Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

Теоретичні основи сучасної української педагогіки


Самостійність діяльності


Процес становлення повноцінного характеру можливий лише за умов високого рівня самостійної життєдіяльності людини, її паростки закладаються в перші роки життя дитини. Людина ще чимало осягне, на життєвому шляху вона зможе уточнювати свої морально-етичні чи світоглядні засади, розвивати свої здібності тощо, але якщо в ранньому віці не зміцниться хребет її самостійності й самовідповідальності, то все життя залежати їй від інших людей. І вже ні освіта, ні творчі здібності не компенсують цього. Людина залишиться "нездібною самостійно продиратися через гущу життєвих невдач, перепон, безнастанних зусиль" (Біланюк П., 1938, с. 7).

Дитяча душа прагне самостійності. Тільки в цьому віці ми часто чуємо: "Я сам!" Проте для батьків чи виховників часом дуже важко передати дитині право на самостійну діяльність. Так її "виховувати" легше. Батьки з сильним власним характером іноді схильні "ламати впертість" (читай — самостійність) дитини і на все життя залишати її неспроможною до незалежної діяльності. А між тим, якщо дитина не навчиться бути вільною і самостійною в стосунках зі своєю матір'ю, то коли вона цього навчиться? І чи навчиться взагалі? "Щоб у дитини утворювався характер або принаймні накопичувалися для нього великі матеріали, слід, щоб дитина жила серцем(!) (так автор позначає чуттєву серцевину людини. — О. В.) і діяла волею, а цьому часто перешкоджають старші своїм втручанням у виховання дитини: або замикаючи дитину на цілий день у школу, або заважаючи їй почувати і бажати, словом, жити практично тими ж безперестанними моральними сентенціями і всякого роду обмеженнями. Ось чому, між іншим, наша доба, доба многовчення, характеризується великою кількістю нікчемних характерів" (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 441).

Зрештою, розвиток самостійності гальмується не тільки тоді, коли дитині грубо забороняють, але й тоді, коли на основі "демократичної" взаємодії сильного (виховника) і слабкого (дитини) ініціатива стихійно перехоплюється батьками і вчителями. У таких випадках вони начебто лише "пропонують" свої варіанти рішень і обґрунтовують це тим, що ці рішення вигідніші, "раціональніші". Однак більшу користь для характеру вихованця дав би гірший, але власний вибір, ніж кращі рішення, але чужі. Навіть за умови добрих стосунків і теплого ставлення до вихованця можливий деспотизм і позбавлення його самостійності. Як і деспот, добрий батько і добрий вчитель можуть виховати слабовільну людину, якщо над нею постійно висить їхній авторитет, якщо дитина сама схиляється перед ним. Під впливом такого авторитету в небажаному напрямку йде самовиховання. Так це, зрештою, буває і з народами. Коли сильний "обнімає" по-братськи меншого, програє завжди слабший.

Самостійність виховується лише в процесі самостійної діяльності, що ініціюється самим вихованцем. Вона також пов'язана з почуттям свободи. Вільна людина — завжди самостійна. "...Сучасна школа і сучасне виховання... повинні залишати розумний простір для самостійного життя серця і волі дітей, у якому тільки й можуть бути накопичені матеріали для майбутнього характеру" (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 441).


Духовний саморозвиток


На стані душі кожної людини позначаються ті впливи, які йдуть ззовні. Це — впливи найперше реальних людей: наших батьків, знайомих, духовних і громадських діячів, учителів тощо. Чималий внесок у наш духовний розвиток зробили ті люди, яких ми колись знали і які, можливо, вже не живуть, але все ж свій вплив на нас продовжують чинити. Ними можуть бути і "квазіособистості", якими є, наприклад, літературні герої. Всі вони важливі для нас лише тому, що виступають носіями (виразниками) певних духовних вартостей, певних ідеалів.

Ідеали шукають опредмечення. Для віруючої людини головним виразником духовних вартостей є образ Бога Любові й Добра. Він має великий вплив на її волю, на її вчинки, на її поведінку. Для громадянина-патріота носіями національних та громадських вартостей є видатні постаті нашої історії, герої боротьби за визволення нашого народу, за ідеали рівності людей.

У зразкового сім'янина і окремої людини в її приватному житті є також свої сімейні та особисті зразки, які він прагне наслідувати.

У своїх пошуках людина виявляє велику активність. її душа — не глечик, наповнений добром і злом. Вона вічно в русі, в дорозі, у стані прагнень, у роздумах, пошуках духовної опори. Саме за рахунок власних зусиль вона не тільки знаходить, але й привласнює високі вартості. На шляху до Абсолюту Добра народжується любов до ближнього, почуття патріотизму, порядність у повсякденних справах тощо. Людина стає культурною в повному розумінні лише тоді, коли шляхом виховання і самовиховання "вдасться їй відчинити вікно у світ ідеалів і збудити віру в можливість їх реалізації" (П. Біланюк). Увібравши в себе високі цінності — через віру, надію і любов — людина трактує їх як свої власні й починає їх відстоювати та високо цінувати в інших людях.

Нарощування духовності в людині відбувається через "спілкування з ідеалами". Під цим розуміємо ситуацію, коли людина на якусь мить або протягом певного відрізку часу забуває про всі практичні, буденні справи, заглиблюється в думі про Високе і Вічне і таким чином наближається до нього і поєднується з Ним — коли "серце поволі з Богом розмовляє" (Т. Шевченко). Загальноприйнятими формами такого спілкування є молитва, відзначення свят та участь в обрядах, поєднання з ідеалами через мистецтво, зокрема, з допомогою музики тощо.

Проте очевидно також, що кожна людина може розмовляти з ідеалами своєю власною мовою. Віра, надія і любов — почуття глибоко інтимні; їх сила далеко не завжди рівнозначна тому, що людина говорить і демонструє. "В кого завжди на устах вітчизна, той давно її в серці вже не має", — пише Ш. Петефі. Глибока віра в Бога, в національні чи будь-які інші ідеали — риси, як правило, скромної людини. І не всі ті, котрі щонеділі ходять до церкви, є дійсно віруючими. А відтак, не всі ті, хто не ходить, — атеїсти. У кожної людини своя молитва. Нею може бути навіть постійна самовіддана праця в ім'я перемоги цих ідеалів. Важливо, щоб людина думала про них якнайчастіше і щоб повсякденно приносила свою жертву на їх жертовник.

Такий стан є дуже благодатним для самої людини. Відкриваючи себе Високому і Вічному, вона, неначе "провітрює" свою душу, а відтак, переносячи увагу зі свого "Я" на "не-Я", на авторитет Творця, на національну ідею тощо, позбувається в душі затхлого егоїзму, кар'єристичних прагнень, заздрості й комплексу меншовартості та починає свою місію служіння. Власне, такий стан людини веде до оптимізму, самовпевненості, душевного спокою і віри в добру опіку Бога.

Зрозуміло, що людина може спілкуватися з ідеалами різних систем вартостей. Ідеалам добра — всій системі позитивних цінностей — протистоять ідеали зла. І за певних умов людина може спілкуватися також і з ними. Розроблені комуністичними ідеологами обряди, демонстрації, мітинги і політнавчання, наочна агітація, пам'ятники вождям тощо, — все це виражало прагнення залучати людину саме до такого спілкування і отакими ідеалами. Бо антипод Бога теж втілюється у відповідному ідеалі й очолює відповідну сатанинську систему цінностей.

Молитва є безпосереднім звертанням людини до предмета своєї віри і виявом її намагання наблизитися до свого ідеалу. "...В цьому спілкуванні людська душа виходить за межі свого земного, емпіричного буття, переборює, хоча б на деякий час, свою упідкореність плоттю, силами світу цього і вступає до сфери буття надземного, божественного..." (Франк С, 1992, с. 358). Через молитву до Бога людина вбирає в душу благодать його присутності, спокій, сили і надії. З її допомогою вона накопичує духовний капітал любові та добра, який потім віддає світові. Молитва— це просьба, щоб Бог зійшов до нас, щоб прийшло царство Боже, щоб здійснилась воля Божа на небі і на землі, щоб Бог дав нам хліб насущний і визволив від лукавства... Вона є "реальним входженням Бога в людську душу" (Там само).

Християнин творить молитву як наодинці, так і як член Христової Церкви, через участь у Святій літургії. Тут особливо гостро відчувається присутність Бога, його близькість до нас. Спільна молитва об'єднує людей, і в ній вони почувають себе братами і сестрами в Христі. Служба Божа — то найкраща вчителька життя, — повчав Андрей Шептицький.

Молитва, як уважають, має і великий психотерапевтичний ефект. Досліди показали, що віруючі живуть, як правило, довше і мають краще здоров'я. Молитва, особливо в церкві, приносить душевне очищення, катарсис, а отже, сприяє здоров'ю.

Вважають, що церква потужно заряджена позитивним біополем.

Апогеєм молитовного наближення до Бога є сповідь і Святе Причастя, коли віруюча людина поєднується з Богом, вбираючи в себе Дари Божі — Кров і Тіло Христа і тим самим приймає його пожертву.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку
  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ