Кардіогенний шок (КШ) – це клінічний синдром, що розвивається внаслідок гострої лівошлуночкової недостатності вкрай тяжкого ступеня, частіше при інфаркті міокарда. Зменшення ударного і хвилинного об'єму крові при шоці настільки виражені, що не компенсуються підвищенням судинного опору, внаслідок чого різко знижуються артеріальний тиск і системний кровотік, порушується кровопостачання всіх життєво важливих органів. Кардіогенний шок найчастіше розвивається протягом перших годин після прояву клінічних ознак інфаркту міокарда і значно рідше – в більш пізній період.
Виділяють три форми кардіогенного шоку: рефлекторний, істинний кардіогенний і аритмічний.
Рефлекторний шок (колапс) – найлегкша форма і, як правило, зумовлений зниженням артеріального тиску у відповідь на виражений больовий
синдром, що виникає при інфаркті міокарда. При своєчасному купіруванні болю має доброякісний перебіг, артеріальний тиск швидко підвищується, однак через неадекватне лікування можливий перехід рефлекторного шоку в істинний кардіогенний.
Істинний кардіогенний шок виникає, як правило, при великих інфарктах міокарда й зумовлений різким зниженням насосної функції лівого шлуночка. Якщо маса некротизованого міокарда становить 40–50 % і більше, то розвивається ареактивний кардіогенний шок, при якому введення симпатоміметичних амінів не дає ефекту. Летальність у цій групі хворих наближається до 100 %. Кардіогенний шок призводить до глибоких порушень кровопостачання всіх органів і тканин, викликає розлади мікроциркуляції та утворення мікротромбів (ДВЗ-синдром). Порушуються функції головного мозку, розвиваються явища гострої ниркової і печінкової недостатності, в травному каналі можуть утворитися гострі трофічні виразки. Порушення кровообігу посилюється через погану оксигенацію крові в легенях внаслідок різкого зниження легеневого кровотоку і шунтування крові в малому колі кровообігу, розвивається метаболічний ацидоз. Характерною особливістю кардіогенного шоку є формування так званого "хибного" кола. Відомо, що при систолічному тиску в аорті нижче 80 мм рт. ст. коронарна перфузія стає неефективною. Зниження артеріального тиску різко погіршує коронарний кровотік, призводить до збільшення зони некрозу міокарда, подальшого погіршення насосної функції лівого шлуночка та ускладнення – шоку.
Аритмічний шок (колапс) розвивається внаслідок пароксизму тахікардії (частіше шлуночкової) або гостро виниклої брадиаритмії на тлі повної атріовентрикулярної блокади. Порушення гемодинаміки при цій формі шоку зумовлені зміною частоти скорочення шлуночків. Після нормалізації ритму серця насосна функція лівого шлуночка зазвичай швидко відновлюється і явища шоку зникають.
Основні патогенетичні фактори істинного кардіогенного шоку:
• 1. Зниження насосної (скоротливої) функції міокарда зумовлене насамперед виключенням некротизованого міокарда з процесу скорочення. Вважають, що КШ розвивається при ІМ з некрозом понад 40 % маси лівого шлуночка. Велике значення у зниженні скорочувальної функції міокарда відіграє процес його ремоделювання вже в перші години розвитку гострої коронарної оклюзії.
• 2. Розвиток патофізіологічного "хибного кола", яке посилює перебіг цього грізного ускладнення інфаркту міокарда. Виражене падіння ударного об'єму призводить до зниження тиску в аорті, а отже, до зменшення коронарного кровотоку, що посилює ішемію міокарда. Нездатність лівого шлуночка до спорожнення призводить до збільшення переднавантаження, що супроводжується розширенням неушкодженого міокарда та, в свою чергу, відповідно до механізму Франка-Старлинга, веде до збільшення сили серцевих скорочень. Зниження серцевого викиду при кардіогенному шоці призводить до компенсаторного периферичного вазоспазму, в розвитку якого беруть участь симпатоадреналова система, ендотеліальні вазоконстрикторні фактори, система ренін-ангіотензин-ІІ. Підвищення системного периферичного опору спрямовані на підвищення артеріального тиску і поліпшення кровопостачання життєво важливих органів, але воно значно збільшує післянавантаження, що, в свою чергу, призводить до підвищення потреби міокарда в кисні, посилення ішемії та подальшого зниження скорочувальної здатності міокарда і збільшення кінцевого діастолічного об'єму лівого шлуночка. Це збільшує легеневий застій, а отже, гіпоксію, яка погіршує ішемію міокарда і знижує його скорочувальну здатність.
• 3. Порушення мікроциркуляції і зменшення об'єму циркулюючої крові. При істинному кардіогенному шоці виникають поширена вазоконстрикція й збільшення загального периферичного судинного опору, що має компенсаторний характер і спрямована на підтримання артеріального тиску і забезпечення кровотоку в життєво важливих органах (головному мозку, нирках, печінці, міокарді). Однак тривала вазоконстрикція набуває патологічного значення, оскільки призводить до гіпоперфузії тканин, порушень в системі мікроциркуляції і розвитку тканинної гіпоксії. Метаболічні продукти тканинної гіпоксії викликають дилатацію артеріол і прекапілярних сфінктерів, а більш резистентні до гіпоксії венули залишаються спазмованими, в результаті чого кров депонується в капілярній мережі, що призводить до зменшення маси циркулюючої крові. Спостерігається також вихід рідкої частини крові в тканинні інтерстиціальні простори. Зменшення венозного повернення крові та кількості циркулюючої крові спричиняє подальше зниження серцевого викиду і гіпоперфузію тканин, ще більше посилює периферичні мікроциркуляторні порушення аж до повного припинення кровотоку з розвитком поліорганної недостатності. Крім того, в мікроциркуляторному руслі знижується стабільність формених елементів крові, розвивається внутрішньосудинна агрегація тромбоцитів і еритроцитів, підвищується в'язкість крові, виникають мікротромбози.
Клінічна картина істинного кардіогенного шоку. Істинний кардіогенний шок розвивається зазвичай у хворих з обширним трансмуральним інфарктом міокарда передньої стінки лівого шлуночка (часто при цьому спостерігають тромбоз двох або трьох коронарних артерій). Можливий розвиток кардіогенного шоку і при обширних трансмуральних інфарктах задньої стінки, особливо при одночасному поширенні некрозу на міокард правого шлуночка. Кардіогенний шок нерідко ускладнює перебіг повторних інфарктів міокарда, що супроводжуються порушеннями серцевого ритму і провідності або при наявності симптомів недостатності кровообігу ще до розвитку інфаркту міокарда.
Клінічна картина кардіогенного шоку відображає виражені порушення кровопостачання всіх органів насамперед життєво важливих (головного мозку, нирок, печінки, міокарда), а також ознаки недостатнього периферичного кровообігу. Недостатність кровопостачання головного мозку призводить до розвитку дисциркуляторної енцефалопатії; гіпоперфузія нирок – до гострої ниркової недостатності; недостатнє кровопостачання печінки може викликати утворення в ній вогнищ некрозу; порушення кровообігу в шлунково-кишковому тракті може бути причиною гострих ерозій і виразок. Гіпоперфузія периферичних тканин призводить до тяжких трофічних порушень.
Загальний стан хворого з кардіогенний шоком тяжкий, риси обличчя загострені. Хворий загальмований, в ступорі, але свідомість збережена, зрідка спостерігають короткочасне збудження.
Основними скаргами хворого є виражена загальна слабкість, запаморочення, "туман перед очима", серцебиття, відчуття перебоїв у ділянці серця, іноді загруднинний біль.
При огляді хворого привертає увагу сірий ціаноз або блідо-ціанотичне забарвлення шкіри, може бути виражений акроціаноз. Шкіра волога, холодна. Дистальні відділи верхніх і нижніх кінцівок мармурово-ціанотичні, кисті і стопи холодні, ціаноз нігтьового ложа. Характерна поява симптому "білої плями" – подовження часу зникнення білої плями після натискання на ніготь (у нормі цей час менше 2 с). Наведена симптоматика є відображенням периферичних мікроциркуляторних порушень, крайнім ступенем яких може бути некроз шкіри в ділянці кінчика носа, вушних раковин, дистальних відділів пальців рук і ніг. Пульс на променевих артеріях ниткоподібний, часто аритмічний, нерідко взагалі не визначається. Артеріальний тиск різко знижений, завжди нижче 90 мм рт. ст. Характерне зниження пульсового тиску зазвичай нижче 25-20 мм рт. ст. При перкусії серця виявляють розширення його лівої межі, характерними аускультативними ознаками є глухість серцевих тонів, поява аритмії, неголосний систолічний шум на верхівці серця, протодіастолічний ритм галопу (патогномонічний симптом вираженої лівошлуночкової недостатності). Дихання зазвичай поверхневе, може бути прискореним, особливо при розвитку "шокової" легені. Тяжкий перебіг кардіогенного шоку характеризується розвитком серцевої астми і набряку легень. У цьому випадку з'являється ядуха, дихання стає шумним, турбує кашель з виділенням рожевого пінистого харкотиння. При перкусії легень визначають притуплення перкуторного звуку в нижніх відділах, тут же вислуховують крепітацію, хрипи внаслідок альвеолярного набряку. При вираженому альвеолярному набряку вологі хрипи і крепітацію вислуховують більш ніж над 50 % поверхні легень. Якщо альвеолярного набряку немає, крепітацію і вологі хрипи не вислуховують або визначають в невеликій кількості як прояв застою в нижніх відділах легень, можлива поява невеликої кількості сухих хрипів.
При пальпації живота у хворого патології не виявляють, у декого може визначатися збільшення печінки, що можна пояснити приєднанням право-шлуночкової недостатності. Можливий розвиток гострих ерозій і виразок шлунка й дванадцятипалої кишки, що проявляється болем в епігастрії, іноді блювотою з домішками крові, болючістю при пальпації в надчеревній ділянці Однак зазначені зміни шлунково-кишкового тракту спостерігають рідко.
Найважливішою ознакою кардіогенного шоку є олігурія або олігоанурія, при катетеризації сечового міхура кількість відокремлюваної сечі становить менше 20 мл/год.
Зміни лабораторних даних неспецифічні і свідчать лише про виражені порушення функціонального стану органів і систем організму: підвищення вмісту в крові білірубіну (переважно за рахунок кон'югованої фракції); глюкози (під впливом активації симпатоадреналової системи і стимуляції глікогенолізу); сечовини і креатиніну (як прояв гострої ниркової недостатності, зумовленої гіпоперфузією нирок); рівня аланінамінотрансфераз (як наслідок порушення функціональної здатності печінки); підвищення згортання активності крові; гіперагрегація тромбоцитів; високий вміст у плазмі продуктів деградації фібриногену та фібрину – маркерів ДВЗ-синдрому. Наявні лабораторні ознаки метаболічного ацидозу (зниження pH крові, дефіцит буферних основ). При дослідженні газового складу крові виявляють зниження парціальної напруги кисню.
Діагностичні критерії кардіогенного шоку:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екстрена медична допомога» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 2. Кардіогенний шок“ на сторінці 1. Приємного читання.
