Масові аварії та катастрофи, стихійні лиха і землетруси, завали в шахтах і кар'єрах, військові дії є головними причинами розвитку синдрому довготривалого стиснення тканин (СДСТ) у постраждалих.
СДСТ має й інші назви: синдром тривалого роздавлювання, синдром звільнення, краш-синдром. Різновидом СДСТ є синдром позиційного здав- лення, який розвивається при тривалому здавленні руки або ноги масою тіла постраждалого. Найчастіше це відбувається при алкогольному сп'янінні, медикаментозному отруєнні або втраті свідомості.
СДСТ – це своєрідний варіант травматичної хвороби, який виникає в результаті тривалої ішемії та стиснення м'яких тканин і перерому кісток кінцівок, травматизації нервових стовбурів, інтоксикації метаболітами зруйнованих тканин.
Патогенез СДСТ визначають два основні моменти: сильне стиснення і тривала ішемія тканин. Провідними ланками патогенезу СДСТ є гіповолемічний шок, ендогенна інтоксикація метаболітами і гуморальними агентами, метаболічний дисбалансний каскад, поліорганна недостатність, ДВЗ-синдром, больовий фактор.
Згідно зі статистичними даними, нижні кінцівки ушкоджуються в 5- 6 разів частіше, ніж верхні. Тривале стиснення кінцівки спричиняє грубі порушення циркуляції крові в судинах, надалі порушується і мікроциркуляція. Різке сповільнення кровотоку призводитьдо утворення мікротромбів у просвіті судин, які при звільненні кінцівки і відновленні перфузії з потоком крові поширюються в різні органи, що призводить до порушення їх функцій і сприяє розвитку поліорганної недостатності. Грубі порушення мікроциркуляції супроводжуються підвищенням проникності судинної стінки, що проявляється швидким наростанням набряку звільнених кінцівок. При цьому плазмовтрата може досягати 25-35 % ОЦК. Крім того, в просвіті мікросудин, при її стисненні, утворюється надмірна кількість глобуліну, деемульгованого жиру, які при відновленні кровотоку потрапляють в легені, нирки, мозок, печінку і порушують їх функціональну активність.
Наслідки ішемічного ушкодження м'язів проявляються не відразу, а через кілька годин після звільнення кінцівки від стиснення.
З ділянки ушкоджених тканин в кровотік надходить велика кількість тромбопластичних речовин, що активують гемокоагуляцію і розвиток ДВЗ- синдрому. Підвищення в'язкості і згортання крові значно погіршує її реологічні властивості, що також відіграє важливу роль у розвитку шоку.
У клініці СДСТ виділяють три періоди.
Ранній період – до 3 діб після травми. Переважають явища шоку на тлі психоемоційних і нервово-больових реакцій. У перші години після звільнення з-під завалів постраждалі збуджені або загальмовані, скаржаться на біль і порушення рухів у травмованій кінцівці.
Загальний стан постраждалого деякий час може залишатися стабільним, місцево спостерігають прогресуючий набряк кінцівки, гіпо-або анестезію, послаблення або відсутність сухожилкових рефлексів, частковий або повний параліч. Проте надалі з'являються слабість, холодний піт, наростає загальмованість, блідість шкірних покривів, наслідки крово- і плаз- мовтрати, порушення зовнішнього дихання, гіперкаліємія, анемія, міогло- бінемія, гемоліз. Сеча темно-коричневого кольору через високий вміст міоглобіну, багато білка, еритроцитів і циліндрів. Виникають олігурія і анурія. Шок розвивається лише при тяжких формах СДСТ.
Проміжний період – 3–14 доби. Спостерігають гостру недостатність нирок, поліорганну недостатність, млявість, апатію, анорексію, нудоту, блювання, анемію, ацидоз, гіперкаліємію, анурію, можлива уремічна кома. Набряк наростає аж до появи субепідермальних міхурів.
Відновлювальний період – з 2-го тижня до 2 місяців. Нормалізовуються гемодинамічні показники, зовнішнього дихання, функції нирок і печінки. Ускладнення у вигляді інфікованих ран, некрозу тканин, гангрени, остеомієліту тощо.
Невідкладна догоспітальна медична допомога при довготривалому стисненні тканин.
Надання медичної допомоги постраждалим з СДСТ починають зі звільнення кінцівки. Оскільки це є пусковим механізмом розвитку захворювання, тому ще до звільнення кінцівки вище стисненої ділянки необхідно накласти джгут. Сам характер ушкоджень і ступінь збереження кінцівки можна визначити тільки після її звільнення і ретельного огляду. В ідеалі інтенсивну терапію СДСТ необхідно розпочинати до звільнення постраждалого з під завалу (внутрішньовенні інфузії, знеболювання та ін.). Далі проводять огляд кінцівок і вирішують питання щодо доцільності використання джгута. Для цього необхідно визначити ступінь збереження кінцівки.
Варіанти клінічних проявів і відповідна тактика лікування:
• 1. Кінцівка збережена, життєздатна, ішемія зворотна. Незважаючи на тривале стиснення та ішемію, незворотні зміни структури тканин не відбулися, про що свідчить наявність больової і тактильної чутливості, а також активних рухів. Джгут необхідно терміново зняти, інакше буде підтримуватися ішемія.
• 2. Кінцівка відносно збережена, ішемія некомпенсована. Тактильна і больова чутливість відсутні, активних рухів немає, але пасивні рухи вільні, отже, трупного задубіння ще немає. Тому джгут також слід зняти, щоб не настала повна загибель кінцівки.
• 3. Кінцівка змертвіла, необоротна ішемія. Відсутні всі види чутливості, а також активні і пасивні рухи. Розвинулося трупне задубіння. Джгут необхідно залишити на кінцівці аж до її ампутації.
Джгут доцільно залишати також на кровоточивих, розтрощених або відмерлих кінцівках.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екстрена медична допомога» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 8. Синдром довготривалого стиснення тканин“ на сторінці 1. Приємного читання.
