Основний структурний носій живого вмісту клітини – це цитоплазма. Їй притаманний різноманітний хімічний склад. Основу цитоплазми становить вода, її в цитоплазмі близько 80–85%. Сухий залишок, у свою чергу, містить 75% білків, 15–20% – ліпідів, наявні також вуглеводи, вітаміни, фітогормони й інші сполуки.
Молекулярна структура цитоплазми включає два фазові стани речовини – колоїдний розчин і мембрани. Електронно-мікроскопічні і біохімічні дослідження дозволяють поділити її на такі структурні частини, як гіалоплазма, тонопласт, плазмолема й ендоплазматична сітка.
Гіалоплазма (раніше її позначали терміном "цитозоль") є колоїдним розчином, здатним переходити то в стан золю, то в стан гелю. Гіалоплазма здатна до автономних рухів, до яких залучаються органели, що містяться в ній. У гіалоплазмі у водному розчині міститься велика кількість білків, які мають високу ферментативну активність. Саме у товщі гіалоплазми зосереджені всі органели рослинної клітини.
Гіалоплазма – це не безструктурна маса речовин. Вона пронизана складною мережею молекул білків і мікротрубочок, які разом складають цитоскелет.
Плазмолема – це зовнішня частина цитоплазми, прилегла зсередини до оболонки. Вона є мембранною системою і має товщину близько 7,5 нм. Як і всі внутрішньоклітинні структури, плазмолема побудована в основному з білків і ліпідів. Завдяки мембранній природі плазмолема має властивість вибіркової проникності, яка забезпечує:
• а) утримування всередині цитоплазми необхідних для неї речовин;
• б) активний вибірковий транспорт через плазмолему води, мінеральних й органічних речовин.
Тонопласт – це внутрішня частина цитоплазми, яка прилягає до вакуолі (чи вакуолей, якщо їх кілька), ніби-το складаючи її покрив. За хімічним складом і структурою тонопласт нагадує плазмолему: він також має мембранну структуру і властивість вибіркової проникності. Однак біохімічний склад тонопласта відрізняється від плазмолеми, тому речовини, які надходять до клітини через плазмолему ззовні, не можуть проникнути через тонопласт у вакуолю. Тонопласт також добре утримує вакуолярний вміст, не дозволяючи йому змішуватися з цитоплазмою.
Ендоплазматична сітка (ЕПС). Мембранні структури не лише будують плазмолему і тонопласт. Вони пронизують всю цитоплазму, їхня сукупність складає ЕПС (рис. 2.5), або як іноді її називають ендоплазматичний ретикулум. Саме ЕПС забезпечує внутрішню компартменталізацію протопласта. Структура ЕПС дуже складна. Вона являє собою поєднання мембран, канальців і порожнин (цистерн). Вміст канальців ЕПС становить собою колоїдний розчин білків й інших органічних речовин – енхилему. За допомогою канальців з енхилемою забезпечується швидкий транспорт речовин клітиною. Поверхня ЕПС може бути гладкою або шорсткою. Остання виникає як наслідок прикріплення до мембран ЕПС різних органел. Мембрани ЕПС завжди сполучені з мембранами плазмолеми, тонопласта і зовнішньою оболонкою ядра клітини. Висока структурованість протопласта, що виникає за рахунок ЕПС, функціонально дуже важлива, оскільки саме вона забезпечує інтеграцію всіх метаболічних процесів усередині клітини.
Рис. 2.5. Електронна мікрофотографія ендоплазматичної сітки в протопласті клітини тополі
Рис. 2.6. Електронна мікрофотографія ядра рослинної клітини:
В – вакуоль, ЯО – ядерна оболонка, Хн – хроматин, Нн – нуклеонеми, ЯПР – ядерце, ГК – гранулярні компоненти, ФК-фібрилярні компоненти
Ядро
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічна фізіологія рослин» автора Скляр В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Цитоплазма“ на сторінці 1. Приємного читання.
