• 1. Під час СЛМР проводять безперервну компресію грудної клітки (фельдшер, водій) асинхронно з вентиляцією.
• 2. Фельдшер (медична сестра) забезпечує катетеризацію периферичної вени.
• 3. Лікар за участю медпрацівника проводить інтубацію трахеї та ШВЛ із середньою частотою 10 на хвилину та дихальним об'ємом 400-600 мл (6–7 мл/кг) або використовує альтернативні методи ШВЛ.
Перерви між натисканнями на грудну клітку та виконанням дефібриляції не повинні перевищувати 5-7 секунд. Більш тривалі паузи зменшують шанси на виконання ефективної дефібриляції, яка здатна відновити спонтанний кровообіг.
Електрична дефібриляція
У випадку відсутності серцевого викиду впродовж 3 хвилин виникає гіпоксія мозку. У дорослих найчастіше порушенням ритму під час зупинки кровообігу є фібриляція шлуночків (близько 80 %). Після підтвердження за допомогою класичних або самоприклеювальних електродів, ложок дефібрилятора ритмів ФШ або ШТ (маніпуляцію може виконувати один із фельдшерів, негайно розпочинають реалізацію протоколу "Ритм до дефібриляції". Якнайшвидше виконують дефібриляцію № 1 енергією 150-200 Дж для двофазового дефібрилятора (300 Дж для однофазового) в максимально короткий термін (не більше 5-7 секунд).
Відразу після дефібриляції, без повторної оцінки ритму чи пошуку пульсу, слід продовжити реанімаційні заходи (співвідношення між частотою компресії грудної клітки і диханням повинно становити 30:2) впродовж 2 хв, а потім зробити коротку перерву, щоб оцінити ритм на моніторі. Якщо й надалі утримується ФШ/ШТ – проводять дефібриляцію № 2, при цьому енергію у двофазовому дефібриляторі збільшують на 50 Дж (300 Дж для однофазового), виконують черговий двохвилинний етап СЛМР, після якого із наступною мінімальною перервою на реанімаційні заходи повторно оцінюють ритм. При черговому підтвердженні ФШ/ШТ виконують дефібриляцію № 3, вкотре збільшуючи енергію в двофазовому дефібриляторі на 50 Дж (300 Дж для однофазового).
При відсутності ефекту від маніпуляцій внутрішньовенно (внутрішньо- артеріально) вводять завчасно підготовлений фельдшером (медичною сестрою) 0,1 % розчин адреналіну у дозі 1 мл, розведений у 10 мл 0,9 % NaCl або розчин аміодарону у дозі 300 мг, розведений у 5 % розчині глюкози внутрішньовенно болюсно на тлі продовження СЛМР (2 хв). Подальші дії – оцінка ритму, при повторному підтвердженні ФШ/ШТ – дефібриляція № 4 і 5 з аналогічним збільшенням енергії для двофазового дефібрилятора на 50 Дж та сталою енергією для однофазового – 300 Дж і повторне введення адреналіну (по 1 мг) проводять 5 разів.
Безпосередньо після дефібриляції, без повторної оцінки ритму чи перевірки пульсу, необхідно продовжити реанімаційні заходи, починати з натискання на грудну клітку. У випадку, якщо дефібриляція буде ефективною та відновить перфузійний ритм, дуже рідко можна визначити пульс безпосередньо після дефібриляції. Запізнення, спричинене оцінкою пульсу, в ситуації, коли перфузійний ритм не був відновлений, негативно вплине на міокард.
Варто зазначити, що при відновленні перфузійного ритму компресія грудної клітки не збільшує ризику повернення ФШ. У випадку розвитку асистолії безпосередньо після дефібриляції компресія грудної клітки може бути ефективною, оскільки сприятиме появі ФШ – прогностично більш сприятливого виду зупинки кровообігу порівняно з асистолією.
Першу дозу адреналіну вводять відразу після підтвердження ритму (ФШ/ШТ) безпосередньо після виконання третьої дефібриляції (послідовність: дефібриляція → ліки → СЛМР → оцінка ритму). Наступні дози адреналіну вводять безпосередньо перед кожною другою дефібриляцією так довго, доки буде утримуватися ФШ/ШТ. Адреналін фельдшер повинен підготувати завчасно, щоб забезпечити якнайкоротший часовий проміжок між перериванням компресій грудної клітини та виконанням дефібриляції. Препарат, введений безпосередньо після дефібриляції, пошириться організмом організмі завдяки реанімаційним заходам, які розпочнуться відразу після дефібриляції. Якщо ж адреналін завчасно не підготовлений, то його слід ввести після виконання дефібриляції. Не можна зволікати з дефібриляцією в очікуванні на введення адреналіну.
Виникнення асистолії на тлі виконання частини протоколу "Ритму до дефібриляції" зобов'язує бригаду, продовжуючи СЛМР, перейти до іншої частини протоколу – "Ритм не до дефібриляції".
Моніторування відновленого ритму після двохвилинного проведення СЛМР не є підставою до переривання натискань на грудну клітку для оцінки пульсу. Виняток становить поява зовнішніх ознак ефективної реанімації, які будуть вказувати на відновлення спонтанного кровообігу. В такому випадку реанімаційні заходи припиняють і лікар бригади повертається до 8–10-секундного моніторингу дихання та кровообігу.
У випадку на ЕКГ впорядкованого ритму, але із сумнівами щодо наявності пульсу, продовжують СЛМР. Якщо ритм зміниться на асистолію або РЕА, треба діяти згідно з алгоритмом для ритмів "не до дефібриляції".
Коли існують будь-які сумніви щодо відповідності ритму асистолії, чи дрібнохвильовій фібриляції, бригаді варто працювати за протоколом "Ритм не до дефібриляції", а саме продовжувати компресію грудної клітки і проводити ШВЛ. Існує незначна ймовірність, щоб спроба сеансу дефібриляції при підозрі на низькоамплітудну ФШ, яку складно відрізнити від асистолії, відновила ритм із мінімально адекватною перфузією. Через це продовження якісної СЛМР здатне покращити амплітуду та частоту ФШ, тим самим підвищити шанс ефективної дефібриляції та повернення спонтанного кровообігу. Важливо перевірити положення та контакт електродів, коли спостерігається ФШ/ШТ, які є стійкими до сеансів дефібриляції.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екстрена медична допомога» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Алгоритм функціональних обов'язків БЕ(Ш)МД та особливості виконання протоколу при раптовій зупинці кровообігу“ на сторінці 1. Приємного читання.
