Мистецтво

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

В історії людства мистецтво завжди мало великий вплив на духовний стан суспільства. І не випадково, як зазначає Г. Ващенко, великі митці часто виступають репрезентантами, "символами" своїх епох — як у всесвітньому, так і в національному масштабах — епоха Гомера, епоха Данте, епоха Котляревського тощо. Показово також, що навіть деякі вчені та філософи в минулому писали свої твори в поетичній формі. "Бо дія мистецтва — повніша, ніж дія науки" (Ващенко Г., 2000, с. 196).

Наука, на думку Г. Ващенка, діє переважно лише на розум: участі почуттів тут навіть уникають. Через це наукові твори не вельми сильно впливають на поведінку людини. Дія мистецтва ширша. Воно впливає на почуття, волю, мислення людини. Сприймаючи мистецькі образи та їх трактування (мислення), ми водночас переживаємо задоволення, обурення, любов і ненависть, співчуття чи навпаки, отримуємо певне бажання стати на чийсь бік (Там само).

Виховання та естетичні потреби людини. Шукання і творення краси, прихильність до неї, потреба естетичного переживання є вродженими в людині. На думку К. Ушинського, "інстинктивність естетичних прагнень, яка існує в людях, є психологічний факт, що не підлягає сумніву" (Ушинський К., 1954, т. 6, с. 179). Вони — естетичні прагнення — реалізуються в наших будівлях, в убранні, в поезії, в звичаях і навіть у науці — стихійно і "ненавмисно".

Дитина любить усі види мистецтва — малювання, спів, ігри, танці, казки тощо — і радо поєднує з ними свою діяльність. Зрештою, найраніше виявляється в неї любов до малювання, ліплення і мистецтва слова. Душа дитини народжується готовою до спілкування з мистецтвом, і цим природа виявила турботу про людину: дала готовий специфічний інструментарій пізнання світу ще до того, як вона навчиться мислити, говорити, читати і писати.

Іншим важливим моментом у педагогічному трактуванні мистецтва є те, що краса, яку воно репрезентує, і добро тут завжди йдуть у парі. Мистецтво здатне нести добро. Аналізуючи внутрішній стан людини, відомий філософ С. Франк стверджує, що "десь недалеко від краси знаходиться добро" (Франк С, 1992, с. 235). І саме звідси бере свій початок відомий афоризм: "Краса врятує світ".

Про спорідненість краси і добра свідчить навіть поняття "моральної краси". Щире подвижництво, смерть за волю Батьківщини чи за перемогу добра, — все це краса моральна, що сприймається не стільки розумом, скільки серцем. Ми не сумніваємося в тому, що "це Краса", бо маємо еталон (ідеал) такого вчинку в своєму духовному досвіді.

Естетичний досвід. Спілкуючись з мистецтвом, дитина накопичує свій естетичний досвід, що має подвійний характер. По-перше, вона сприймає мистецтво — поверхнево або глибоко, залежно від власного естетичного розвитку — і завдяки цьому розвиває в собі його розуміння, нарощує досвід такої діяльності. Намагання дитини осягнути ідеальне сприяє розвитку ідеалістичного світогляду. Добра музика, наприклад, має іноді глибокий збудливий вплив на емоції, веде до вдосконалення смаків; вона може також унормовувати і врівноважувати почуття, облагороджувати душу.

По-друге, дитина бере безпосередню участь у мистецькій творчості, що зумовлює розвиток її власних творчих можливостей. К. Ушинський вказує на те, що дитяче малювання і дитячі мистецькі роботи є дуже могутнім засобом пробудження в дітей прагнення до вдосконалення в галузі витонченого. Однак саме лише оточення дитини гарними речами може цей розвиток заглушити. Немає сумніву, що з-поміж цих двох аспектів естетичного життя дитини участь у художній творчості має вирішальне значення. Як і в релігійному досвіді, пасивне сприймання краси веде лише до запозичення естетичних можливостей. Щоб розвиватися, душа повинна працювати, і чим важче, тим більших здобутків доможеться.

У нашій виховній традиції могутнім засобом естетичного виховання завжди був хоровий спів, особливо в церквах та читальнях, драматичні аматорські гуртки, уроки малювання і співів у школі, писанкарство. Піснею супроводилися польові роботи, толоки, вечорниці тощо. Усе це передбачало активну участь людини в творчості.

Сьогодні ситуація швидко і докорінно змінюється. На природних естетичних потребах паразитує телебачення та кіноекран. І якщо навіть не давати оцінку змістові цього "екранного мистецтва", сам той факт, що воно перетворює людину на пасивного спостерігача, видається вельми зловіщим: така ситуація веде до розвитку згадуваного вже "паразитарного емоціоналізму", коли людина звикає реалізувати свої емоційні потреби не через свою власну творчість, а лише очікує впливу на себе ззовні. Як вважають психологи, задоволення емоційних потреб таким чином не розвиває, а притуплює волю і розум. Щось подібне пережили стародавні римляни, полюбляючи жахливі видовища — задля власної втіхи. Це ознака деградації. Психологи простежують велику поширеність цих явищ і в наш час. Звідси — очевидний педагогічний висновок і найперше для батьків: якнайширше залучати малих дітей до мистецької діяльності (малювання, ліплення, гра на музичних інструментах тощо) і дуже обережно користуватися послугами телебачення та кіно.

Мистецтво і праця. Естетичне виховання і розвиток — як шляхом сприймання мистецтва, так і участі у його творенні — ведуть до розвитку почуття краси, спостережливості, розуміння форми і гармонії, відчуття барв, ритму тощо. Участь дитини в творенні образів забезпечує також володіння технікою (словом, барвами, звуками тощо). Цим особливо характеризується ужиткове мистецтво, що передбачає володіння також технічними засобами — токарним верстатом, інструментами для обробки дерева тощо. Деякі види мистецтва (наприклад, дизайн) взагалі поєднуються з процесами матеріального виробництва.

В історії нашої культури мистецтво, схильність людини до орнаменталізму завжди характеризували будь-яку нашу працю: будівництво дому і внутрішнє облаштування житла, виготовлення одягу, сільськогосподарські вироби, наші народні звичаї тощо. І досі українець намагається прикрасити свій дім ззовні орнаментом чи картиною. Потреба естетичного самовираження в праці є вродженою, але вона особливо виражена в нашому характері.

Штучна урбанізація нашого населення за більшовицького режиму не давала можливості розвиватися цій потребі людини. В місті вона не створює таких передумов — тут все стандартне і для неї готове. Сьогодні ж поєднання праці й мистецтва набуває особливої актуальності й стосовно домашнього і шкільного виховання. І не тому, що "так треба", а тому, що це для нас природовідповідно. Викладання таких "синтетичних" предметів, наприклад, у рамках уроків ручної праці передбачає також спеціальні заходи щодо підготовки вчителів.

Виховна сила мистецтва. Мистецтво є однією з форм втілення цінностей, а тому виступає як самодостатній чинник виховання. Самостійне спілкування дитини з мистецтвом уже виховує. Складність лише в тому, щоб дитина спілкувалася сам на сам з мистецтвом людяним, що від Бога.

Магія впливу мистецтва в тому, що людина довіряє авторитету митця. Вона сприймає його позицію як санкцію, як пораду, як дозвіл. І якщо мистецький сатанізм спонукає до "легалізації" інстинктів, до вседозволеності, навіть до подолання в собі вродженої сором'язливості, а відтак ще й трактує все це як "самозвільнення", як вияв "розкутості", то така ідеологія сприймається як позитив, як заклик, бо йде від авторитету митця. Так само і здорове мистецтво, яке має тенденцію підносити людину над станом тваринним, — у світ високих ідей, у світ краси, істини, добра, що зв'язані між собою; мистецтво, що спонукає людину до очищення, до олюднення своїх прагнень, теж сприймається як голос Авторитету митця. Ідеї, які несе таке мистецтво, глибоко западають в душу.

Ця виховна самодостатність мистецтва спонукає нас до того, щоб якомога частіше влаштовувати "зустріч" дитини з мистецькими творами високого ґатунку і всілякими засобами обороняти її від спілкування з мистецтвом, що несе зло. Таким повинен бути і зміст державної політики, якщо влада прагне, щоб суспільство наше було здоровим.

Виховна сила мистецтва, зрештою, не вичерпується впливом Авторитету, який завжди присутній. Вона також у самій природі мистецтва, що переважно адресується не тільки і не стільки розуму, а насамперед безпосередньо душі людини, надто, коли йдеться про такі види мистецтва, як малярство, музика тощо. Людина сприймає мистецтво своїми почуттями і через нього розвиває їх. Дія мистецтва на людину не може бути "раціоналізованою", описаною технологічно. Вона утаємничена так само, як і дія релігії. Бо таємницею є людська душа, якою вони сприймаються.

Як стверджує Г. Ващенко, тепер мистецтво перебуває в стані занепаду як з точки зору ідеї, так і форми. Не випадково модними "митцями", зокрема, співаками чи малярами сьогодні можуть стати люди примітивні, але які мають грошову підтримку. Бо йдеться про невибагливу психологію глядача, який простодушно сприймає будь-яку Вєрку Сердючку, що кепкує з нього та його мови.

Занепад мистецтва зумовлюється також матеріалізацією і технізацією життя, що сьогодні характерно для всіх народів. Там і тоді, де і коли занепадає дух, — руйнується і мистецтво. Воно можливе лише за умови внутрішньої свободи людини, рабство — ґрунт для сатанізму.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мистецтво“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво
  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ