В умовах наземного способу життя, коли велика частина тіла рослин знаходиться в повітрі, у рослин відбувається практично безперервний процес підсихання листків і стебел, який вимагає компенсації втраченої води. Ці втрати покриваються діяльністю кореня з поглинання води з ґрунту.
Корені, поглинаючи воду з ґрунту, самі створюють в ній зони висушення. Із сусідніх більш вологих ділянок ґрунту вода в ці зони висушення надходить повільно. У процесі еволюції, потребуючи безперервного поповнення своїх водних ресурсів, рослини виробили здатність до швидкого росту й галуження коренів, яка компенсує властивість ґрунту довго зберігати градієнти висушення. Отже, для нормальної життєдіяльності та водозабезпечення рослин важлива не лише загальна поверхня кореневої системи сама по собі, а більш значущою є динамічна озака – швидкість росту і галуження коренів у ґрунті.
Різні форми ґрунтової води мають неоднакову доступність для рослин. Пароподібна вода і лід коренями поглинатися не можуть. Гравітаційна і капілярна вода на незасолених ґрунтах доступна для рослин у повному обсязі. Складніше із зв'язаною, адсорбованою водою: її зовнішні шари доступні для рослин, тоді як внутрішні 6–8 шарів утримуються силами адсорбції так міцно, що стають недоступними для коренів рослин. Отже, уся ґрунтова вода може бути поділена на доступну і недоступну для рослин.
Повний потенціал доступної ґрунтової вологи позначений Ф (фі). Він є сумою гравітаційного потенціалу ψ (пси), капілярного потенціалу ω (омега), адсорбційного потенціалу λ (лямбда) і осмотичного потенціалу π (пи), тобто
Φ = ψ + ω + λ + π.
Повний потенціал ґрунтової вологи орних земель може коливатися від 0 бар (повне насичення ґрунту водою, яка майже не містить розчинених речовин) до сотень тисяч бар (абсолютно сухий ґрунт).
Загальною умовою водопоглинання є перевищення сисної сили рослин (5) над повним потенціалом ґрунтової вологи:
S > Ф.
При цьому S обчислюється як S = Р – Τ, де Τ – величина тургора клітинної оболонки.
Осмотичний потенціал ґрунтового розчину у вегетаційний період здебільшого знаходиться на рівні 0,35-1,6 бара у підзолистих ґрунтів, 2,2 бара у чорноземів, 10–25 бар – у солонців і солончаків. Корені рослин розвивають сисну силу в 5–20 бар, що є достатнім для їхнього водопостачання в нормальних умовах. Однак при повному потенціалі ґрунтової вологи у 15– 16 бар поглинання води припиняється і настає стійке в'янення рослин.
Подальше просування води живими клітинами забезпечується тим, що в клітинах, які розташовані по радіусу кореня на шляху транспорту води, відбувається поетапне збільшення розміру осмотичного потенціалу та сисної сили. Це ілюструють схеми, наведені на рис. 3.19 та 3.20.
Складнішим є механізм надходження води у мертві клітини ксилеми і подальшого її підняття вгору по рослині. Він заснований на метаболічних перетвореннях органічних речовин в тій частині живих клітин кореня, які безпосередньо примикають до клітин ксилеми. У результаті таких метаболічних перетворень у частині протопласта, що лежить біля клітинних стінок, які примикають до ксилеми, зосереджується значно більша кількість нерозчинних речовин. Це призводить до виникнення в цих локальних ділянках негативної сисної сили (рис. 3.21). За рахунок цієї сили вода виштовхується у ксилему і піднімається вгору по рослині.
Проведення води по рослині
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічна фізіологія рослин» автора Скляр В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Роль ґрунту у водопостачанні“ на сторінці 1. Приємного читання.
