Морозостійкість – це здатність клітин, тканин і цілих рослин без ушкоджень переносити дію негативних температур, тобто температур нижче 0°С.
Знижені температури чинять на фізіологію і біохімію рослин різ- носторонні негативні впливи:
• а) збільшується розчинність вуглекислого газу у воді, що призводить до підвищення кислотності вакуолярного соку;
• б) знижується інтенсивність дихання, зокрема, у зв'язку з накопиченням особливих інгібіторів дихання, які руйнуються за вищої температури;
• в) знижується активність ферментів, що уповільнює багато метаболічних процесів, реакції синтезу припиняються, хоча реакції розпаду при цьому, навпаки, активізуються;
• г) порушується процес окиснювального фосфорилювання і рослини накопичують менше енергії у вигляді АТФ;
• д) зменшується інтенсивність фотосинтезу;
• е) сповільнюється поглинання мінеральних речовин коренями з ґрунту і їх транспорт в надземну частину рослини, особливо це стосується поглинання фосфору і нітратів.
За негативних температур безпосередньою причиною загибелі клітин, тканин і рослини в цілому часто виявляється утворення льоду саме в протопласті клітин. Лід відтягує на себе воду і висушує протопласт, а, крім того, кристали льоду механічно ушкоджують мембрани й органели. Лід є ще й біологічним каталізатором, який хаотично прискорює низку біохімічних процесів, порушуючи скоординованість метаболізму. Можливо, ще важливіша, ніж утворення льоду, холодова втрата мембранами клітин початкової структури з переходом в гелеподібний стан, що різко порушує весь метаболізм рослин.
Морозостійкість рослин, зокрема, визначається структурою мембран клітин. Зміна проникності мембран пов'язана із представленостю у їхньому складі жирнокислотних компонентів. Чим більше у мембрані насичених жирних кислот, тим вона жорсткіша, тобто менш лабільна, і тим частіше в ній виникають руйнування.
Негативні температури небезпечніші для клітин і рослин, що знаходяться в активному життєвому стані. Вони краще переносяться насінням та рослинами, які знаходяться у стані спокою. Має значення й швидкість відтавання замерзлих рослин. За повільного відтавання вони краще зберігають життєздатність.
Зниження температури зумовлює зміни і в транспортних процесах: поглинання NO3- слабшає, a NH4+ посилюється. Найбільш уразливим при дії низької температури виявляється транспорт NO3- з коріння в листя.
Люті морози небезпечні і для кореневих систем багаторічних рослин. Розтріскування замерзлого ґрунту призвоить до ушкоджень і навіть розриву коренів. Утворення крижаної кірки на поверхні ґрунту створює умови анаеробіозу, що викликає в клітинах коренів порушення дихання.
Адаптація рослин до негативних температур містить морфологічні й біохімічні компоненти. За багатьма особливостями вони аналогічні пристосуванням рослин до дії зниженої позитивної температури.
Передусім, адаптація виявляється в пристосованості онтогенезу рослин до сезонного температурного режиму. У районах з коротким літом і морозною осінню та зимою тривалість онтогенезу може зменшуватися: пізніше розпускається листя, пізніше починається цвітіння, плоди дозрівають раніше. Часто змінюється життєва форма рослин: у районах з холодними ночами рослини мають форму подушок зі щільною кроною, листки і пагони дуже опушені, що знижує тепловтрати, бруньки розташовуються біля самої поверхні ґрунту, що покращує їхній тепловий режим. У тропіках у деяких рослин є особливі “нічні бруньки”: для захисту від прохолодних ночей у таких рослин на ніч листя, що вже розпустилося, складається в бруньки.
Виявлено певні анатомо-морфологічні ознаки рослин, що корелюють з їхньою підвищеною морозостійкістю. Це дрібноклітинність тканин листка, жорсткіші стінки клітин, відсутність крохмальних зерен безпосередньо в хлоропластах.
Фізіолого-біохімічні адаптації полягають у природному “загартовуванні” рослин, яке автономно відбувається в період підготовки рослин до осінньо-зимових холодів. Згідно з роботами І.І. Туманова, виконаними в 1935–1940 pp., природне загартовування охоплює три основні послідовні етапи.
Перший етап полягає в припиненні активного росту рослини і стимулюється зниженням температури та скороченням тривалості дня. Зменшення довжини дня сприяє послабленню синтезу фітогор- монів – стимуляторів росту: ауксинів і гіберелинів, тоді як синтез гормонів-інгібіторів: абсцизової кислоти й етилену – посилюється. Вони викликають ще більше гальмування росту і його повну зупинку. У цей період знижується інтенсивність дихання, відбуваються його метаболічні перебудови, зокрема, зростає питома вага анаеробної фази дихання. Це сприяє накопиченню метаболітів, що беруть участь у підвищенні зимостійкості. Перехід на анаеробний тип дихання (еволюційно це більш давній процес) реєструється не лише за низької температури, а й внаслідок кисневої недостатності, посухи (закривання продихів). Мабуть, це вияв неспецифічної відповіді рослин на різні стресові дії.
Другий етап починається на тлі негативних температур порядку -5°С...–10°С і полягає у накопиченні в клітинах так званих захисних речовин – кріопротекторів. Захисними речовинами є цукри, аскорбінова кислота, геміцелюлоза. Особливо важливі спеціальні гідрофільні білки (білки холодового шоку), синтезуються під впливом спеціальних генів у присутності абсцизової кислоти.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічна фізіологія рослин» автора Скляр В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Морозостійкість рослин“ на сторінці 1. Приємного читання.
