Лікування цієї клінічної форми НЛ – найбільш складне завдання, через низький артеріальний тиск неможливе застосування периферичних вазодилятаторів, а сечогінні в такій ситуації неефективні внаслідок тяжких порушень ниркової гемодинаміки. Єдиною можливістю зниження тиску в капілярах легень є посилення інотропної функції міокарда, що призводить до поліпшення відтоку крові з малого кола кровообігу. З цією метою призначають симпатоміметичні аміни (дофамін, добутамін), механізм дії яких полягає в стимуляції бета-адренергічних рецепторів серця.
Дофамін вводять внутрішньовенно краплинно. Для цього 200 мг (1 ампулу) препарату розводять в 250–500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Швидкість введення залежить від динаміки артеріального тиску і ритму серця. Зазвичай починають з 15-20 крапель на 1 хв. Після стабілізації систолічного артеріального тиску на рівні 110-115 мм рт. ст., при якому встановлюється адекватна перфузія нирок, вводять швидкодіючі сечогінні (лазикс – 60–80 мг). З метою посилення скорочувальної функції міокарда внутрішньовенно призначають швидкодіючі серцеві глюкозиди (строфантин К), проте на даний час більшість клініцистів вважає, що вони не є засобом надання екстреної допомоги хворим з НЛ. Відомо, що строфантин починає діяти через 10-15 хв, а його максимальний ефект настає через 60 хв, тому при альвеолярному НЛ його застосовувати не слід. При ІМ застосування глікозидів надзвичайно небезпечне через їх аритмогенну дію. Серцеві глікозиди доцільно призначати хворим із хронічною серцевою недостатністю і після ліквідації НЛ з метою профілактики його рецидивів.
Невідкладна медикаментозна терапія ГСН на тлі інфаркту міокарда з елевацією сегмента ST
Необхідні дії лікаря:
• 1. Ретельний збір анамнезу, включно попередні види терапії, і об'єктивний огляд з оцінкою стану гемодинаміки пацієнта.
• 2. Виявлення та лікування порушень передсердного й шлуночкового ритму, дисфункції клапанів, післяінфарктної ішемії і гіпертензії. *
• 3. Такі супутні захворювання, як інфекція, легеневі захворювання, ниркова дисфункція, діабет, анемія або інші порушення лабораторних показників часто визначають клінічну картину.
Пацієнти із серцевою недостатністю потребують кисневої терапії і контролю насичення киснем за допомогою пульсоксиметра з цільовим значенням понад 95 % (90 % у пацієнтів з хронічним обструктивним захворюванням легень) і періодичного аналізу газів крові, щоб уникнути гіперкапнії.
Для пацієнтів з гіпотензією слід спробувати провести об'ємне навантаження, якщо немає ознак застою в легенях. Для більшості пацієнтів потрібна терапія діуретинами, а зменшення задишки при використанні такої терапії підтверджує діагноз серцевої недостатності.
• 4. При помірній серцевій недостатності (клас II за КіПір) внутрішньовенні петльові діуретини і/або внутрішньовенні нітрати, як правило, ефективно знижують кінцево-діастолічний тиск і зменшують застій та задишку. Якщо є гіпертензія, її потрібно швидко лікувати для запобігання подальшій декомпенсації. Інгібітори АПФ/БРА II й антагоністи альдостерону зменшують задишку і процес ремоделювання, покращують виживання, і їх можна призначити, якщо немає гіпотензії, гіповолемії або ниркової дисфункції.
• 4.1. Інгаляція кисню через носову канюлю чи лицьову маску для підтримки насичення понад 95 %.
• 4.2. Петльові діуретини, наприклад фуросемід: 20-40 мг внутрішньовенно, при необхідності слід повторювати введення з інтервалом 1-4 год.
• 4.3. Внутрішньовенно нітрати у пацієнтів з підвищеним артеріальним тиском, наприклад ізосорбіду динітрат, терапію починають з дози 2 мг/год, поступово її підвищують до необхідної для забезпечення оптимального терапевтичного ефекту. Середня доза складає 7,5 мг/год. Максимальна доза не перевищує 10 мг/год, але у пацієнтів з серцевою недостатністю дозу можна збільшити до 10–50 мг/год.
• 4.4. Інгібітори АПФ показані всім пацієнтам з ознаками та симптомами СН та/чи при наявності лівошлуночкової недостатності (при відсутності гіпотензії, гіповолемії чи ниркової недостатності): лізиноприл, початкова доза від 2,5 до 5 мг/доба з наступним титруванням до 10 мг/добу чи вище залежно від переносимості; каптоприл, початкова доза від 6,25 до 12,5 мг З рази/добу з наступним титруванням до 25-50 мг 3 рази/добу, раміприл 2,5 мг двічі на день, з титруванням до 5 мг двічі на день.
• 4.5. Блокатори рецепторів ангіотенину II (кандесартан, початкова доза 2-4 мг, двічі на добу з наступним титруванням дози до 8-16 мг; валсартан, початкова доза 20 мг двічі на день з наступним титруванням до 160 мг двічі на день) якщо наявні протипоказання до ІАПФ.
• 4.6. Антагоністи альдостерону (верошпірон, еплеренон, початкова доза 25 мг 1 раз на добу з наступним збільшенням дози протягом 4 тижнів до 50 мг 1 раз на добу) рекомендовано всім пацієнтам з СН чи при наявності лівошлуночкової недостатності (обережно у пацієнтів з нирковою недостатністю та гіперкаліємією).
• 4.7. Ізосорбіду динітрат (20 мг 2 рази на добу) при непереносимості ІАПФ та БРА II (блокатори рецепторів ангіотензину II). Другу/наступну дозу слід застосовувати не раніше ніж через 8-10 год після приймання першої дози. При необхідності дозу можна підвищувати до 20 мг 3 рази на добу з інтервалом 6 год.
• 5. Виражена серцева недостатність (клас III за Кіllір).
• 5.1. Інгаляція кисню зі швидкістю 2–4 л/хв через носову канюлю чи лицьову маску (при потребі).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екстрена медична допомога» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Невідкладна медикаментозна терапія ГСН при низькому артеріальному тиску (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт. ст.)“ на сторінці 1. Приємного читання.
