Не підлягає сумніву, що сучасний занепад нашого родинного виховання є прямим наслідком деградації духовних засад суспільства. Людина і родина є частиною природи. Вони індивідуальні лише тілом. Душа їхня належить до одного загального духовного поля, і якщо "хворіє" поле, то "хворіє" і душа людини та родини.
Занепад сімейного життя помітний сьогодні в багатьох "цивілізованих" державах, і він теж є виявом загальної духовної кризи. І все ж криза родини в нашому суспільстві є специфічною і значно глибшою — найперше через навмисне руйнування її духовних засад, до чого більшовицький режим виявляв особливий хист. У 30—40-х роках минулого століття повністю зруйновано економічну основу сім'ї— її господарство. Винищено кращих хліборобів, що любили свою землю і створювали міцні сім'ї, дискредитовано любов до села і сільського господарства. Апогеєм тієї чорної справи був штучно створений голодомор, який довів українську, від природи християнську, родину до відчаю і людоїдства. Руйнування родини, масові розстріли "класових ворогів" зумовили численне безпритульництво дітей і потребу державної "конвеєризації виховання", чим пізніше пишалась радянська педагогіка, створена А. Макаренком.
У широкому фронті руйнування сім'ї помітне місце посідала також іржа комуністичної ідеології, яка сіяла штучну ("класову") ворожнечу між дітьми і батьками (Павлик Морозов та ін.), між рідними братами, підняла на п'єдестал культ доносів, аморальність, моду на шлюбні розлучення.
Друга світова війна лише посилила ці руйнівні процеси, залишивши вдруге велику кількість дітей без родини і родинного тепла.
У західних областях України ситуація стала жахливою, коли безліч родин було депортовано до Сибіру, де вони мусили жити в злиднях, холоді й голоді, хвалити за це радянську батьківщину, а в перспективі — віддати свій інтелект Росії. Лише перед війною такої долі зазнали близько півтора мільйона людей. В 50—60-ті роки минулого століття тільки в Івано-Франківській області було знищено до півсотні сіл (Стельмахович М., 1996, с. 34).
Нарешті, більшовизм залишив після себе "спадщину", яка продовжує руйнувати українську родину: моральну і духовну понівеченість людини, розвалену і безнадійно відсталу економіку, радіацію і недолугу "хімізацію" тощо. Усе це працювало на "соціалізм", але проти людини, а тому — і проти родини.
Руйнування духовних засад родини здійснювалося одночасно з насаджуванням войовничого атеїзму, в зв'язку з чим в адміністративно-партійному порядку переслідувалися родини, що вдавалися до ритуалів хрещення дитини, шлюбів у церкві, похоронів за участю священика. Робилися також спроби все це підмінити штучними сурогатами "радянської обрядовості", пиятикою і "мідними трубами". Додаймо до цього підтримувану і заохочувану партією штучну міграцію молодого населення — "комсомольські будови", "цілину", БАМ, "пошуки довгого карбованця" тощо. Усе це сприяло руйнуванню бажаної для родини осілості, формуванню психології перекотиполя, для якої "адреса — не дім і не вулиця...".
Сьогодні ваша родина вийшла з минулого знекровленою, понівеченою, нежиттєздатною. До недавнього часу вона була позбавлена своєї природної економічної основи — приватної власності й не користувалася навіть колишньою злиденною підтримкою держави. Це поглиблювало процес її пролетаризації. Внаслідок здержавлення системи виховання родина успадкувала відчуженість батьків та дітей, що дуже послабило її внутрішній духовний організм. У брежнєвську епоху на ґрунті тотальної корумпованості суспільства буйним чортополохом проросла гіперопіка батьків над дітьми; хабарництво — від садочка до інституту, — в якому пряму участь беруть і діти та молодь; нігілізм, апатія, розгубленість. Усе це— хвороби сучасної нашої родини. Дослідники з різних галузей наук засвідчують тут наявність кризи і ознак глибокої деградації. А надто, коли йдеться про місто, де особливо сильно відчуваються й сучасні планетарні руйнівні щодо сім'ї чинники: антропократичні прагнення, посилення міграції, гонитва за матеріальними благами тощо.
Криза сім'ї виявляється, зокрема, в зростанні кількості розлучень. Сьогодні соціологи констатують, що вдалою є лише кожна четверта новостворена сім'я. Починаючи з 80-х років минулого століття, на десять шлюбів припадає три розлучення, а в містах — на два шлюби — одне розлучення (Кравець В., 1995, т. 1, с. 48). Різко падає число новонароджень, у чому теж перед веде місто.
Спеціальними дослідженнями (В. Кравець) доведений також тісний зв'язок між станом сучасної родини та еволюцією поглядів у суспільстві. На її стабільність впливають:
• лібералізація поглядів на сексуальне життя, що втілюється, зокрема, у так званому масовому мистецтві (фільми, телепередачі тощо);
• легковажне ставлення в суспільстві до подружньої зради, невірності тощо;
• примиренність з фактами проституції, порнографії та ін.;
• втрата уваги до дівочої цнотливості ("вступати в шлюб незайманою — не модно" і т. ін.);
• індиферентне, а то й поблажливе ставлення до покритки;
• сприймання як норми сімейних конфліктів, сварок, розлучень тощо;
• негативна установка щодо сімейного життя, що виробляється в дітей як наслідок невдалого досвіду матері чи батька, нерідко дуже "дбайливо переданого"; сприяє цьому і власний досвід життя дитини в нестабільній, схильній до конфліктів родині;
• споживацькі установки, якими наше "матеріалізоване" суспільство особливо часто наділяє дівчаток: "мій чоловік має забезпечити мене всім необхідним", — це часто і стає головним критерієм добору партнера, а кохання і духовні потреби набувають другорядного значення;
• батьківська гіперопіка, коли батьки, а найчастіше матері, сприймають свою дитину як власність, грубо втручаються в її особисте і навіть сімейне життя, провокують незгоди, що часто веде до розлучень; сім'я розпадається лише тому, що зять не подобається тещі, а невістка — свекрусі;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Деградація родинного життя і виховання“ на сторінці 1. Приємного читання.
