У XIX столітті і на початку XX століття вважалося, що протопласт клітини є однорідною масою – колоїдним розчином білків та інших речовин. Однак вдосконалення мікроскопів й інших сучасних технологій та методів показало, що це не так. Було встановлено, що молекули речовин, які входять до цитоплазми й інших клітиннних структур, формують досить жорстко організовані надмолекулярні комплекси. їм дали назву “біологічні мембрани”. Термін “мембрана” був запропонований у 1967 році італійським ученим X. Теореллом.
Мембрани – це молекулярні комплекси, що мають вигляд плівок, та утворюються внаслідок виникнення між сусідніми молекулами водневих й іонних зв'язків.
Хімічний аналіз мембран клітин рослин показує, що до їх складу входять різноманітні речовини, але переважають молекули ліпідів і білків. На ліпіди припадає 40–50% маси мембран, на білки 50–60%. Зареєстровані в складі мембран також вуглеводи, вода і в невеликій кількості деякі інші речовини.
Рис. 2.3. Будова типової мембрани рослинної клітини
Структура біологічних мембран у рослин відповідає так званій мозаїчній моделі (рис. 2.3), розроблення якої є результатом роботи багатьох учених і, зокрема, Р. Копальді, Д. Гріна, С.Д. Сінгера, Г.Л. Ніколсона.
Згідно з цією моделлю в основі біологічних мембран лежить бімолекулярна, тобто двошарова ліпідна мембрана, у яку вбудовані як окремі острівці молекули білків. Ліпіди мембран зазвичай сполучені з фосфорною кислотою і є фосфоліпідами. При цьому гідрофобні, кінці їх молекул розташовані один назустріч один одному, а гідрофільні – назовні. Товщина реальних внутрішньоклітинних мембран становить 7–15 нм.
Молекули великих білків, які входять до складу мембрани, можуть пронизувати її наскрізь, так що їх кінці виступають над загальною поверхнею мембрани. їх називають інтегральними білками, або тектинами. Інші білкові молекули – периферичні білки – лежать на внутрішній або зовнішній поверхні мембрани. Ті й інші білкові молекули відіграють важливу роль у визначенні властивостей мембрани, зокрема, через виконання ними функцій ферментів.
Зовнішня і внутрішня поверхня мембрани зазвичай асиметричні як за будовою, так і за функціями. Не всі мембрани абсолютно однакові. Вони, залежно від положення в клітині, можуть відрізнятися щільністю упаковки молекул. На зовнішній поверхні мембран іноді знаходяться молекули вуглеводів, а до внутрішньої поверхні прикріпляються окремі органели, наприклад, рибосоми.
Важливою властивістю мембран є здатність периферічних білків вільно переміщатися, здійснювати перескоки з одного боку мембрани на інший. Такі переміщення називають "фліп-флоп"-перескоками. Завдяки їм мембрани набувають динамічних властивостей. Завдяки бімолекулярній ліпідній структурі мембрани виявляються цілісними системами, а "фліп-флоп"-перескокам ще й лабільними та рухливими. Мембрани є одночасно і твердим тілом, і рідиною з вільним переміщенням молекул. Така своєрідна структура біологічних мембран винятково важлива для підтримання процесів життєдіяльності клітин.
"Фліп-флоп"-перескоки периферічних білків лежать в основі транспорту речовин клітинами і загалом рослиною. Як свідчить рис. 2.4, білкова молекула спочатку приєднує до себе йон або молекулу речовини, на транспорті якого вона спеціалізується. Потім здійснюється "фліп-флоп"-перескок, і білок-переносник разом з речовиною, що
Рис. 2.4. Перенесення речовин та іонів через мембрани за участі білків-переносників
приєднується і транспортується, виявляється на іншому боці мембрани. Молекула або йон перенесеної речовини звільняються, а білок-переносчик здійснює зворотний "фліп-фдоп"-перескок. У такий спосіб більшість речовин надходить всередині' рослинних клітин, і цей самий механізм забезпечує видалення з клітини непотрібних речовин.
За деякими підрахунками, частота "фліп-флоп"-перескоків досягає 10 тисяч разів за одну секунду, що дозволяє підтримувати трансмембранний транспорт речовин на досить високому рівні. Щоправда, такий активний транспорт речовин за рахунок білків-переносників енерговитратний, однак він ефективний і цілеспрямований.
Спеціалізація білків-переносників на транспортуванні певних речовин надає внутрішньоклітинному транспортові вибірковий характер: через мембрани можуть надходити одні речовини й не надходити інші. Така вибіркова проникність захищає клітини від надходження до них непотрібний і шкідливих речовин з довкілля. Одночасно попереджається втрата клітиною необхідних речовин, для яких мембрани є непроникними. Завдяки вибірковому надходженню речовин всередині клітин підтримується певне хімічне середовище та зберігається оптимальна концентрація речовин.
Як утворення із вибірковою проникністю мембрани є основними і, по суті, єдиними структурними частинами рослини, що протидіють універсальному природному процесу вільної дифузії речовин і тим самим підтримують ентропію живих систем на низькому рівні.
Наявність мембран з їх функцією вибіркової проникності забезпечує реалізацію живими клітинами принципу компартменталізації, поділяючи протопласт на відсіки, а також відділяючи вміст органел від цитоплазми. Як зазначалося, унаслідок цього клітина може одночасно в різних своїх компартментах здійснювати прямі й зворотні хімічні реакції, а також конкуруючі біохімічні процеси.
Білки, що входять до складу мембран, виконують не лише структурну й транспортну функції, вони також є ферментами, які забезпечують метаболічні перетворення органічних речовин у клітинах. Встановлено, що ферменти виявляють свої властивості по каталізу синтетичних реакцій саме тоді, коли їхні молекули входять до складу мембран. Виділені у чистому вигляді такі білки частіше за все втрачають ферментативні функції. Ця особливість білків дістала назву алотопії.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічна фізіологія рослин» автора Скляр В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мембранні системи клітини“ на сторінці 1. Приємного читання.
