Водний дефіцит

Екологічна фізіологія рослин

При посухах надходження води в тіло рослини протягом більш-менш тривалого часу виявляється нижчим за витрати на транспірацію. Це явище дістало назву водного дефіциту. Його виражають у відсотках від максимального вмісту води в рослинах.

Водні дефіцити в полуденні години звичайні для багатьох рослин. У цей час за високої інтенсивності транспірації кореневі системи і тканини, що проводять воду, не спроможні своєчасно поповнювати водовитрату листя. Водний дефіцит, що виникає в листках, призводить до зниження їх вологості, зменшення на 5–6% товщини і на 5–25% поверхні. Такого типу водні дефіцити часто реєструються в полудень у гарбузових культур. Вони є скороминущим природним явищем і за нічний час повністю ліквідовуються завдяки діяльності кореневої системи.

На відміну від цього за певних режимів погоди виникають водні дефіцити, які за нічний час не зникають. За пропозицією Л .С. Литвинова (1932), такі водні дефіцити називають залишковими. Вони у разі тривалого прояву становлять небезпеку для життєдіяльності рослин, знижують їхню продуктивність, а іноді призводять до повної загибелі. Величина такого дефіциту у 10-25 % вважається допустимою, а 4(1% – згубною для рослини.

Водний дефіцит, який виникає у рослин при посухах, призводить до низки фізіологічних порушень. Передусім у клітинах зменшується кількість як вільної, так і зв'язаної води. Зростає концентрація клітинного соку у вакуолях. Оболонки гідратів, які характерні для білків, починають поступово руйнуватися, що призводить до денатурації білків і втрати їх ферментних властивостей. Порушення структури білків обумовлює ще одне негативне явище – порушується нормальна структура мембран.

Подальше зневоднення клітин листків, коли вони втрачають більше ніж 20% води, має наслідком досить швидке падіння інтенсивності фотосинтезу. Обмеження роботи фотосинтетичного апарату обумовлене закриванням продихів і зменшенням надходження вуглекислого газу, а також порушенням структури хлоропластів і синтезу хлорофілу, відокремленням транспорту електронів і фосфорилювання, призводить до дефіциту АТФ у клітині. У сукупності з інгібуванням електронно-транспортних ланцюгів дихання сприяє гальмуванню синтетичних процесів у рослини в цілому. Поглинання сонячної енергії триває, але її цілеспрямоване використання у власне фотосинтетичних процесах не забезпечується. Поглинена сонячна енергія викликає в умовах водних дефіцитів лише паразитичне і шкідливе для рослин перегрівання листя.

При втраті листком близько 50% води фотосинтез повністю припиняється. Зів'яле листя практично не здійснює фотосинтезу. Після відновлення тургора в листках не відразу досягається початкова інтенсивність фотосинтезу. Зазвичай для цього необхідно не менше ніж 5-7 днів.

Фотосинтез при посухах і підвищенні температури страждає одним з перших, оскільки розпад і денатурація охоплює мембранні системи хлоропластів. Під час посух порушується процес дихання і пов'язане із ним окиснювальне фосфорилювання, та, відповідно, гальмується синтез АТФ.

Об'єктивні кількісні оцінки водного дефіциту будують на основі водонасиченості тканин рослини. Для розрахунків зазвичай використовується така формула:

де ВД – водний дефіцит у відсотках;

Wнасич. – вага дисків з листків рослин при повному насиченні їх водою;

Wфакт. – фактична вага дисків;

Wсух. – вага дисків в абсолютно сухому стані.

При вивченні водних дефіцитів було виявлено, що у рослин вони мають складний і неоднозначний зв'язок із в'яненням. У особин із слабко розвиненою механічною тканиною в'янення проявляється при щонайменшому зниженні обводнення клітин, коли водний дефіцит ще суттєво не розвинувся і не веде до розладу життєдіяльності рослини. Навпаки, у рослин з дуже розвиненою у листках системою механічних тканин (такі рослини називають склерофітами) в'янення настає лише на найпізніших фазах водного дефіциту або взагалі не настає навіть при загибелі рослини від нестачі води. Так, у ніжних листках огірків в'янення реєструється при водному дефіциті 0,5– 1,0%, а у типового склерофіта соняшнику – тільки при 20-30%. Лише в порівняно небагатьох рослин між розміром водного дефіциту і в'яненням є суттєва взаємозалежність. Загалом у більшості сільськогосподарських рослин порушення життєздатності і продуктивності, викликані водним дефіцитом, починаються раніше, ніж рослина зав'яне. Висновок про ступінь водного дефіциту рослин за їх в'я ненням є непрофесійним.

Встановлено, що водний дефіцит, який розвивається, викликає лавиноподібний потік порушень у обміні речовин і життєдіяльності рослини. Вони полягають у зміні клітинного метаболізму з накопиченням низькомолекулярних органічних сполук, гальмуванні фотосинтезу часто з ушкодженням тилакоїдів хлоропластів, анатомо-морфологічних зрушеннях, затримці росту. Найуразливішими для водного дефіциту є старі тканини і клітини. Так, у томатів в посуху першими в'януть і гинуть нижні листки, а молоді тканини верхівки рослини довше чинять опір водному дефіцитові.

Одним із проявів водного дефіциту є зміна форми внутрішньоклітинної води. Він не просто зменшує обводненість клітин, а й значно змінює співвідношення між різними формами внутрішньоклітинної води. Наприклад, як виявив А.М. Алексеев, у пшениці водний дефіцит збільшує частку вакуолярної води з 29 до 44%. Оскільки вільна вакуолярна вода утримується клітиною з меншою силою, ніж іншій форми, то водний дефіцит створює передумову для подальшого прогресуючого зневоднення клітин.

Накопичена велика кількість фактів, що свідчать про зростання в разі водних дефіцитів активності ферментів, які розщеплюють білки. Тому їхня кількість у клітинах зменшується, але збільшується кількість низькомолекулярних продуктів їх розпаду. На думку багатьох вчених, розпад білка відбувається за схемою: білок → амінокислоти → органічні кислоти і аміак. Накопичення в клітинах вільного аміаку призводить до їхнього самоотруєння і стає однією з причин загибелі особин. Як спосіб самозахисту в посухостійких рослин виробився механізм детоксикації отруйного для рослин аміаку. Здебільшого таку детоксикацію здійснюють вільні органічні кислоти, кількість яких при посусі зростає.

Правда, легкі водні дефіцити у злаків, підвищуючи рухливість азотистих речовин, прискорюють наливання зерна і підвищують його білковість. Агрономічна практика свідчить, що у фазу наливання зерна помірний водний дефіцит замінює азотне добриво.

Водні дефіцити призводять до значних змін і у вуглеводному обміні. Його порушення відбувається у три послідовні етапи. На першому етапі знижується синтез моно- і дицукрів, обумовлений депресією фотосинтезу. На другому етапі починається розпад запасних полісахаридів і як вторинний наслідок цього процесу має місце стрибкоподібне збільшення кількості моно- і дисахаридів. На думку Н.А. Максимова (1940), це має захисний характер, підвищуючи осмотичний потенціал у клітинах і збільшуючи тим самим їх водоутримувальну здатність. Одночасно надлишок вільних вуглеводів виявляє гальмівну дію на фотосинтез, що є однією з причин зниження урожаю підчас посух. На третьому етапі інтенсифікується окиснювальний розпад цукрів, і загальна кількість вуглеводів у клітинах рослин знижується. Продукти напіврозпаду вуглеводів можуть потрапляти в ксилему і закупорювати трахеїди і трахеї, що ще більше погіршує стан рослин.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічна фізіологія рослин» автора Скляр В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Водний дефіцит“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Зелені рослини – особлива форма життя

  • Середовище існування рослин

  • Залежність фізіологічних процесів від інтенсивності дії екологічного чинника

  • Біотичні чинники

  • Клітина – базовий осередок процесів життєдіяльності

  • Мембранні системи клітини

  • Цитоплазма

  • Ядро

  • Ферменти. Залежність ферментативної активності від екологічних чинників

  • Класифікація ферментів

  • Основні фізіологічні і біохімічні процеси в рослинах

  • Пігментна система зелених рослин

  • Хімізм фотосинтезу

  • Темпові реакції фотосинтезу

  • Дихання

  • Мінеральне живлення

  • Поглинання мінеральних речовин рослинами

  • Водний режим

  • Роль ґрунту у водопостачанні

  • Проведення води по рослині

  • Транспірація

  • Ріст і розвиток

  • Спокій у житті рослин

  • Регулювання процесу росту рослин

  • Розвиток рослин

  • Адаптації у рослин

  • Концепція стресу в рослин

  • Стійкість до дії стресових чинників

  • Концепція адаптивних стратегій у рослин

  • Життєві форми рослин

  • Еколого-ценотичні групи

  • Режим освітленості як екологічний чинник

  • Адаптація пігментної системи до умов освітлення

  • Взаємодія екологічних чинників і фотосинтез

  • Повітря як екологічний чинник

  • Механізми зв'язування вуглекислого газу

  • Вплив кисню на фізіологічні процеси рослин

  • Екологія водообміну в рослин

  • Поглинання води як екологічно обумовлений процес

  • Транспірація і її залежність від екологічних чинників

  • Фізіологічні основи посухостійкості рослин

  • Водний дефіцит
  • Посухостійкість

  • Вчення про критичні періоди

  • Регулювання водного режиму рослин у посівах при зрошуванні

  • Дія надлишкової вологості на фізіологічні процеси у рослин

  • Температура як екологічний чинник

  • Фотосинтез

  • Стійкість рослин до підвищених температур

  • Холодостійкість рослин

  • Морозостійкість рослин

  • Зимостійкість рослин

  • Ґрунт і його роль у життєдіяльності рослин

  • Механічний склад ґрунту

  • Кислотність ґрунту

  • Вологоємкість і водопроникність

  • Температура ґрунту

  • Засолення ґрунту

  • Реагування рослин на комплекс екологічних чинників

  • Екологічний оптимум

  • Біотичні чинники середовища і їхній вплив на фізіологічні процеси у рослин

  • Зоогенні чинники

  • Вплив патогенних грибів і мікроорганізмів на рослини

  • Антропогенні чинники середовища

  • Радіоактивне забруднення

  • Забруднення атмосфери, водоймищ і ґрунтів при промисловому і сільськогосподарському виробництві

  • Механічне забруднення природного середовища

  • Забруднення пестицидами