При гіпотермії уражаються всі системи та органи. Як правило, при температурі тіла від 32 до 35 °С спостерігають стан "помірної" гіпотермії. У цьому діапазоні температур пацієнт знаходиться у стадії порушення (реактивна стадія), при якій зберігаються фізіологічні реакції, спрямовані на збереження та генерування тепла. При температурі нижче 32 °С загальне збудження переходить у стадію гальмування (адинамічна стадія), при якій прогресивно пригнічуються всі функції організму. Пригнічення метаболізму призводить до зменшення утилізації кисню і вироблення С02. Тремтіння припиняється при падінні температури тіла нижче 30-32 °С. На початковій стадії порушення теплопродукції серцевий викид і артеріальний тиск підвищуються (збільшення тонусу симпатичної частини автономної нервової системи). Зі зниженням температури тіла всі ці параметри зменшуються. Серцевий викид і AT можуть зазнавати значного депресивного впливу негативних інотропних і хронотропних ефектів гіпотермії; їх пригнічення посилює супутня гіповолемія.
Суттєвою особливості реакції шкірних судин на холод є те, що після короткочасного спазму настає фаза розширення. У разі продовження дії холоду розширення призводить до розвитку вторинного спазму. У виснажених, анемічних людей стадія розширення судин може бути відсутня – первинний спазм, як правило, стійкий і тривалий. Судинний спазм виникає насамперед у капілярах, а згодом у венах. Внаслідок цього сповільнюється кровотік, потім настає стаз із розвитком подальших морфологічних змін.
Клінічна симптоматологія та діагностика. Клінічні симптоми залежать від ступеня тяжкості гіпотермії. Виділяють 3 ступені тяжкості гіпотермії: І – легкий ступінь (34–35 °С); II – помірний ступінь тяжкості (30-34 °С); ІII – тяжка гіпотермія (<30 °С).
При зниженні температури тіла нижче 35 °С пригнічується функція ЦНС, порушується свідомість, координація рухів, знижуються рефлекси, розвиваються сплутаність свідомості, летаргія і кома. Зіниці можуть бути розширені і не реагувати на світло. Збільшуються серцевий викид, периферичний судинний опір. На пізніх стадіях розвивається брадикардія. При зниженні температури тіла нижче ЗО °С збільшується ризик порушень серцевого ритму, аж до фібриляції шлуночків та асистолії. Гіпотермія призводить до характерних змін ЕКГ. Поява хвилі Осборна (зубець V), повільного позитивного зниження в кінці комплексу QRS є характерним, але не патогномонічним для гіпотермії.
Виділяють такі зміни ЕКГ при гіпотермії: інверсія зубця Т, збільшення PR, QRS, QT; артефакти за рахунок м'язового тремору; зубець Осборна (J); розвиток блокад та аритмій (синусова брадикардія, фібриляція або тріпотіння передсердь, вузловий ритм, атріовентрикулярна блокада, шлуночкові екстрасистоли, фібриляція шлуночків, асистолія).
Після початкового збудження дихання на пізніх стадіях розвивається його пригнічення. Індукована впливом холоду бронхорея поряд з пригніченням кашльового рефлексу робить аспіраційну пневмонію частим ускладненням гіпотермії. У пацієнтів з переохолодженням багато уваги приділяють температурній корекції газів артеріальної крові; інтерпретація результатів яких становить, як і раніше, серйозну проблему. Напруження С02 часто буває дуже низьким внаслідок пригнічення метаболізму, зменшення продукції С02; ятрогенна гіпервентиляція може призвести до вираженого дихального алкалозу. Внаслідок тяжкого пригнічення дихання і затримки С02, а також підвищення продукції молочної кислоти в погано перфузованих тканинах може розвинутися метаболічний ацидоз. Гіпотермія спричиняє зсув кривої дисоціації оксигемоглобіну вліво, що потенційно порушує надходження кисню до тканин. У таких пацієнтів можливий мінімальний резерв кисню, незважаючи на зниження потреби в ньому, що виправдовує введення додаткового кисню.
Внаслідок зниження реабсорбції іонів Na в нирках збільшується діурез. Зважаючи на порушення концентраційної здатності нирок, кількість виділеної сечі та її питома вага не є надійними показниками внутрішньо- судинного об'єму і стану кровообігу. Нерухомі пацієнти з гіпотермією схильні до рабдоміолізу; може спостерігатися гострий некроз ниркових канальців внаслідок міоглобінурії і ниркової гіпоперфузії.
Зменшення внутрішньосудинного об'єму відбувається також внаслідок переміщення плазми до позасудинного простору. Поєднання гемо- концентрації, підвищення в'язкості крові (внаслідок холодового впливу) і недостатньої циркуляції може призвести до внутрішньосудинного тромбозу з подальшими тромбоемболічними ускладненнями. Часто розвивається ДВЗ-синдром. Нерідко виникає гіперглікемія, яка минає після підвищення температури тіла; у 40 % випадків спостерігають гіпоглікемію і гіперкаліємію.
Діагностику переохолодження проводять за допомогою спеціальних ректальних термометрів чи внутрішнього термістора, у яких шкала розрахована на вимірювання температури від 20 до 40 °С. Диференційну діагностику найчастіше проводять з алкогольним сп'янінням, інсультом, отруєнням наркотичними засобами. При гіпотермії необхідно уникнути хибного підтвердження смерті пацієнта, оскільки низька температура тіла призводить до дуже повільного, слабкого, нерегулярного пульсу та неможливості визначення AT. Гіпотермія має захисну дію на головний мозок та функцію життєво важливих органів. При температурі 18 °С мозок може переносити зупинку кровообігу в 10 разів довше, ніж при 37 °С. Розширення зіниць також не є ознакою смерті при гіпотермії. Тому у випадках гіпотермії смерть не підтверджують, поки пацієнта не зігріють або поки не встановлять, що спроби зігрівання безрезультатні. В таких випадках потрібно подовжити тривалість реанімації. В позалікарняних умовах рішення про зупинку реанімації можна прийняти тільки при пошкодженнях не сумісних з життям або якщо тіло пацієнта замерзло, і це унеможливлює проведення реанімації.
Лікування і невідкладна допомога включає як загальні підтримувальні заходи, так і специфічні методи зігрівання. Терапію починають з обережного, дбайливого поводження з постраждалим. Практично будь-яка маніпуляція може спровокувати фібриляцію шлуночків у збудженому міокарді.
Невідкладна допомога
• 1. Базові та спеціалізовані реанімаційні заходи при гіпотермії проводять з дотриманням універсального алгоритму.
• 2. Інкубація трахеї – якщо можливо, використовувати підігрітий (40- 46 °С) та зволожений кисень.
• 3. Оцінка пульсу на великих артеріях, якщо можливо, реєстрація ЕКГ. Перед підтвердженням зупинки кровообігу необхідно збільшити час, призначений для оцінки ЕКГ і визначення ознак життя до однієї хвилини.
• 4. Підтвердження гіпотермії за допомогою термометра. Температуру можна виміряти у стравоході, сечовому міхурі, прямій кишці, барабанній перетинці. Техніка визначення температури повинна бути такою ж як під час реанімації, так і при зігріванні пацієнта, щоб забезпечити точність показників.
• 5. Під час проведення натискань на грудну клітку варто пам'ятати, що остання має більшу резистентність, ніж при нормотермії.
• 6. При гіпотермії серце може не реагувати на введені ліки, електричну стимуляцію чи дефібриляцію. Метаболізм ліків сповільнюється, тому їх надмірне введення може призвести до токсичної дії. Не вводити адреналін чи інші ліки до тих пір, поки пацієнта не зігріто до температури вище 30 °С. Якщо температура тіла досягне 30 °С, удвічі збільшують проміжок часу між наступними введеннями. Цей принцип варто використовувати до моменту досягнення нормальної температури тіла (>35 °С), потім застосовують стандартні проміжки часу між повторними введеннями ліків.
• 7. Якщо можливо, необхідно вводити ліки через доступ до центральної вени.
• 8. Під час реанімації та в післяреанімаційний період проводять постійне моніторування в плазмі концентрації іонів, глюкози та газометрію, тому що можуть виникнути раптові зміни цих показників.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екстрена медична допомога» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Патогенез“ на сторінці 1. Приємного читання.
