Повернення до традицій

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Якщо описаний вище "діагноз" хвороби сучасної української родини в головному правильний, то звідси можна зробити два висновки:

• 1. Оздоровлення родини — невід'ємний компонент оздоровлення всього суспільства, як, зрештою, і навпаки: тут маємо взаємну залежність.

• 2. Якщо повернення нашої родини до здоров'я і стабільності лежить через самоподолання людини, то його категоричною передумовою є відродження її духовності та ідеалізму.

Ці висновки вказують на напрям і наших педагогічних пошуків. Найперше — це повернення до традицій національного виховання добільшовицької епохи, які, зрештою, подекуди діяли "підпільно" весь час, особливо у західних областях України. "Настав час, — писав М. Стельмахович, — коли необхідно якнайрішучіше повернутися до української родинної педагогіки..., до відродження традиційного статусу родини з її непорушним авторитетом, подружньою вірністю, любов'ю до дітей і відданістю святому обов'язку їх виховання" (Стельмахович М., 1997, с. 129—132).

У часи кризи людина і народ завжди оглядаються назад, до своїх витоків і ставлять собі природне запитання: а чи туди ми йшли? Чи узгоджували ми свої дії зі заповітами предків, що втілені в традиції? Як буде видно далі, в традиції нам не знайти відповіді на всі запитання, але вона здатна вказати нам на природовідповідний для нас вектор Історичного поступу. Сучасній педагогіці випадає усвідомити, що ці давні джерела відродження існують і що їх зміст треба прочитати наново, з відстані сьогодення, ретроспективно.

До такого висновку спонукає нас аналіз самого процесу розвитку людської культури. Як відомо, людство будує її таким чином, що кожне покоління, засвоївши працю батьків, добудовує свій вищий "поверх". На душі кожного покоління позначаються впливи того, що робили батьки, діди і прадіди. У культурному сенсі людина переживає етапи своєї еволюції подібно до того, як вона переживає в утробі матері етапи своєї біологічної еволюції. Отже, вона не може будувати свою свідомість лише на основі культури, створюваної її власним поколінням. Вона завжди становить одне ціле зі своєю культурною традицією. І якщо на якомусь "поверсі" цієї вічної будови трапляється аварія, якщо нове покоління відчуває і усвідомлює, що батьки будували "не за тим планом", збудували не те, що слід, то на його долю випадає важке завдання демонтувати наслідки невдалої праці предків, звірити свої наміри з традицією і йти далі. Частині нашого народу такі наміри і таке ставлення до більшовицького періоду нашої історії видається прикрим, болючим і неприйнятним. Проте, якщо цього не усвідомимо і не зробимо рішучих кроків у перебудові життя, весь будинок буде лихоманити. Він не стоятиме надійно, адже збудований за неприродовідповідним проектом.

Традиції закріплюють і утверджують також цінності родинного життя, передають їх у "звичаєвій упаковці" від покоління до покоління. В. Сухомлинський порівнює традиції зі скарбничкою, "куди кожне покоління кладе свій маленький коштовний внесок" (Сухомлинський В., 1977, т. 1, с. 410). Цим визначається велика сила і вага традицій, які втілюють єдиний розум і досвід народу.

Прогресивний суспільний поступ передбачає збереження природного в природі та людського в людині — через спадкоємність поколінь. Серед цих цінностей є вічні й непорушні засади, які перевірені часом. Лише невігласи можуть уважати їх "пережитком минулого". Європейські народи, які вирізняються сьогодні відносним моральним здоров'ям (Голландія, Австрія, Швеція та ін.), попри свої господарські й технічні досягнення, ревно оберігають і свої родинні традиції. Як зауважував М. Стельмахович, культ минулого, культ традицій у них пов'язується з поняттям "консерватизму" як чогось стабільного, стійкого, надійного, як уособлення давнини, яку треба шанувати (Стельмахович М., 1996, с. 11). Відомим є "консерватизм" англійців. Це, насамперед, збереження і передача молодим поколінням вічних засад нормального стабільного життя, що ґрунтується на вірі й праці, який може протистояти морально-деструктивній силі науково-технічного прогресу. Родина виступає тією молекулою суспільства, де його консерватизм виявляє себе з найбільшою силою.

І все ж, незважаючи на однозначність і переконливість наведених вище висновків щодо важливої ролі традицій, у проблемі родинного виховання дещо вимагає спеціального розгляду. Це зумовлене тим фактом, що докорінну зміну обличчя і структури суспільства мусить ураховувати і родина.

Закріплені в звичаєвих традиціях погляди на виховання будувалися колись на тій системі вартостей, яка відповідала тодішньому життю. Найперше це стосується громадсько-політичного світогляду, який передбачає глибокі зміни, виховання характеру, що повинен відповідати вимогам нового життя. Виховуючи чесну, працьовиту і патріотично налаштовану людину, чи відчували наші предки таку, як сьогодні, гостру потребу виховувати керманичів економіки, банкірів, капітанів підводних човнів, офіцерів своєї армії тощо? Чи готували ми наших дітей до роботи в державному апараті, в дипломатичному корпусі тощо? Очевидно, що попри всю духовну силу нашої виховної традиції, без чого сучасне виховання не побудувати, не все в ній задовольняє наші сучасні потреби, найперше державотворчі, а відтак родинні та особисті. Звідси випливає категорична потреба вже на родинному рівні поєднувати духовну силу традиції а потребами, на які вказує час.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Повернення до традицій“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій
  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ