На шляху до гармонії громадянського суспільства

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Як відомо, в минулому було чимало спроб змінити вектор історичного розвитку людства і, таким чином, "ощасливити" його. Такі спроби породили і низку своєрідних концепцій суспільного розвитку.

Так, ідеологи фашизму і комунізму, як, зрештою, й інших тоталітарних режимів, відстоюють тезу про закономірність і неминучість боротьби, яка нібито є головним двигуном історії. Вона трактується як фактор позитивний, що в кінцевому підсумку веде до добра. Зокрема, більшовицька ідеологія орієнтує на так звану класову боротьбу, на революцію. Мета цієї боротьби — знищення класу експлуататорів і становлення диктатури "трудящих".

У свою чергу, фашизм таким "об'єктивним" законом історії вважає боротьбу окремих людей і народів за право бути провідною силою. Є щось від таких поглядів і в сучасному російському шовінізмі. Сильна нація і сильна людина, відповідно до таких поглядів, повинна йти до своєї мети шляхом поневолення і знищення слабших. Наслідком такої боротьби має бути панування сильних. В обидвох випадках обґрунтовується доцільність боротьби і заперечуються пріоритети моралі.

Ідеологіям класової чи міжнаціональної боротьби і ненависті громадянське суспільство протиставляє ідеал суспільної гармонії та практику толерантного ставлення до інших політичних, етнічних чи конфесійних поглядів. Як і будь-які інші ідеали, він не може бути здійснений до кінця, але саме визнання його і прагнення до нього орієнтує людину і суспільство до злагоди та до хоча б відносної єдності.

Це означає, що воно (громадянське суспільство) орієнтується на еволюційний шлях розвитку — не тільки як головний, але й як природовідповідний. Ці засади відкидають ненависть і жорстокість, війни і революції як стратегію і тактику сил зла, хоча застосування сили в обороні добра, зокрема, в обороні батьківщини від ворога, не виключається. Звідси — конфлікти і колізії, характерні для будь-якого суспільства, у тому числі класові й міжетнічні, повинні вирішуватися, виходячи з пріоритету ідеалів добра, справедливості, правди, сумління тощо. На думку Г. Ващенка, духовна криза в сучасних європейських суспільствах дуже заважає реалізації такого погляду на речі. Атому, гостро критикуючи як комунізм та фашизм з їх канібалізмом, з одного боку, так і капіталізм з його бездуховністю і прагненням до матеріальної наживи — з іншого, він доходить висновку, що майбутній суспільний лад не буде ні капіталістичним, ні комуністичним — він буде якимось іншим, — пише він. "У ньому має бути забезпечена справжня, а не номінальна свобода людини; в ньому не мусить мати місця експлуатація і поневолення в будь-якій формі, чи то в формі економічного примусу, чи то в формі терору. Життєвий рівень людини майбутнього мусить бути високим і то не лише з боку матеріального, а й духовного. В основу стосунків між людьми має бути покладена не конкуренція і нещадна боротьба, а пошана людської гідності й висока християнська мораль" (Ващенко Г. — 2,1997, с. 406). Таке суспільство він називає неодемократією.

Варто зазначити, що ідея "капіталізму з людським обличчям” видається більш життєздатною, ніж ідея такого ж соціалізму — хоча б тому, що перший стимулює розвиток сил і здібностей людини та суспільства і цим робить можливим втілення такої ідеї, тим часом як соціалізм веде до занепаду і стагнації, бо орієнтує людину на дармовий комфорт і лінивство. Сьогодні ідея "капіталізму з людським обличчям" знаходить не тільки ідеологічних прихильників, але й частково практичне втілення в деяких "поміркованих" суспільствах, зокрема в Європі (Австрія, Голландія, Швеція та ін.).

На думку Г. Ващенка, в побудові такого суспільства ключову роль має відіграти виховання, що кладе в основу ідею свободи і всіх інших громадянських вартостей (Ващенко Г. — 2, 1997, с. 405). Має залишитися в силі гасло Руссо, що треба виховувати вільну людину, себто повноцінну творчу особистість, але водночас виховання повинно враховувати, що, крім прагнень до добра і правди, людина має потяг і до зла та егоїзму. "Отже, покладатися у вихованні на стихію, зводити його виключно до розвитку було б дуже небезпечним і для окремої людини, і для суспільства (Там само). Відповідно таку прогнозовану систему виховання Г. Ващенко називає системою "педагогічного неолібералізму" (Там само, с. 406).

Повертаючись до практичних завдань сучасної української педагогіки, мусимо визнати, що серйозної роботи з навчання і прищеплення нашим дітям громадянських вартостей в офіційній освіті ще й не розпочато. За цих умов наша молодь осягає ці вартості стихійно, здебільшого шляхом спостережень за практичним життям, з випадкових розмов, із закордонних фільмів тощо. Складність громадянського виховання поглиблюється тим, що деякі зі засад демократії й тепер — в умовах начебто "демократичного ладу" — зазнають наруги, зневаги, а відтак і використовуються з метою реставрації тоталітаризму і шовінізму. Дискредитація демократії здійснюється, на жаль, у судочинстві, в охороні громадського порядку, в сфері привласнення матеріальних благ тощо. Не готові до громадянського виховання і наші вчителі та батьки.

Водночас очевидно, що громадянські вартості й громадянське виховання не можна ні замінити законами, ні нашвидкуруч ("революційно") насадити людині зверху. Це засвоєння — процес тривалий, який вимагає напруги, старанності та терпеливості з боку кожного, кого він стосується.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „На шляху до гармонії громадянського суспільства“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства
  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ