Продовжувати ШВЛ у ранньому постреанімаційному періоді протягом 6-24 год (навіть при наявності, на перший погляд, задовільного самостійного дихання) або значно довше – в разі відсутності самостійного дихання або його патологічних типах має ряд патофізіологічних обгрунтувань.
По-перше, при ШВЛ автоматичними вентиляторами (з дозиметрами) виникає можливість провести точно дозовану оксигенотерапію, таким чином, усунути прояви гіпоксії.
По-друге, зберігаються енергоресурси, які організм затрачає на роботу дихальних м'язів.
По-третє, з'являється можливість шляхом встановлення режиму помірної гіпервентиляції досягнути помірну гіпокапнію (25-35 мм рт. ст.), що зменшує продукцію цереброспінальної рідини, знижує внутрішньочерепний тиск, запобігає розвитку набряку мозку і протидіє метаболічному ацидозу, який є основним пошкоджувальним чинником для нейронів ЦНС.
Помірна гіпокапнія призводить до деякого зменшення діаметра артеріол мозку і, таким чином, знижує приплив крові до нього. Це потрібно розцінювати як позитивний момент при умові ускладнення відтоку крові від мозку, зумовленого здавленням венозних судин за рахунок набряку внутрішньочерепних мозкових структур. Покращення відтоку крові від мозку буде знижувати рівень гідростатичного тиску в мозкових капілярах і перешкоджати посиленню явищ набряку. Потрібно зазначити, що з урахуванням показників кисневої ємності крові при гемоглобіні не нижче 100 г/л вищезазначене зменшення перфузії мозку не призведе до посилення гіпоксії нейронів.
При виборі режиму ШВЛ керуються такими принципами:
• дихальний об'єм підбирають з розрахунку 10-15 мл/кг маси пацієнта;
• частота дихання 12–20 на хвилину;
• концентрація кисню протягом перших 1-2 год ШВЛ може бути 100 % з подальшим зниженням його в киснево-повітряній суміші до 50- 60 % (щоб уникнути побічних ефектів оксигенотерапії) аж до моменту відновлення свідомості. Оксигенотерапію потрібно проводити під контролем парціального напруження кисню в артеріальній крові, досягаючи рівня РаO2 не нижче за 98-100 мм рт. ст.;
• контроль РаСO2 і утримання його в межах 25-35 мм рт. ст. (при РаСO2 нижче 25 мм рт. ст. потрібно негайно зменшити хвилинний об'єм дихання, оскільки така гіпокапнія викликає виражений спазм мозкових судин, тобто порушує перфузію мозку і призведе до його гіпоксії);
• під час проведення ШВЛ потрібно виключити "боротьбу хворого з апаратним диханням" і судомний синдром. Для цього використовують седативні і протисудомні препарати (діазепам 5–10 мг, тіопентал натрію 2-5 мг/кг маси);
• оцінити доцільність застосування режиму ШВЛ з позитивним тиском у кінці видиху (ПТКВ), який дозволяє уникнути мікроателектазування, набряку легень, зменшити шунтування при "шоковій легені" (ПТКВ – 40–80 мм вод. ст.). Режим ПТКВ потрібно використовувати лише при нормальних показниках АТ, ЦВТ і відсутності ознак гіповолемії та серцево- судинної недостатності.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екстрена медична допомога» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Проведення продовженої ШВЛ у режимі помірної гіпервентиляції“ на сторінці 1. Приємного читання.
