Тяжка прееклампсія

Екстрена медична допомога

При наявності тяжкої прееклампсії хвору госпіталізують до відділення анестезіології та інтенсивної терапії (BAIT) стаціонару III рівня для оцінки ступеня ризику вагітності для матері і плода та вибору методу розродження протягом 24 годин. Виділяють індивідуальну палату з інтенсивним цілодобовим спостереженням медичного персоналу. Проводять катетеризацію периферичної вени для тривалої інфузійної терапії; – сечового міхура – для контролю погодинного діурезу. За показаннями – трансназальна катетеризація шлунка. За станом вагітної та плода проводять ретельне динамічне спостереження з визначенням таких показників, як: контроль AT – щогодини; аускультація серцебиття плода – кожні 15 хв; аналіз сечі – кожні 4 год; контроль погодинного діурезу (катетеризація сечового міхура катетером Фолея); рівня гемоглобіну, гематокриту, кількості тромбоцитів; функціональні печінкові проби, креатиніну плазми – щодоби; моніторинг стану плода: кількість рухів на годину, частота серцевих скорочень – щодня; при можливості – доплерометричний контроль кровообігу в судинах пуповини, судинах мозку плода, плаценті та фетоплацентарному комплексі; оцінка об'єму навколоплодових вод та біофізичного профілю плода – за показаннями; тест на відсутність стресу плода – при погіршенні показників щоденного моніторингу плода і обов'язково перед розродженням (оцінка стану серцевої діяльності плода за допомогою фетального монітору).

Лікування включає суворий ліжковий режим, виключення фізичного та психічного напруження. Тактика ведення вагітності активна з розродженням у найближчі 24 год із моменту встановлення діагнозу тяжкої прееклампсії. Вичікувальну тактику в усіх випадках тяжкої прееклампсії не рекомендують. Перед розродженням проводять підготовку пологових шляхів за допомогою простагландинів.

Лікування артеріальної гіпертензії при розвитку тяжкої прееклампсії не є патогенетичним, але необхідне для матері та плода. Антигіпертензивну терапію проводять при підвищенні діастолічного АТ>110 мм рт. ст. разом із магнезіальною терапією та відновленням об'єму циркулюючої крові. Слід прагнути довести AT до безпечного рівня (150-90-160-100 мм рт. ст., не нижче!), який забезпечує збереження адекватного мозкового та плацентарного кровотоку. AT слід зменшувати поступово, тому що швидке і різке зменшення рівня AT може спричинити погіршення стану матері та плода. Серед антигіпертензивних препаратів перевагу віддають лабеталолу, який вводять спочатку внутрішньовенно у дозі 10 мг і через 10 хвилин при відсутності адекватної реакції (діасттгічний AT залишився вище 110 мм рт. ст.) – додатково вводять ще 20 мг препарату. AT контролюють кожні 10 хв, і якщо діастолічний тиск вище 110 мм рт. ст., вводять 40 мг, а потім 80 мг лабеталолу (максимально до 300 мг). За відсутності лабеталолу можливе застосування ніфедипіну 5-10 мг під язик. Якщо ефект відсутній, то через 10 хв необхідно дати ще 5 мг препарату під язик. Слід пам'ятати, що на тлі введення сульфату магнію ніфедипін може призвести до швидкого розвитку гіпотензії. Як антигіпертензивний засіб у хворих з тяжкою пре- еклампсією можна застосовувати клонідин: 0,5-1,0 мл 0,01 % розчину внутрішньовенно чи внутрішньом'язово або 0,15–0,2 мг під язик 4–6 разів на день. Як антиконвульсант з одночасною антигіпертензивною дією використовують сульфат магнію, що є препаратом вибору для профілактики та лікування судом, які у госпіталізованих жінок виникають внаслідок недостатнього лікування тяжкої прееклампсії.

Магнезійна терапія – це болюсне введення 4 г сухої речовини сульфату магнію з подальшою безперервною внутрішньовенною інфузією зі швидкістю, яку визначають зважаючи на стан хворої. Магнезійну терапію починають відразу після госпіталізації, якщо діастолічний АТ>130 мм рт. ст. Мета магнезійної терапії – підтримка концентрації іонів магнію в крові вагітної для профілактики судом. Стартову дозу (дозу насичення) – 4 г сухої речовини (16 мл 25 % розчину сульфату магнію) вводять внутрішньовенно дуже повільно протягом 15 хв (у разі еклампсії – протягом 5 хв). Зважаючи на те, що концентрований розчин сульфату магнію може викликати значне подразнення стінки вени, у яку проводять інфузію (аж до некрозу), стартову дозу сульфату магнію розчиняють в 0,9 % розчині хлориду натрію чи розчині Рингера-Локка. Для цього у стерильний флакон з 34 мл розчину вводять 4 г магнію сульфату (16 мл 25% розчину). Підтримувальну терапію стандартно починають з дози 1 г сухо! речовини сульфату магнію на годину. При такій швидкості введення концентрація магнію у сироватці крові досягне 4–8 ммоль/л (терапевтична концентрація) через 18 годин. При введенні зі швидкістю 2 г/год – через 8 год, а при швидкості 3 г/год – через 2 години.

Наведена швидкість введення сульфату магнію можлива за умови нормального діурезу (не менше 50 мл/год), у разі навіть незначно! олігурії швидкість введення необхідно зменшити, постійно проводячи моніторинг рівня магнію у плазмі крові (табл. 3.12).

Таблиця 3.12. Розрахунок дози і швидкості введення 3,33 % розчину сульфату магнію

Доза сульфату магнію (у перерахунку на суху речовину), г/годШвидкість введення
мл/годкрап./хв
133,3310-11
1,55016-17
266,6622
310033
4133,3344

При появі ознак передозування сульфату магнію вводять 1 г глюконату кальцію (10 мл 10% розчину) внутрішньовенно, який завжди повинен знаходитися біля ліжка хворої.

Під час проведення терапії сульфатом магнію необхідно проводити моніторинг стану вагітної, який включає: вимірювання AT кожні 20 хв, підрахунок ЧСС, спостереження за частотою та характером дихання (ЧД має бути не менше 14 на хвилину), визначення сатурації O2 (не нижче 95 %), кардіомоніторний контроль, ЕКГ, перевірка колінних рефлексів кожні 2 год, контроль погодинного діурезу (має бути не менше 50 мл/год). Окрім того, у вагітних контролюють симптоми наростання тяжкості пре- еклампсії: головний біль, порушення зору (двоїння предметів, "мерехтіння мушок" в очах), біль у епігастрії, симптоми можливого набряку легень: тяжкість у грудях, кашель із мокротинням чи без нього, ядуха, підвищення ЦВТ, поява крепітації чи вологих хрипів при аускультації легень, зростання ЧСС та ознак гіпоксії, зниження рівня свідомості, стан плода (аускультація серцебиття щогодини, фетальний моніторинг).

Магнезійну терапію рекомендовано проводити протягом 24-48 год після пологів разом із симптоматичним лікуванням, проте слід пам'ятати, що застосування сульфату магнію під час пологів та в ранньому післяпологовому періоді знижує скоротливу активність матки.

Критеріями припинення магнезійної терапії є відсутність судом, симптомів підвищеної збудливості ЦНС (гіперрефлексія, гіпертонус, судомна готовність), стійке зниження діастолічного артеріального тиску (90- 100 мм рт. ст.), нормалізація діурезу (>50 мл/год).

Протипоказання до магнезійної терапії: гіпокальціємія; пригнічення дихального центру; артеріальна гіпотензія; кахексія.

При відсутності сульфату магнію можливе використання діазепаму, хоча існує високий ризик неонатального пригнічення дихання (діазепам вільно проходить крізь плацентарний бар'єр) (табл. 3.13).

Таблиця 3.13. Схема застосування діазепаму при тяжкій прееклампсії та еклампсії

Стартова доза10 мг (2 мл) внутрішньовенно протягом 2 хв в 10 мл 0,9% розчину хлориду натрію. · Якщо судоми відновились або не припинилися – повторити стартову дозу. · При перевищенні дози 30 мг на годину може виникнути пригнічення або зупинка дихання у хворої!
Підтримувальна доза40 мг розчиняють у 500 мл 0,9 % розчину хлориду натрію або розчині Рингера і вводять внутрішньовенно зі швидкістю 22 мл/год (6-7 крапель на хвилину). · Якщо є можливість введення шприцевим дозатором, встановлюють швидкість 1,5-1,75 мг діазепаму на годину. При необхідності добову дозу можна підвищити до 80 мг. · Можливе внутрішньом'язове введення препарату по 10 мг через кожні 3-4 год
Ректальне введенняЯкщо неможливо забезпечити внутрішньовенне введення 20 мг діазепаму, необхідно розчинити у 10 мл 0,9 % розчину хлориду натрію, ввести шприц із розчином у пряму кишку на половину його довжини та вприснути його вміст. Після цього стискають сідниці і утримують їх у такому положенні 10 хв. · Також можливе введення розчину діазепаму у пряму кишку через катетер

Умовою адекватної інфузійної терапії є суворий контроль об'єму введеної і випитої рідини та діурезу. Діурез має бути не менше 60 мл/год. Загальний об'єм рідини, яку вводять, має відповідати добовій фізіологічній потребі жінки (у середньому 30-35 мл/кг) з додаванням об'єму нефізіологічних втрат (крововтрата тощо). Швидкість введення рідини не повинна перевищувати 85 мл/год або погодинний діурез + 30 мл/год. Препаратами вибору інфузійної терапії до моменту розродження є ізотонічні сольові розчини (Рингера, NaCl 0,9 %). У разі необхідності відновлення ОЦК оптимальними препаратами є розчини гідроксіетилкрохмалю 6 або 10 %. Гідроксіетилкрохмаль або декстрани слід вводити разом з кристалоїдами у співвідношенні 2:1. До інфузійно-трансфузійної програми доцільно включити донорську свіжоза мороже ну плазму для ліквідації гіпопротеїнемії (показники білка плазми <55 г/л), нормалізації співвідношення антикоагулянти/прокоагулянти, що є профілактикою кровотеч при пологах і післяпологовому періоді.

Введення розчинів альбуміну (особливо 5 %) недоцільне, оскільки внаслідок специфічної селективної альбумінурії він швидко виводиться, що й зумовлює короткочасність корекції гіповолемії і гіпопротеїнемії при тяжких формах прееклампсії. При потребі альбумін краще використовувати у вигляді 10-20 % розчинів (потрібен менший об'єм) у поєднанні з кристалоїдами, зазвичай у співвідношенні 1:1.

Не використовують гіпоосмолярні розчини – 5 і 10 % глюкозу, а також їх суміші з електролітами ("поляризуючі суміші"), оскільки вони часто спричиняють гіпоглікемію у плода, посилюють накопичення лактату в мозку матері, погіршуючи неврологічний прогноз у разі еклампсії. До введення розчинів глюкози у хворої на тяжку прееклампсію вдаються лише при абсолютних показаннях – гіпоглікемії, гіпернатріємії та гіпертонічній дегідратації, іноді – у хворих на цукровий діабет для профілактики гіпоглікемії.

За умови готових пологових шляхів проводять амніотомію з наступним призначенням родозбудження окситоцином. Розродження проводять з урахуванням акушерської ситуації. Перевагу віддають пологам через природні пологові шляхи з адекватним знеболюванням (епідуральна анестезія або інгаляція закисом азоту).

За умови неготової шийки матки та відсутності ефекту від підготовки простагландинами або у разі прогресування гіпертензії, загрози судомного нападу, погіршення стану плода розродження проводять шляхом операції кесаревого розтину. Показанням до планового кесаревого розтину у разі тяжкої прееклампсії є прогресування прееклампсії або погіршення стану плода у вагітної з незрілими пологовими шляхами.

При погіршенні стану вагітної або плода у другому періоді пологів накладають акушерські щипці або проводять вакуум-екстракцію плода на тлі адекватного знеболювання.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екстрена медична допомога» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тяжка прееклампсія“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Глава 1. ОРГАНІЗАЦІЯ НАДАННЯ ЕКСТРЕНОЇ ТА НЕВІДКЛАДНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ. ПОРЯДОК НАДАННЯ НЕВІДКЛАДНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПОСТРАЖДАЛИМ І ХВОРИМ НА ДОГОСПІТАЛЬНОМУ ЕТАПІ. ЕТИЧНІ АСПЕКТИ РЕАНІМАЦІЇ

  • Тема 2. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, структура та завдання (наказ МОЗ України № 379 від 01.06.2009)

  • Тема 3. Нормативні документи щодо організації надання екстреної та невідкладної медичної допомоги в Україні

  • Тема 4. Документація, яку використовують у роботі бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги

  • Тема 5. Служба екстреної (швидкої) медичної допомоги України

  • Тема 6. Види екстреної медичної допомоги

  • Тема 7. Порядок госпіталізації пацієнтів бригадами екстреної (швидкої) медичної допомоги в лікувально-профілактичні установи

  • Тема 8. Алгоритм початкових дій бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги на місці події

  • Тема 9. Методика первинного та вторинного обстеження постраждалого

  • Тема 10. Поняття про термінальні стани

  • Тема 11. Етичні аспекти реанімації

  • Глава 2. ОСНОВНІ ВИДИ ПОРУШЕНЬ ДИХАННЯ Й СУЧАСНІ ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОХІДНОСТІ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ І ШТУЧНОЇ ВЕНТИЛЯЦІЇ ЛЕГЕНЬ У ДОРОСЛИХ. ЗУПИНКА КРОВООБІГУ Й ТЕХНОЛОГІЇ НАДАННЯ ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ДОРОСЛИМ

  • Клінічні прояви гострої дихальної недостатності

  • Основні ознаки та симптоми механічної асфіксії

  • Тема 2. Зупинка кровообігу і серцево-легенева та мозкова реанімація

  • Алгоритм функціональних обов'язків БЕ(Ш)МД та особливості виконання протоколу при раптовій зупинці кровообігу

  • Ритми не до дефібриляції (безпульсова електрична активність та асистолія)

  • Тема 3. Причини зупинки дихання та кровообігу (4Г та 4Т)

  • Тугий (напружений) пневмоторакс

  • Тема 4. Медикаменти, які застосовують під час серцево- легеневої та мозкової реанімації

  • Аміодарон

  • Сульфат магнію

  • Тема 5. Шляхи введення ліків під час серцево-легеневої та мозкової реанімації

  • Тема 6. Комплексне післяреанімаційне лікування

  • Комплексне післяреанімаційне лікування на госпітальному етапі

  • Допамін (допмін, дофамін)

  • Проведення продовженої ШВЛ у режимі помірної гіпервентиляції

  • Відновлення нормального об'єму циркулюючої крові і досягнення помірної гемодилюції

  • Застосування глюкокортикоїдів

  • Тема 7. Особливості виконання реанімаційних заходів у вагітних та новонароджених

  • Реанімація новонароджених безпосередньо після народження

  • Тема 8. Особливості виконання реанімаційних заходів у пацієнтів (постраждалих) в умовах стаціонару

  • Глава 3. ДІАГНОСТИКА І ЛІКУВАННЯ НЕВІДКЛАДНИХ СТАНІВ НА МІСЦІ ПОДІЇ: ГОСТРИЙ КОРОНАРНИЙ СИНДРОМ, КАРДІОГЕННИЙ ШОК ТА ГІПЕРТЕНЗИВНИЙ КРИЗ

  • Обстеження пацієнта з ГКС на догоспітальному етапі

  • Рекомендації щодо обстеження хворих на ГКС (ЕНА, 2012)

  • Тактика лікування пацієнтів із ГКС без підйому сегмента ST на догоспітальному етапі

  • Тактика лікування пацієнтів із ГКС із підйомом сегмента ST на догоспітальному етапі

  • Алгоритм лікування ГКС з елевацією сегмента ST на догоспітальному етапі

  • Заходи при зупинці кровообігу

  • Медикаментозна терапія

  • Класифікація ГСН

  • Первинна оцінка та спостереження за пацієнтами з ГСН

  • Невідкладна медикаментозна терапія ГСН при високому артеріальному тиску

  • Невідкладна медикаментозна терапія ГСН при низькому артеріальному тиску (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт. ст.)

  • Немедикаментозна терапія ГСН

  • Тема 2. Кардіогенний шок

  • Лікування кардіогенного шоку

  • Тема 3. Гіпертензивні кризи

  • Лікування гіпертензивних кризів

  • Лікування ГК на тлі гострої енцефалопатії

  • Лікування ГК на тлі гострої лівошлуночкової недостатності

  • Тема 4. Особливості гіпертензивних розладів під час вагітності

  • Прееклампсія

  • Тяжка прееклампсія
  • Еклампсія

  • Глава 4. ДІАГНОСТИКА І ЛІКУВАННЯ НЕВІДКЛАДНИХ СТАНІВ НА МІСЦІ ПОДІЇ: АНАФІЛАКТИЧНИЙ ШОК, СИНКОПАЛЬНІ СТАНИ, ГІПОТЕРМІЯ, УТОПЛЕННЯ, УРАЖЕННЯ СТРУМОМ, КОМИ РІЗНОЇ ЕТІОЛОГІЇ, ОТРУЄННЯ НЕВІДОМИМ ГАЗОМ (НЕВІДОМОЮ РЕЧОВИНОЮ)

  • Клінічна симптоматологія та діагностика

  • Лікування і невідкладна допомога

  • Синкопе в контексті транзиторної втрати свідомості

  • Діагностика синкопе

  • Стратифікація ризику

  • Загальні принципи лікування синкопе

  • Тема 2. Гіпотермія: діагностика та екстрена медична допомога

  • Патогенез

  • Тема 3. Утоплення, види, патогенез, клініка, особливості надання екстреної медичної допомоги

  • Тема 4. Діагностика та лікування ураження електричним струмом

  • Тема 5. Коматозні стани, коми невизначеної етіології, коми при цукровому діабеті

  • Коми при цукровому діабеті (ЦД)

  • Гіпоглікемічна кома

  • Тема 6. Отруєння невідомим газом і невідомою речовиною

  • Патогенез

  • Лікування і невідкладна допомога при гострих отруєннях

  • Глава 5. ДІАГНОСТИКА І ЛІКУВАННЯ НЕВІДКЛАДНИХ СТАНІВ НА МІСЦІ ПОДІЇ: ЕКСТРЕНА МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ МЕХАНІЧНИХ ТРАВМАХ

  • Початкові організаційно-лікувальні дії БЕ(Ш)МД на місці події

  • Тема 2. Травми нервової системи

  • Поєднана черепно-мозкова травма ЧМТ (ПЧМТ)

  • Тема 3. Травми щелепно-лицевої ділянки

  • Тема 5. Пошкодження грудної клітки

  • Клапанний пневмоторакс

  • Закриті пошкодження грудної клітки

  • Тема 6. Травми живота

  • Тема 7. Ушкодження опорно-рухового апарату

  • Тема 8. Синдром довготривалого стиснення тканин

  • Тема 9. Кровотеча і крововтрата

  • Тема 10. Травматичний та геморагічний шок

  • Травматичний шок

  • Тема 11. Ургентна сонографія при травмі (FAST-протокол)

  • Дослідження правого верхнього квадранта

  • Визначення вільної рідини в малому тазі

  • Пошук пневмотораксу

  • Дослідження перикарда

  • Глава 6. ЕКСТРЕНА МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ МАСОВИХ УРАЖЕННЯХ

  • Тема 2. Порядок дій медичного персоналу екстреної медичної допомоги при ліквідації медичних наслідків надзвичайних ситуацій (масового ураження людей) відповідно до наказу МОЗ України № 370 від 01.06.2009 р.

  • Поняття про територіальні плани реагування на надзвичайні ситуації

  • Тема 3. Загальна характеристика масового випадку

  • Схема залучення сил і засобів для надання медичної допомоги при численних і масових випадках

  • Тема 4. Поняття про медичне сортування: вступне, первинне, вторинне та евакуаційне

  • Етапи медичного сортування

  • Характеристика постраждалих відповідно до кольорових позначок при первинному сортуванні

  • Тема 5. Організація і надання медичної допомоги при виникненні масового випадку

  • Черговість госпіталізації постраждалих при проведенні медичного сортування на догоспітальному етапі

  • Тема 6. Організація і надання медичної допомоги при масових випадках службами екстреної медичної допомоги

  • Правила використання та порядок заповнення сортувальних браслетів і талонів