про сам предмет українознавства спеціально не стоїть.

Ідея українськості передбачає наявність українського духу в усіх навчальних предметах, на уроці, в усіх виховних заходах. Проте, вона має спрямовуватися не проти когось, не спонукати до ненависті щодо інших народів, а до почуття національної самоповаги українця і любові до свого народу, до пізнання та розбудови Вітчизни, а отже, в ім'я торжества правди, добра, справедливості, миру і злагоди в Україні тощо.

По-друге, українознавство в освіті й вихованні виступає як інтегрований самостійний науково-методологічний предмет, що теоретично інтерпретує ідею українськості в різних ділянках суспільного життя і в різних навчальних предметах — в історії, літературі, етнопсихології, мові, географії тощо. Воно визначає наукові параметри національно-державницького світогляду і посідає проміжну ланку між системою національних цінностей та їх "опредмеченням" у різних формах культури. Це — філософія українознавства, теоретичне українознавство. За наших умов цей аспект репрезентований найперше працями П. Кононенка та науковців Інституту українознавства.

У підготовці вчителя такий предмет повинен бути базовим, синтезуючим і вести до становлення як його світогляду, так і методики відповідного виховання дітей. Очевидно, що у навчальних педагогічних закладах потрібні відповідні кафедри, які розробляли б зміст цього предмета.

По-третє, українознавство в освіті й вихованні — це також певний набір навчальних предметів, об'єднаних і згармонізованих спільною метою. Цей аспект може бути потрактований як прикладне (ужиткове) українознавство. Сюди відносимо: мову, літературу, історію, пластичне мистецтво, музику українського народу, географію земель, заселених українцями тощо (Пачовський В.).

У дошкільному вихованні та в початкових класах ужитковий аспект українознавства може бути репрезентований також одним інтегрованим предметом. У минулому були відомі й відповідні посібники, наприклад, "Мій рідний край", що подавали початкові відомості з історії, географії, літератури, природознавства тощо — у певній єдиності.

Повноцінна людина повинна мати свою батьківщину і знати про неї якомога більше — про її історію, територію, свій народ, його культуру, ставлення до моралі та до інших народів тощо. Ці цінності осягаються в процесі навчання — не відразу і не одночасно. Як і всяке інше пізнання, вивчення батьківщини розпочинається з того, що природно дитині найближче І з чим вона зустрічається найперше, — від рідної хати, родини, села чи вулиці, місцевості, звичаїв, мови тощо. Все це пізнається шляхом поступового розширення сфери сприймання. На думку С. Русової, яка питанню Батьківщинознавства приділяла багато уваги, "треба розпочинати з того оточення, в якому живуть учні". Не "взагалі", а на "матеріалі Батьківщини" діти пізнають геологічні особливості землі, одержують поняття про гори і долини, річки і ставки, дізнаються про небо і сонце, повітря, про тварин і рослини. До поняття рідної природи додається інформація про життя народу, про його працю тощо.

Отже, все розпочинається з пізнання Малої Батьківщини. Це — краєзнавство. Проте обмежувати таким чином предмет Батьківщини було би помилкою. Бо це поняття мусить сягати також рівня державності, державного розуміння Нації навіть світового (планетарного) контексту, в якому живе Україна.

Українознавство в школі. Українознавство на рівні шкільних предметів носить "практичний" (прикладний) характер і виявляє свій вплив на дитину навіть незалежно від виховника. Проте професійний підхід до справи виховання вимагає, щоб учитель добре знав виховні можливості всіх предметів у школі. Стисло розглянемо тут лише дві групи шкільних предметів, що належать до сфери практичного українознавства.

Історико-гуманітарна група шкільних предметів має достатньо виражені національні вартості й трактує їх в історичному аспекті (історія України, історія літератури, історія культури тощо).

Історія — "вчителька життя", бо допомагає зрозуміти сучасність, вказує орієнтири на майбутнє, дає взірці для наслідування чи заперечення, розвиває почуття патріотизму, вчить громадянськості, сприяє формуванню почуття суспільної відповідальності. Пізнання життя нашого народу сприяє становленню творчого світогляду.

На думку В. Пачовського, мета історії — виховувати громадян, здатних до державотворчої діяльності ("Перший український педагогічний конгрес", 1933, с. 99). Історія повинна працювати на сучасність, бо минуле є джерелом творення майбутнього. Минуле засвоюємо не для повторення, але для його покращення. Життя — це розвиток, а історія в будь-якій сфері суспільного чи культурного життя — це місток, що поєднує минуле і сучасне; він не повинен руйнуватися, бо в такому випадку суспільство втрачає вектор руху, розвитку.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Українознавство“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство
  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ