При посухах надходження води в тіло рослини протягом більш-менш тривалого часу виявляється нижчим за витрати на транспірацію. Це явище дістало назву водного дефіциту. Його виражають у відсотках від максимального вмісту води в рослинах.
Водні дефіцити в полуденні години звичайні для багатьох рослин. У цей час за високої інтенсивності транспірації кореневі системи і тканини, що проводять воду, не спроможні своєчасно поповнювати водовитрату листя. Водний дефіцит, що виникає в листках, призводить до зниження їх вологості, зменшення на 5–6% товщини і на 5–25% поверхні. Такого типу водні дефіцити часто реєструються в полудень у гарбузових культур. Вони є скороминущим природним явищем і за нічний час повністю ліквідовуються завдяки діяльності кореневої системи.
На відміну від цього за певних режимів погоди виникають водні дефіцити, які за нічний час не зникають. За пропозицією Л .С. Литвинова (1932), такі водні дефіцити називають залишковими. Вони у разі тривалого прояву становлять небезпеку для життєдіяльності рослин, знижують їхню продуктивність, а іноді призводять до повної загибелі. Величина такого дефіциту у 10-25 % вважається допустимою, а 4(1% – згубною для рослини.
Водний дефіцит, який виникає у рослин при посухах, призводить до низки фізіологічних порушень. Передусім у клітинах зменшується кількість як вільної, так і зв'язаної води. Зростає концентрація клітинного соку у вакуолях. Оболонки гідратів, які характерні для білків, починають поступово руйнуватися, що призводить до денатурації білків і втрати їх ферментних властивостей. Порушення структури білків обумовлює ще одне негативне явище – порушується нормальна структура мембран.
Подальше зневоднення клітин листків, коли вони втрачають більше ніж 20% води, має наслідком досить швидке падіння інтенсивності фотосинтезу. Обмеження роботи фотосинтетичного апарату обумовлене закриванням продихів і зменшенням надходження вуглекислого газу, а також порушенням структури хлоропластів і синтезу хлорофілу, відокремленням транспорту електронів і фосфорилювання, призводить до дефіциту АТФ у клітині. У сукупності з інгібуванням електронно-транспортних ланцюгів дихання сприяє гальмуванню синтетичних процесів у рослини в цілому. Поглинання сонячної енергії триває, але її цілеспрямоване використання у власне фотосинтетичних процесах не забезпечується. Поглинена сонячна енергія викликає в умовах водних дефіцитів лише паразитичне і шкідливе для рослин перегрівання листя.
При втраті листком близько 50% води фотосинтез повністю припиняється. Зів'яле листя практично не здійснює фотосинтезу. Після відновлення тургора в листках не відразу досягається початкова інтенсивність фотосинтезу. Зазвичай для цього необхідно не менше ніж 5-7 днів.
Фотосинтез при посухах і підвищенні температури страждає одним з перших, оскільки розпад і денатурація охоплює мембранні системи хлоропластів. Під час посух порушується процес дихання і пов'язане із ним окиснювальне фосфорилювання, та, відповідно, гальмується синтез АТФ.
Об'єктивні кількісні оцінки водного дефіциту будують на основі водонасиченості тканин рослини. Для розрахунків зазвичай використовується така формула:
де ВД – водний дефіцит у відсотках;
Wнасич. – вага дисків з листків рослин при повному насиченні їх водою;
Wфакт. – фактична вага дисків;
Wсух. – вага дисків в абсолютно сухому стані.
При вивченні водних дефіцитів було виявлено, що у рослин вони мають складний і неоднозначний зв'язок із в'яненням. У особин із слабко розвиненою механічною тканиною в'янення проявляється при щонайменшому зниженні обводнення клітин, коли водний дефіцит ще суттєво не розвинувся і не веде до розладу життєдіяльності рослини. Навпаки, у рослин з дуже розвиненою у листках системою механічних тканин (такі рослини називають склерофітами) в'янення настає лише на найпізніших фазах водного дефіциту або взагалі не настає навіть при загибелі рослини від нестачі води. Так, у ніжних листках огірків в'янення реєструється при водному дефіциті 0,5– 1,0%, а у типового склерофіта соняшнику – тільки при 20-30%. Лише в порівняно небагатьох рослин між розміром водного дефіциту і в'яненням є суттєва взаємозалежність. Загалом у більшості сільськогосподарських рослин порушення життєздатності і продуктивності, викликані водним дефіцитом, починаються раніше, ніж рослина зав'яне. Висновок про ступінь водного дефіциту рослин за їх в'я ненням є непрофесійним.
Встановлено, що водний дефіцит, який розвивається, викликає лавиноподібний потік порушень у обміні речовин і життєдіяльності рослини. Вони полягають у зміні клітинного метаболізму з накопиченням низькомолекулярних органічних сполук, гальмуванні фотосинтезу часто з ушкодженням тилакоїдів хлоропластів, анатомо-морфологічних зрушеннях, затримці росту. Найуразливішими для водного дефіциту є старі тканини і клітини. Так, у томатів в посуху першими в'януть і гинуть нижні листки, а молоді тканини верхівки рослини довше чинять опір водному дефіцитові.
Одним із проявів водного дефіциту є зміна форми внутрішньоклітинної води. Він не просто зменшує обводненість клітин, а й значно змінює співвідношення між різними формами внутрішньоклітинної води. Наприклад, як виявив А.М. Алексеев, у пшениці водний дефіцит збільшує частку вакуолярної води з 29 до 44%. Оскільки вільна вакуолярна вода утримується клітиною з меншою силою, ніж іншій форми, то водний дефіцит створює передумову для подальшого прогресуючого зневоднення клітин.
Накопичена велика кількість фактів, що свідчать про зростання в разі водних дефіцитів активності ферментів, які розщеплюють білки. Тому їхня кількість у клітинах зменшується, але збільшується кількість низькомолекулярних продуктів їх розпаду. На думку багатьох вчених, розпад білка відбувається за схемою: білок → амінокислоти → органічні кислоти і аміак. Накопичення в клітинах вільного аміаку призводить до їхнього самоотруєння і стає однією з причин загибелі особин. Як спосіб самозахисту в посухостійких рослин виробився механізм детоксикації отруйного для рослин аміаку. Здебільшого таку детоксикацію здійснюють вільні органічні кислоти, кількість яких при посусі зростає.
Правда, легкі водні дефіцити у злаків, підвищуючи рухливість азотистих речовин, прискорюють наливання зерна і підвищують його білковість. Агрономічна практика свідчить, що у фазу наливання зерна помірний водний дефіцит замінює азотне добриво.
Водні дефіцити призводять до значних змін і у вуглеводному обміні. Його порушення відбувається у три послідовні етапи. На першому етапі знижується синтез моно- і дицукрів, обумовлений депресією фотосинтезу. На другому етапі починається розпад запасних полісахаридів і як вторинний наслідок цього процесу має місце стрибкоподібне збільшення кількості моно- і дисахаридів. На думку Н.А. Максимова (1940), це має захисний характер, підвищуючи осмотичний потенціал у клітинах і збільшуючи тим самим їх водоутримувальну здатність. Одночасно надлишок вільних вуглеводів виявляє гальмівну дію на фотосинтез, що є однією з причин зниження урожаю підчас посух. На третьому етапі інтенсифікується окиснювальний розпад цукрів, і загальна кількість вуглеводів у клітинах рослин знижується. Продукти напіврозпаду вуглеводів можуть потрапляти в ксилему і закупорювати трахеїди і трахеї, що ще більше погіршує стан рослин.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічна фізіологія рослин» автора Скляр В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Водний дефіцит“ на сторінці 1. Приємного читання.
