ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

Теоретичні основи сучасної української педагогіки


Розділ 26. Нове педагогічне мислення


У попередніх розділах йшлося про структуру і зміст сучасного українського виховання та розвитку, так би мовити, у їх статичному вимірі. Ми намагалися висвітлити їхню внутрішню взаємозалежність як компонентів універсальних, постійних, з одного боку, і підстановчих (за висловом К. Ушинського, "не-наслідкових") — з іншого. Проте такий погляд на виховання був би недостатнім, якби ми не представили його також процесуально, як систему динамічну і в контексті зовнішніх, дотичних до неї чинників. Отож, нам випадає розглянути ще особливості нового педагогічного мислення, роль інститутів виховання, природу методів тощо — і все це у контексті світогляду нашого часу.

Від авторитаризму до партнерства

Традиційне поняття "виховання" містить елемент влади над людиною. На думку виховника, якщо дитина відмовляється прийняти його "найправильніші" вимоги і накази, то її треба змусити зробити це, вдаючись до різних засобів підкорення — окрик, тиск, покарання, побої тощо. Сучасні батьки та вчителі рідко вдаються до крайніх заходів, але від цього суть не змінюється: за всіх обставин точиться боротьба за владу над дитиною. Створюючи свій альянс, вони будь-що намагаються довести свою перевагу над нею. Між тим очевидно: якщо виховний є носієм влади, то дитина (учень) стає носієм слухняності, виконавцем чужої волі. Отож, чи зуміє така дитина, звільнившись з-під опіки батьків і вчителів, правильно користуватися власною волею? Чи не стане слухняність головною рисою її характеру і, закінчивши школу , вона не шукатиме, кого б ще послухатись? А, може, використає несподівану і незнайому їй свободу для вияву бунтарства, "реваншу", чого підсвідомо прагнула досі її підневільна душа? Врешті-решт, чи не трапиться так, що невміння користуватися свободою приведе людину до злочину?

Авторитаризм і його фальшивий ефект. Виховання, побудоване на владі сильного над слабшим, бере свій початок у глибинах феодально-деспотичних відносин. Маємо тут справу із природним прагненням кожної людини поширити свої погляди і свій вплив на інших, хоча й виявляємо незадоволення, коли інші намагаються робити це щодо нас. Прагнемо навіть до перетворення інших на знаряддя здійснення наших власних амбіцій.

Більшовицька система виховання була одним з найреакційніших виявів авторитаризму і глибоко увійшла в свідомість учителя і батьків. Тому й досі, не задумуючись, користуємося макаренківською формулою, відповідно до якої виховання — це цілеспрямований вплив на особистість з метою формування в ній наперед визначених якостей.

Доцільність авторитарного виховання "доводиться" фактом відносно невисокого рівня правопорушень і злочинності в колишньому радянському суспільстві, особливо в порівнянні зі суспільствами так званої буржуазної демократії. Опоненти української незалежності вказують також, що саме сьогодні суспільство "деградує" і що теперішній ріст злочинності є наслідком послаблення виховного впливу на молодь.

Правомірність такого висновку спростовується тим, що людину (і суспільство) не можна ні виховати, ні "зіпсувати" в короткі проміжки часу. Причина в іншому: за комуністичного режиму людина постійно перебувала під пресом страху; за нею наглядали, вона жила з "поламаним хребтом", а тому й вела себе помірковано.

Авторитарність мала в своїй основі також відомий психологічний закон: якщо людину, а тим більше дитину, постійно трактувати як щось нижче, другорядне, то вона з часом сама звикає до думки про себе, як про єство другорядне, слабке, нікчемне, підневільне. У нашому родинному і, особливо, в шкільному вихованні таке ставлення до дитини ще дуже поширене. Наслідком цього "виховання" було формування комплексу неповноцінності та інфантильності нашої молоді. Усе це в сукупності й давало ефект "цвинтарної вихованості", яким хвалилася комуністична педагогіка.

Варто тут зробити одне зауваження і стосовно самої макаренківської практики виховання. То правда, що ефект цього виховання у відомій колонії був помітним. Але забуваємо при цьому, що безпритульними в той час були не діти алкоголіків чи наркоманів. На вулиці опинилися нащадки розстріляних, знищених у громадянській війні, зморених голодом тощо дворян, офіцерів, заможних селян. Це було генетично здорове і повноцінне покоління, хоча й знедолене більшовиками. З таким складом вихованців колонія була приречена на успіх. Сьогодні ж чомусь ця система виховання не дає наслідків навіть в установах закритого типу.

Виховання і свобода. Нові умови життя передбачають таке виховання, котре забезпечувало б формування у характері розкутої людини механізмів самоконтролю, самокорекції, самообмеження, самоорієнтації — не під впливом страху, а на основі власного погляду на життя, особистої волі та розуму, власної віри. Але це можливе лише за умови, якщо її виховання буде здійснюватися з самого початку в умовах свободи — в сім'ї та в школі.

Вільна людина сама засвоює світ і сама бере з нашого "виховання" лише те, що хоче взяти. "Дитина скрізь виявляє свою активність, вона є досліджувач, що самостійно переробляє свої приймання і вражіння від оточення..." (Русова С, 1994, № 1, с. 25). Американські педагоги вважають, що прагнення свободи є головним прагненням дворічної дитини, і якщо її постійно обмежувати, дитина стає інфантильною. Сьогодні цей момент мусимо брати до уваги, бо часто, виховуючи одне, руйнуємо інше. Зрозуміло, отже, що в умовах вільного життя потрібна інша методика виховання, а звідси і визнання так званої педагогіки співробітництва, педагогіки партнерства.

Стосунки співробітництва виключають владу вчителя над учнем. Вихованець разом із виховником ідуть до спільної мети. Ніхто тут не панує. Вічне прагнення вчителя до зміцнення своєї влади над учнем мусить зазнати ґрунтовного переосмислення: авторитет вчителя повинен будуватися виключно на переконанні вихованця в чеснотах свого наставника.

На шляху до демократичної педагогіки все більше виховників визнають уже згубність авторитаризму. Проте сила давніх поглядів і звичок дає про себе знати повсюдно. Дуже часто протиріччя між прагненнями влади над дитиною і розумінням нашого егоїзму, який за цим приховується, спонукає виховника (батьків, учителів) до певного педагогічного лукавства: повсюдно декларується потреба незалежності наших вихованців, але насправді робиться все, щоб їх назавжди залишити у сфері нашого впливу. Така "напівдемократія" дуже небезпечна, бо спонукає дітей (тепер уже "з власної волі") в умовах фальшивої свободи підлаштовуватись під бажання і світогляд вчителя, а це надійний шлях до конформізму і руйнування особистості.

Трактуючи учня як суб'єкта виховання, Г. Ващенко орієнтується на "середній шлях". Він усіляко наголошував, що основне місце тут повинні посідати ідеї Руссо, Песталоцці, Монтессорі, Дьюї, себто тих, хто стояв біля витоків теорії вільного виховання. Проте в низці праць він застерігає і проти того, щоб виховання пускати на самоплив чи зводити лише до інтелектуального розвитку. Слід уникати зайвого тиску і не приписувати дитині правила поведінки, як лікар приписує хворому ліки. Таке навіювання гальмує власну духовну ініціативу, а часом спричинює опір. Проте не можна покладатися і на природу, бо людина має потяг як до добра, так і до зла.

Найкраще виховання, на думку Г. Ващенка, є таке, коли дитина суб'єктивно є самостійною, але об'єктивно перебуває під продуманим і мудрим керівництвом педагога. Атому "основна проблема педагогіки майбутнього полягатиме в тому, щоб поєднати вільний розвиток дитини з педагогічним керівництвом виховника" (Ващенко Г. — 1, 1997, с. 406). Ця ідея червоною ниткою проходить крізь усю творчість Г. Ващенка.

Наступний розділ:

Гуманізм у педагогіці


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ
  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ