Долання перепон і труднощів

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Важливою, якщо не головною, передумовою розвитку волі в процес долання життєвих перепон і труднощів. Як правило, людина не любить його, так само, як не любить умиватися холодною водою, хоча знає, що це корисно. Труднощі та перепони створюють клопоти і начебто гальмують успіх. Організм прагне комфорту і економії затрати сил. Саме це й спонукає надто активних батьків виконувати домашні завдання за своїх дітей, оберігати їх від труднощів, які створює навчання. Навіть так звані "люди дії" не завжди розуміють, що перепони не просто неминучі, вони — корисні, бо часто забезпечують становлення в їхньому характері таких рис, які допоможуть їм пізніше досягнути більших успіхів. Чадолюбні батьки і бабусі своїми "стараннями", як видається, завдають великої шкоди своїм дітям і онукам — саме в ділянці формування характеру.

Маємо в житті чимало прикладів, коли безконфліктне, "гладке" життя робить людину безхарактерною, безвольною. Невдачі й перепони, труднощі — це школа самопізнання, гарту волі, витривалості, знання життя. Незаслужені успіхи, дарований комфорт, навпаки, руйнують характер, стають джерелом фальшивої гордості, слабкості та ілюзій. У певному сенсі людина повинна любити перепони і труднощі, бо вони ведуть до змужніння, вчать терпеливості. І якщо уважно проаналізувати життя людей, що домагалися справжнього успіху, то обов'язково переконаємося, що зазнавали вони і багатьох невдач, на які відповідали додатковими зусиллями, стійкістю і витривалістю душевних сил.

Крайньою формою безхарактерного ставлення до життєвих труднощів, виявом слабкості волі є самогубство. Цей акт ґрунтується на фальшивій думці, нібито ми живемо лише задля того, щоб зазнавати щодня щастя і насолоди, тішитися комфортом. Це ознака не лише великої відстані людини від християнства, але й відсутність в неї реалістичного погляду на життя. Гонитва за щастям і насолодою, і лише за ними, робить людину рабом і жертвою випадку. Щастя — нещастя, удачі — невдачі для людини віри і чину — як права і ліва рука. Вона не хитається з боку в бік, а йде вперед до чогось більшого, не нарікаючи. Відчай і самогубство — це банкрутство душі і в соціальному плані. Людське життя не можна вважати перепоною, за всіх обставин воно залишається недоторканним даром Божим.

Долання перепон дуже часто вимагає від людини витривалості, чим характеризуються натури сильні й що важко дається людям імпульсивним та емоційним. Щоденна діяльність, виконання звичайних обов'язків дають безліч нагод зміцнювати витривалість або руйнування її, піддаючись настрою.

Розвиток самодисципліни і самоопанування

В осягненні мети власної життєдіяльності людина спирається на свою волю. Вона діє як двигун характеру. Відомий галицький педагог 30-х років минулого століття П. Біланюк називає волю "мотором усього людського поступу". Воля людини завжди поєднується з діяльністю і міцніє в діяльності. Вольова людина завжди бачить свою мету, сама обирає свою дорогу і, спираючись на волю, долає неминучі труднощі. Відсутність волі — як в людині, так і в суспільстві — річ цілком конкретна і очевидна: вона зумовлює зневіру у власних силах, пасивність, песимізм, кволість духу і тіла. Життєва мета такої людини стає лише предметом безплідних мрій. Зауважимо принагідно, що теперішня наша реальність — яскравий приклад такого стану людини і суспільства. Господарська скрута зумовлює в нас слабкість, хоча, як вже йшлося, історія дає нам чимало прикладів, коли труднощі для іншого народу ставали джерелом сили волі, руху і поступу.

Як уже йшлося, воля людини має подвійне скерування — до зовнішнього життя, на досягнення життєвих успіхів та на подолання перепон, з одного боку, і на життя внутрішнє, на самодисципліну, на самоопанування — з іншого. Вважається, що "...характерна людина не тільки спиняє вибрики тваринної натури, але стремить до того, щоб бути паном низьких інстинктів" (Паращин П., 1980, с. 297).

Костянтин Ушинський називав волю владою душі над тілом. Маємо тут цілу низку "внутрішніх ворогів", яких людина все життя долає і в боротьбі з якими гартує свою волю: життєва розхлябаність і недотримування точності, марнування часу на дрібниці, нестриманість у харчуванні, невміння мовчати, схильність до азартних ігор, пияцтво, лінощі, прагнення мати якомога більше "вихідних", погоня за дешевими сексуальними пригодами, наркоманія, хабарництво тощо. Знаємо, отже, чимало прикладів, коли людина домагається власними зусиллями значних зовнішніх успіхів, але виявляє повну немічність у своїх інтимних справах, демонструє тут безхарактерність. Часто людина діяльна нездатна організувати своє внутрішнє життя. Так з'являється проблема єдності волі, коли все — і зовнішнє, і внутрішнє життя — трактується як одне ціле, і всі зусилля слугують одній меті. "Мир між людьми вимагає як необхідної умови, щоби людина була замирена сама з собою, або щоби вона мала внутрішній душевний мир, який досягається самовладанням, перемогою над пристрастями, послухом голосу сумління...", — пише Памфіл Юркевич (Юркевич П., 1993, с 227).

Вищою формою гартування волі, гімнастикою душі є самовідмова, яку в Стародавній Греції називали "аскезою". Вона наповнювала людину силою, скерованою до середини. Справжній філософ мусив пройти школу аскези. Вважалося, що вільним мислителем може бути лише людина, яка опанувала свої пристрасті, здатна переносити нестатки і біль, уміє мовчати.

Однак тут не йдеться про якусь втечу від світу. Кожній людині потрібні вправи в стриманості як засіб гартування волі. Деякі педагоги минулого рекомендували молоді нескладні вправи, "маленькі жертви" у стриманості та самообмеженні. Такі вправи називають тренінгом волі. Головна засада цього тренінгу полягає в тому, що лише людина, яка навчилася відмовляти собі в чомусь дозволеному, може відмовити собі й в забороненому. Аскеза — це шлях формування імунітету проти тиранії моменту. В контексті державної політики таке виховання — виховання моральної стійкості й самоопанування — означало би більше, ніж виловлювати людей, які вже стали наркоманами, повіями чи злодіями.

Існують, отже, дві групи вправ, що ведуть до зміцнення волі й розвитку душевних сил: вправи в застосуванні енергії чину та подолання перепон і вправи, котрі виховують стриманість і самодисципліну. Розвиток лише енергії чину часто призводить до конфліктів і внутрішніх зривів. Водночас розвиток енергії самоопанування вартий чогось лише тоді, коли служить вищим цілям творення добра.

У педагогічній практиці зустрічаємося часто з випадками загальної безвольності та душевної немічності, безхарактерності. На всі ці випадки є лише один лік: не намагатися відразу "гартувати, волю", а шукати джерело віри, якийсь предмет, до якого дитина прагне. Ним може бути якесь уподобання, що реалізується в праці, в засвоєнні певної галузі знань, у мистецтві, спорті, доброчинній діяльності тощо. На великому значенні дисципліни в школі як чинника виховання волі наголошував Г. Ващенко: "Вона привчає дитину до певного порядку в житті, до правильного чергування праці й відпочинку, привчає до точности й акуратности у виконанні обов'язків, до організованосте, виробляє здібність підкорювати свою волю інтересам спільноти і т. ін." (Ващенко Г., 1952, с. 33). Проте він застерігав також, що не всяка дисципліна позитивно впливає на розвиток волі учня. Це повинна бути дисципліна розумна, що спрямована на виховання в дитини усвідомлення своїх обов'язків разом зі свідомістю людської гідності, дисципліна, що заперечує страх.

Наступний розділ:

Статева стриманість


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Долання перепон і труднощів“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів
  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ