Стійкість рослин – це їхня здатність зберігати функціональні особливості і морфологічну структуру за несприятливих змін екологічних параметрів місцезростання.
Таке визначення наголошує на необхідності оцінити поріг стійкості рослин до екстремальних екологічних чинників, що впливають на них. Поріг стійкості є таким значенням екологічного чинника, поза межами якого адаптація стає неможливою і рослина гине. Пороги стійкості встановлюють і вивчають для кожного екологічного чинника окремо. Вони різні відносно одного й того самого чинника у різних видів рослин. Ділянка між верхнім і нижнім порогом стійкості становить зону адаптації, або зону толерантності (рис. 4.1). Наприклад, з погляду дії температури на рослини зоною адаптації буде ділянка дії несприятливого чинника між найнижчою температурою і найвищою температурою, до яких може адаптуватися цей вид рослини.
Рис. 4.1. Схема, що ілюструє зону толерантності рослин уздовж градієнта екологічного чинника
В екологічній фізіології рослин розрізняють два види стійкості рослин. Перший вид стійкості – біологічна стійкість, яка означає збереження рослини з усіма її функціональними й структурними особливостями. Другий вид – агрономічна стійкість, яка означає збереження розміру урожаю у культурних рослин.
Стійкість рослин до несприятливих умов має різний характер. Вона може бути заснована на тому, що організм у той чи інший спосіб уникає дії стресових чинників. Наприклад, одні рослини запасають воду (сукуленти), і тим самим знижують ризик зневоднення при посусі, інші рослини з дуже коротким вегетаційним періодом (ефемери) приурочують життєдіяльність до часу випадання опадів, треті формують дуже глибоку кореневу систему, яка досягає рівня ґрунтових вод (саксаул).
Значно більше значення має стійкість, заснована на витривалості клітин рослин, тобто здатності у процесі адаптації перебудовувати швидкість і напрям метаболічних реакцій так, щоб і в умовах середовища, яке змінилося, повністю реалізовувати свої функції.
В.Ф. Альтергот (1976) запропонував розрізняти структурну і функціональну стійкості рослин до несприятливих чинників. Якщо несприятливі умови діють на непідготовлену рослину різко, несподівано, але більш – менш короткочасно, ушкодження як правило, залежать від міцності різних структур – від молекулярних, субклітинних до анатомо-морфологічних. При поступово наростаючому і тривалому впливі несприятливого чинника спочатку невисокої напруженості, що чергується в добовій динаміці з досить сприятливими для рослини рівнями інтенсивності цього чинника, основного значення набуває функціональна стійкість і процеси адаптацїї.
І.Ю. Усманов та інші (2001) поділяють стійкість на сім основних форм:
• 1) анатомічну, пов'язану з особливостями клітин і тканин і їхньою здатністю мінімізувати дію стрес-факторів;
• 2) фізіологічну, яка полягає у особливостях перебігу фізіологічних процесів – фотосинтезу, дихання та ін.;
• 3) біохімічну, що полягає у особливостях метаболізму і синтезу захисних речовин;
• 4) габітуальну, що визначається особливостями морфогенезу рослини, розміру і форми всіх її частин;
• 5) феноритмічну, що полягає у підігнаності проходження етапів онтогенезу до тих періодів року, коли дія несприятливих чинників на рослини мінімізована;
• 6) анабіотичну, що виражається у сукупності процесів, які спрямовані на підготовку рослини до несприятливого періоду року (зими, літніх посух);
• 7) регенераційну, що виявляється у здатності рослини відновлювати втрачені органи або їх частини.
Стійкість залежить від характеру несприятливого чинника. Рослина може бути стійкою до одного якогось екологічного чинника і нестійкою до іншого. Впливає і сила дії чинника – його інтенсивність. Визначальною щодо рівня стійкості є наявність у рослин резерву матеріально-енергетичних ресурсів. Рослини високої життєвості набагато стійкіші, ніж рослин и ослаблені.
Стійкість поділяється на дві форми – неспецифічну і специфічну. Неспецифічна полягає у загальних захисних реакціях, які проявляються незалежно від того, який саме чинник негативно впливає на рослину.
На відміну від цього специфічна стійкість полягає у захисних реакціях, які виникають тільки у відповідь надію певного екологічного чинника і тільки у цього виду рослин. Залежно від характеру екстремального екологічного чинника розрізняють такі види стійкості у рослин, як посухостійкість, морозостійкість, солестійкість та ін. Рівні стійкості одного й того самого виду або сорту рослин до дїї різних чинників часто не збігаються (наприклад, зимостійкий вид може бути слабкостійким до посухи і т. п.).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічна фізіологія рослин» автора Скляр В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Стійкість до дії стресових чинників“ на сторінці 1. Приємного читання.
