Патогенез

Екстрена медична допомога

Після потрапляння отрути в організм відбувається розподіл

останньої в кров'яному руслі та інших рідинних середовищах. Розподіл отрути в організмі визначається за трьома чинниками: просторовим, часовим та концентраційним. Часовий фактор відображає швидкість надходження отрути в організм та її виведення; просторовий – залежить від умов та особливостей кровопостачання органів і тканин. Найбільша кількість отрути за одиницю часу надходить до легень, нирок, печінки, серця, мозку. У випадку інгаляційного отруєння більша частина отрути потрапляє до нирок, а перорального – до печінки.

Розрізняють 4 шляхи потрапляння отрути в організм:

• через шлунково-кишковий тракт: при вживанні їжі або при контакті отруйних речовин зі слизовою ротової порожнини (ліки, припікаючі речовини, мийні засоби, пестициди, гриби, рослини та ін., різні хімічні речовини);

• через дихальні шляхи: вдихання отруйних газів, парів та аерозолів (чадний газ, окис азоту, пари хлору, аміаку, клею, барвників, органічних розчинників та ін.);

• через шкіру та слизові оболонки: при потраплянні на шкіру та в очі отруйних речовин у вигляді рідини, аерозолю (розчинники, пестициди та ін.);

• парентеральний: укуси комах, тварин або змій, під час ін'єкційного введення ліків або наркотичних речовин.

Токсичні речовини найчастіше надходять до організму через ШКТ. Час перебування останніх у травному каналі залежить від фізико-хімічних властивостей отрути та функціонального стану шлунка й кишечника. Градієнт pH між відділами травного каналу визначає швидкість абсорбції отруйних сполук. Здебільшого процес всмоктування відбувається в тонкому кишечнику, де pH становить 7,5-8, а деякі жиророзчинні сполуки (феноли, ціаніди) абсорбуються вже в порожнині рота. У шлунку харчові маси можуть розводити і абсорбувати токсичні речовини, що перешкоджає їх контакту з слизовою оболонкою. Важкі метали безпосередньо ушкоджують кишковий епітелій і порушують процеси всмоктування. Утворення комплексів токсичних речовин із білками сповільнює всмоктування отрути в тонкій кишці. У хворих із екзотоксичним шоком сповільнення кровообігу і депонування крові в ділянці кишечника підвищує токсичний ефект через вирівнювання концентрації отрути у крові та вмісті кишечника. Найшвидше надходить отрута до організму при інгаляційному отруєнні. Цьому сприяють: а) велика площа всмоктування (100-150 м2); б) мала товщина альвеолярно-капілярної мембрани; в) інтенсивний кровообіг у легеневих капілярах; г) відсутність умов для затримки отрути. Всмоктування летких сполук здійснюється шляхом дифузії; чим вищий коефіцієнт вода/повітря, тим більше отруйних речовин надходить у кров до моменту вирівнювання концентрації. Деякі пари й гази руйнують альвеолярну мембрану, що призводить до токсичного набряку легень. Через епідерміс можуть дифундувати жиророзчинні гази і деякі органічні сполуки (ароматичні, металоорганічні, хлоровані вуглеводні тощо), їх кількість пропорційна коефіцієнту ліпіди/вода. Солі багатьох металів, особливо ртуті та літію, з'єднуючись з ліпідами шкіри, перетворюються на жиророзчинні сполуки. Механічні ушкодження шкіри, термічні й хімічні опіки сприяють проникненню отруйних сполук до організму.

Після абсорбції у кров токсичні речовини розподіляються в організмі – одні отрути в кров'яному руслі утворюють сполуки з білками, ІНШІ – клітини крові переносять чи розчиняють у плазмі крові. Отрута розподіляється у трьох ділянках: жировій тканині, позаклітинній і внутрішньоклітинній рідині, що залежить від таких характеристик отрути, як водо- і жиророзчинність, здатність її до дисоціації. Для прояву специфічної дії токсична речовина повинна мати певну тропність до рецепторів (ділянки клітинної мембрани, інші компоненти клітини). Пряме ушкодження мембранних і клітинних структур призводить до порушення їх життєдіяльності та загибелі клітини. Це проявляється глибокими змінами специфічних функцій різних тканин і перешкоджає запуску компенсаторних механізмів. Дія токсичних речовин може бути місцевою, резорбтивною або рефлекторною; отруйним сполукам характерні мутагенні, алергічні та ембріотоксичні властивості.

Виведення отрути з організму відбувається через метаболічний, нирковий та позанирковий шляхи. Метаболічний шлях представлений біотрансформаційними реакціями, які зумовлюють перетворення та знешкодження отруйної речовини. Біотрансформація включає реакції розпаду (окиснення, відновлення, гідроліз) і синтезу (сполучення з білками, глюкуроновою кислотою, амінокислотами), що відбувається головним чином у гепатоцитах (окиснення в системі цитохром Р450). Внаслідок цих реакцій з'являються нетоксичні гідрофільні сполуки. Нирковий шлях виведення отрути забезпечують процеси фільтрації та активного транспорту, які відбуваються безпосередньо в нирках. Позанирковий шлях елімінації отруйної речовини забезпечує її виділення з організму через кишечник (частина, що не всмокталась й екскретувалась з жовчю), легені (більшість летких неелектролітів) та шкіру.

Прояви отруєння та ступінь їх виразності залежать не тільки від дози отрути, яка потрапила в організм, але й чинників, що на них впливають. Це насамперед вік хворого, наявність супутніх захворювань і шкідливих звичок, проведення лікування, зміни чутливості до отрути внаслідок звикання, кліматичні умови.

У розвитку гострого отруєння виділяють 2 патогенетичні стадії:

• 1. Токсигенна – період, протягом якого отрута зберігається в організмі в кількості, яка справляє специфічну дію (екзотоксичний шок, кома, асфіксія). Зміна концентрації екзотоксину за певний період часу відображає його токсикозо-динамічні характеристики – період резорбції та елімінації отрути.

• 2. Соматогенна – термін після видалення або руйнування отрути, у вигляді залишкових уражень різних органів і систем організму аж до повного відновлення їх функцій або летального кінця (пневмонія, гостра ниркова недостатність, сепсис).

Клінічна симптоматика і діагностика. Діагностика гострих отруєнь грунтується на: анамнестичних даних; результатах огляду місця події; клінічній картині; даних лабораторної токсикологічної діагностики; результатах патоморфологічної діагностики (виявлення специфічних посмертних ознак отруєння).

Під час збору анамнезу варто з'ясувати в постраждалого час і місце отруєння, вид і кількість отрути. Важливим є визначення шляху потрапляння отрути в організм, причини приймання токсикантів і виключити групове отруєння.

Оглядаючи місце події, звертають увагу на запах, розкидані речі (упаковки від ліків, посуд з-під алкогольних напоїв і засобів побутової хімії, блювотні маси). Запах гіркого мигдалю характерний для отруєння синильною кислотою, гнилого часнику – фосфорорганічним сполуками (ФОС); специфічний запах алкоголю у випадку отруєння алкоголем, ефіром чи формаліном. Ліки, хімічні засоби тощо можуть бути направлені як речові докази разом з хворим за місцем його госпіталізації.

Клінічну картину гострого отруєння визначає як вибіркова дія токсичної речовини на окремі органи і системи, так і порушення функцій усього організму (рис. 4.21).

Органи-депо при гострих отруєннях – нирки, підшлункова залоза, печінка.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екстрена медична допомога» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Патогенез“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Глава 1. ОРГАНІЗАЦІЯ НАДАННЯ ЕКСТРЕНОЇ ТА НЕВІДКЛАДНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ. ПОРЯДОК НАДАННЯ НЕВІДКЛАДНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПОСТРАЖДАЛИМ І ХВОРИМ НА ДОГОСПІТАЛЬНОМУ ЕТАПІ. ЕТИЧНІ АСПЕКТИ РЕАНІМАЦІЇ

  • Тема 2. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, структура та завдання (наказ МОЗ України № 379 від 01.06.2009)

  • Тема 3. Нормативні документи щодо організації надання екстреної та невідкладної медичної допомоги в Україні

  • Тема 4. Документація, яку використовують у роботі бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги

  • Тема 5. Служба екстреної (швидкої) медичної допомоги України

  • Тема 6. Види екстреної медичної допомоги

  • Тема 7. Порядок госпіталізації пацієнтів бригадами екстреної (швидкої) медичної допомоги в лікувально-профілактичні установи

  • Тема 8. Алгоритм початкових дій бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги на місці події

  • Тема 9. Методика первинного та вторинного обстеження постраждалого

  • Тема 10. Поняття про термінальні стани

  • Тема 11. Етичні аспекти реанімації

  • Глава 2. ОСНОВНІ ВИДИ ПОРУШЕНЬ ДИХАННЯ Й СУЧАСНІ ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОХІДНОСТІ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ І ШТУЧНОЇ ВЕНТИЛЯЦІЇ ЛЕГЕНЬ У ДОРОСЛИХ. ЗУПИНКА КРОВООБІГУ Й ТЕХНОЛОГІЇ НАДАННЯ ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ДОРОСЛИМ

  • Клінічні прояви гострої дихальної недостатності

  • Основні ознаки та симптоми механічної асфіксії

  • Тема 2. Зупинка кровообігу і серцево-легенева та мозкова реанімація

  • Алгоритм функціональних обов'язків БЕ(Ш)МД та особливості виконання протоколу при раптовій зупинці кровообігу

  • Ритми не до дефібриляції (безпульсова електрична активність та асистолія)

  • Тема 3. Причини зупинки дихання та кровообігу (4Г та 4Т)

  • Тугий (напружений) пневмоторакс

  • Тема 4. Медикаменти, які застосовують під час серцево- легеневої та мозкової реанімації

  • Аміодарон

  • Сульфат магнію

  • Тема 5. Шляхи введення ліків під час серцево-легеневої та мозкової реанімації

  • Тема 6. Комплексне післяреанімаційне лікування

  • Комплексне післяреанімаційне лікування на госпітальному етапі

  • Допамін (допмін, дофамін)

  • Проведення продовженої ШВЛ у режимі помірної гіпервентиляції

  • Відновлення нормального об'єму циркулюючої крові і досягнення помірної гемодилюції

  • Застосування глюкокортикоїдів

  • Тема 7. Особливості виконання реанімаційних заходів у вагітних та новонароджених

  • Реанімація новонароджених безпосередньо після народження

  • Тема 8. Особливості виконання реанімаційних заходів у пацієнтів (постраждалих) в умовах стаціонару

  • Глава 3. ДІАГНОСТИКА І ЛІКУВАННЯ НЕВІДКЛАДНИХ СТАНІВ НА МІСЦІ ПОДІЇ: ГОСТРИЙ КОРОНАРНИЙ СИНДРОМ, КАРДІОГЕННИЙ ШОК ТА ГІПЕРТЕНЗИВНИЙ КРИЗ

  • Обстеження пацієнта з ГКС на догоспітальному етапі

  • Рекомендації щодо обстеження хворих на ГКС (ЕНА, 2012)

  • Тактика лікування пацієнтів із ГКС без підйому сегмента ST на догоспітальному етапі

  • Тактика лікування пацієнтів із ГКС із підйомом сегмента ST на догоспітальному етапі

  • Алгоритм лікування ГКС з елевацією сегмента ST на догоспітальному етапі

  • Заходи при зупинці кровообігу

  • Медикаментозна терапія

  • Класифікація ГСН

  • Первинна оцінка та спостереження за пацієнтами з ГСН

  • Невідкладна медикаментозна терапія ГСН при високому артеріальному тиску

  • Невідкладна медикаментозна терапія ГСН при низькому артеріальному тиску (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт. ст.)

  • Немедикаментозна терапія ГСН

  • Тема 2. Кардіогенний шок

  • Лікування кардіогенного шоку

  • Тема 3. Гіпертензивні кризи

  • Лікування гіпертензивних кризів

  • Лікування ГК на тлі гострої енцефалопатії

  • Лікування ГК на тлі гострої лівошлуночкової недостатності

  • Тема 4. Особливості гіпертензивних розладів під час вагітності

  • Прееклампсія

  • Тяжка прееклампсія

  • Еклампсія

  • Глава 4. ДІАГНОСТИКА І ЛІКУВАННЯ НЕВІДКЛАДНИХ СТАНІВ НА МІСЦІ ПОДІЇ: АНАФІЛАКТИЧНИЙ ШОК, СИНКОПАЛЬНІ СТАНИ, ГІПОТЕРМІЯ, УТОПЛЕННЯ, УРАЖЕННЯ СТРУМОМ, КОМИ РІЗНОЇ ЕТІОЛОГІЇ, ОТРУЄННЯ НЕВІДОМИМ ГАЗОМ (НЕВІДОМОЮ РЕЧОВИНОЮ)

  • Клінічна симптоматологія та діагностика

  • Лікування і невідкладна допомога

  • Синкопе в контексті транзиторної втрати свідомості

  • Діагностика синкопе

  • Стратифікація ризику

  • Загальні принципи лікування синкопе

  • Тема 2. Гіпотермія: діагностика та екстрена медична допомога

  • Патогенез

  • Тема 3. Утоплення, види, патогенез, клініка, особливості надання екстреної медичної допомоги

  • Тема 4. Діагностика та лікування ураження електричним струмом

  • Тема 5. Коматозні стани, коми невизначеної етіології, коми при цукровому діабеті

  • Коми при цукровому діабеті (ЦД)

  • Гіпоглікемічна кома

  • Тема 6. Отруєння невідомим газом і невідомою речовиною

  • Патогенез
  • Лікування і невідкладна допомога при гострих отруєннях

  • Глава 5. ДІАГНОСТИКА І ЛІКУВАННЯ НЕВІДКЛАДНИХ СТАНІВ НА МІСЦІ ПОДІЇ: ЕКСТРЕНА МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ МЕХАНІЧНИХ ТРАВМАХ

  • Початкові організаційно-лікувальні дії БЕ(Ш)МД на місці події

  • Тема 2. Травми нервової системи

  • Поєднана черепно-мозкова травма ЧМТ (ПЧМТ)

  • Тема 3. Травми щелепно-лицевої ділянки

  • Тема 5. Пошкодження грудної клітки

  • Клапанний пневмоторакс

  • Закриті пошкодження грудної клітки

  • Тема 6. Травми живота

  • Тема 7. Ушкодження опорно-рухового апарату

  • Тема 8. Синдром довготривалого стиснення тканин

  • Тема 9. Кровотеча і крововтрата

  • Тема 10. Травматичний та геморагічний шок

  • Травматичний шок

  • Тема 11. Ургентна сонографія при травмі (FAST-протокол)

  • Дослідження правого верхнього квадранта

  • Визначення вільної рідини в малому тазі

  • Пошук пневмотораксу

  • Дослідження перикарда

  • Глава 6. ЕКСТРЕНА МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ МАСОВИХ УРАЖЕННЯХ

  • Тема 2. Порядок дій медичного персоналу екстреної медичної допомоги при ліквідації медичних наслідків надзвичайних ситуацій (масового ураження людей) відповідно до наказу МОЗ України № 370 від 01.06.2009 р.

  • Поняття про територіальні плани реагування на надзвичайні ситуації

  • Тема 3. Загальна характеристика масового випадку

  • Схема залучення сил і засобів для надання медичної допомоги при численних і масових випадках

  • Тема 4. Поняття про медичне сортування: вступне, первинне, вторинне та евакуаційне

  • Етапи медичного сортування

  • Характеристика постраждалих відповідно до кольорових позначок при первинному сортуванні

  • Тема 5. Організація і надання медичної допомоги при виникненні масового випадку

  • Черговість госпіталізації постраждалих при проведенні медичного сортування на догоспітальному етапі

  • Тема 6. Організація і надання медичної допомоги при масових випадках службами екстреної медичної допомоги

  • Правила використання та порядок заповнення сортувальних браслетів і талонів