Лікування хворих у післяреанімаційному періоді, після відновлення у них гемодинаміки, проводять у спеціалізованих відділеннях інтенсивної терапії.
Видужання з повноцінним відновленням всіх функцій організму, в тому числі інтелектуальних здібностей, залежить не тільки від тяжкості, виду і тривалості ураження, але й від своєчасного й якісного проведення екстреної реанімації, від раннього початку і правильного інтенсивного лікування в постреанімаційному періоді, особливо заходів, спрямованих на відновлення повноцінної функції мозку.
Постреанімаційна хвороба (ПРХ) – це стан організму після перенесеної клінічної смерті (зупинки кровообігу) з подальшим відновленням функції органів і систем.
Золотокриліна Є. С. (1999) виділяє такі стадії ПРХ:
I стадія (6–8 год від початку лікування) – стадія нестабільних функцій, головними ознаками якої є максимально виражене зниження (в 4–5 разів) перфузії тканин і наявність циркуляторної гіпоксії.
II стадія (10-12 год від початку лікування) – відносна стабілізація основних функцій організму – характеризується стабілізацією життєво важливих функцій, покращенням стану хворих, часто тимчасовим. Одночасно зберігаються виражені порушення перфузії тканин (кровонаповнення знижене в 2-2,5 раза), дефіцит об'єму циркулюючої крові (ОЦК). Збільшується втрата К+ і затримка в організмі Na+, зберігається лактатацидоз, що розвинувся раніше. Спостерігається виражена гіперферментемія. Вірогідно уповільнюється фібринолітична активність плазми крові.
III стадія (кінець 1–2-ї доби лікування) – повторне погіршення стану хворих. У декого при нормальній температурі тіла спостерігають тахікардію, задишку, підвищення AT, особливо у молодих і осіб середнього віку, неспокій. Формується гіпоксія змішаного генезу внаслідок максимального зниження транспорту кисню у зв'язку з порушенням властивостей гемоглобіну та утрудненням дисоціації оксигемоглобіну, збереження зниженої перфузії тканин, шунтування кровотоку в легенях і гіподинамічного стану кровообігу.
На цій стадії максимально виражені порушення гемостазу і фібринолізу, що створює умови для появи мікротромбів в органах і тканинах. Розвиваються порушення функцій паренхіматозних органів: нирок за типом функціональної олігурії; зростання гострої дихальної недостатності (ГДН) за типом неспецифічного ураження легень ("шокові легені"), рідше – печінки. Всі ці порушення мають функціональний характер і зворотні при сприятливому перебігу.
IV стадія (3-4-та доби) має комбінований перебіг: сприятливий – період стабілізації й наступного покращення порушених функцій із можливим зниженням інтенсивності лікування та одужанням без ускладнень;
несприятливий – період подальшого погіршення стану хворих у зв'язку з прогресуванням генералізованої запальної відповіді та порушенням багатьох функцій організму. При цьому спостерігають посилення катаболізму, інтерстиціального набряку легень, мозку, підшкірної клітковини, поглиблення гіпоксії змішаного типу й гіперкоагуляції, появу гнійно- запальних ускладнень.
Розвиваються явища недостатності функції органів і систем: вторинні кровотечі з верхніх відділів ШКТ (ерозії), психози з галюцинаторним синдромом, вторинна серцева недостатність, посилення ГДН, панкреатит, розлади функції печінки, безкам'яний холецистит.
V стадія (5-6-та доби) – розвивається тільки при несприятливому перебізі ПРХ. Прогресують запальні та гнійні процеси: масивні пневмонії, часто нозокоміальні, абсцедуючі; нагноєння ран, абсцеси м'яких тканин, гнійні плеврити. Незважаючи на раннє використання антибіотиків і антисептиків, нерідко розвивається сепсис на тлі виражених порушень клітинного і гуморального імунітету внаслідок тривалої тяжкої гіпоксії змішаного генезу. На тлі сепсису розвивається, як правило, нова, друга хвиля ураження легень, серцевого м'яза, печінки, нирок, так звана поліорганна недостатність.
Інтенсивну терапію постреанімаційної хвороби можна умовно розділити на декілька етапів: невідкладні заходи; профілактика і лікування екстракраніальних порушень; нормалізація функції ЦНС (профілактика набряку мозку, покращення метаболічних процесів в нейронах та ін.).
Невідкладні заходи
А. Інтубація трахеї для продовження ПІВЛ.
Б. Катетеризація центральної вени для забезпечення надійного постійного шляху введення лікарських засобів, систематичного контролю ЦВТ і забору проб крові для лабораторних досліджень.
Методика катетеризації. Оптимальною є катетеризація судин басейну верхньої порожнистої вени. При цьому рідше спостерігають порушення ритму серця, ніж при катетеризації правого передсердя або легеневої артерії. Катетеризацію верхньої порожнистої вени доцільніше провести через праву внутрішню яремну вену. Для її пункції голову хворого повертають ліворуч, однією рукою пальпують сонну артерію і пунктують шкіру у верхньому кутку трикутника, утвореного двома головками кивального м'яза, проводячи голку безпосередньо латеральніше сонної артерії, каудально під кутом 45 °.
Як і при катетеризації будь-якої вени, можна ввести товсту металеву голку і через неї ввести катетер меншого діаметра або спочатку пропунктувати вену тоншою голкою, через неї ввести у вену металевий або пластиковий провідник, видалити голку і через провідник ввести катетер. Дана методика сприяє утворенню меншої гематоми навколо катетера.
При катетеризації центральної вени необхідно остерігатися повітряної емболії. Тому головний кінець хворого під час маніпуляції опускають, постраждалого, що знаходиться в свідомості, просять затримати дихання, тоді як постраждалому, що знаходиться без свідомості, проводять ШВЛ з позитивним тиском на видиху. Під час періодів роз'єднання системи отвір катетера необхідно закривати пальцем або за допомогою запірного краника.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екстрена медична допомога» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Комплексне післяреанімаційне лікування на госпітальному етапі“ на сторінці 1. Приємного читання.
