• 5.2. Вентиляція легень відповідно до показників газів крові.
• 5.3. Петльові діуретини, наприклад фуросемід 20-40 мг внутрішньовенно, при необхідності повторне введення через 1-4 год.
• 5.4. Морфін у дозах від 2 до 8 мг внутрішньовенно кожні 5–15 хв. Необхідний моніторинг дихання, антагоністом морфіну при апное є атропіну сульфат 0,1 % розчин по 0,5 мл підшкірно або внутрішньовенно.
• 5.5. Внутрішньовенно нітрати при відсутності гіпотензії; введення починають з дози 10 мкг/хв, титрують під контролем артеріального тиску.
• 5.6. Інотропні засоби: допамін, добутамін, левосимендан – по 100-200 мг препарату розвести в 250 мл фізрозчину NaCl (5 % глюкози), вводити внутрішньовенно, обов'язково повільно, під контролем AT і ритму серця.
• 5.7. Антагоністи альдостерону (спіронолактон чи еплеренон) у пацієнтів із фракцією викиду (ФВ) ЛШ <40 %. Еплеренон – початкова доза 25 мг 1 раз на добу з наступним збільшенням дози протягом 4 тижнів до 50 мг 1 раз на добу. Спіронолактон – початкова доза 25 мг 1 раз на добу, з поступовим збільшенням дози.
• 5.8. Ультрафільтрація плазми крові на сорбційних колонках.
У ряді випадків доводиться вдаватися до таких допоміжних заходів, як аспірація піни при масивному піноутворенні, ендотрахеальна інтубація трахеї, допоміжна і штучна вентиляція легень з позитивним тиском на видиху.
Кисень може бути застосований при гіпоксемії (Sp02 2 нижче 90 %), з якою пов'язаний підвищений ризик раптової смерті.
У більшості пацієнтів з диспное, яке спричинив НЛ, спостерігається швидка позитивна динаміка клінічної симптоматики при призначенні діуретиків внутрішньовенно, внаслідок негайної венодилатуючої дії і в подальшому виділення рідини. Оптимальна доза і шлях введення (болюсно або безперервно інфузією ) не визначені.
Такі опіати, як морфін, проявили високу ефективність у деяких пацієнтів із НЛ, оскільки вони знижують тривогу і зменшують дистрессиндром, повязаний з диспное. Опіати вважають венодилататорами, оскільки знижують переднавантаження і можуть також знижувати симпатикотонію.
Незважаючи на те, що такі вазодилататори, як нітрогліцерин, нітропрусид натрію, не мають надійних доказів у рандомізованих клінічних випробуваннях щодо їх ефективності, проте вони знижують як переднавантаження, так і післянавантаження, підвищують ударний об'єм, тим самим зменшують диспное та іншу клінічну симптоматику. Вазодилататори більшою мірою показані пацієнтам із гіпертензією, проте слід уникати їх призначення пацієнтам із систолічним артеріальним тиском нижче 110 мм рт. ст. Необхідно також уникати різкого падіння артеріального тиску, оскільки гіпотензія пов'язана з високою смертністю у пацієнтів з ГСН. Їх з обережністю слід призначати пацієнтам зі значним мітральним або аортальним стенозом.
Несиритид – людський Na-уретичний пептид, який діє переважно як вазодилататор та знижує диспное при призначенні до традиційної терапії діуретинами.
Застосовувати такі інотропні засоби, як добутамін, долалгін необхідно у крайньому разі в пацієнтів з вираженим зниженням серцевого викиду, оскільки виникає загроза гіпоперфузії життєво важливих органів, а також поглиблення ішемії міокарда та аритмії.
Доцільно використовувати левосимендан (інгібітор фосфодіестерази), якщо виникне необхідність протидіяти ефекту бета-блокатора.
Норепінефрин – препарат з переважною периферичною артеріальною вазоконстрикторною дією, деколи призначають тяжкохворим пацієнтам із вираженою гипотензією з метою підвищення артеріального тиску і перерозподілу серцевого викиду від кінцівок до життєво важливих органів (централізація кровообігу). Однак за рахунок підвищення післянавантаження в ЛШ, препарат проявляє несприятливий ефект, подібний до інотропів (норепінефрин і епінефрин). Слід призначати з обережністю у пацієнтів зі стійкою гіпоперфузією, незважаючи на достатній тиск серцевого наповнення.
Допамін у великих дозах (>5 мг/кг/хв) має інотропну та вазоконстрикторну дію. В низьких дозах (<3 мг/кг хв) може проявляти селективний вазодилатуючий ефект щодо ниркової артерії і сприяти виділенню натрію з сечею. Допамін може викликати гіпоксемію, тому слід контролювати сатурацію артеріальної крові, і додатково призначати кисень в міру необхідності.
Інші медикаментозні середники.
Надзвичайно важливо пацієнтам проводити профілактику тромбоемболії гепарином або іншими парентеральними антикоагулянтами, за винятком протипоказань чи відсутності необхідності (через терапію оральними антикоагулянтами).
Толваптан (антагоніст У2-рецепторів вазопресину) можна призначати пацієнтам зі стійкою гіпонатріємією (спрагу і дегідратацію розцінюють як несприятливі ефекти).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екстрена медична допомога» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Невідкладна медикаментозна терапія ГСН при низькому артеріальному тиску (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт. ст.)“ на сторінці 2. Приємного читання.
