Неспецифічна стійкість рослин. Механізми неспецифічної стійкості досить різноманітні.
Найважливішою неспецифічною реакцією клітин рослин на дію стресоров є синтез особливих білків, які отримали назву стресових. І.В. Косаківська (2008) присвятила їм цілу монографію. Стресові білки синтезуються у рослинах у відповідь на різні дії: нестачу кисню, утвореня ран, підвищення і зниження температури, знезводнення, високі концентрації солі, вплив важких металів чи шкідників.
До цього часу найбільш вивченими є білки, які синтезуються при дії на рослини підвищеної температури. Тому їх називають білками теплового шоку. Однак вони забезпечують стійкість рослин і до інших видів екологічних стресів. У рослин вони були відкриті тільки в 1980 році, але зараз вже доведено, що ці білки дійсно допомагають клітині вижити при дії температурного стресора і відновити фізіологічні процеси після його припинення. Синтез цих білків здійснюється шляхом активації мРНК.
Після сприйняття сигналу про зміну екологічного середовища синтез стресових білків починається дуже швидко. Вже через 15 хвилин після початку дії стрес-фактора у клітинах виявляються стресові білки. Вони можуть бути поділені на дві групи – високомолекулярні і низькомолекулярні. Особливістю рослинної клітини, на відміну від клітин тваринних, є її здатність до утворення низькомолекулярних стресових білків.
В основі стресових реакцій лежать генетичні механізми. При дії стресс-фактора у першу чергу гальмується експресія генів, які функціонують, коли клітини рослин знаходяться в нормальних умовах. Потім активуються гени, відповідальні за стресостійкість рослин. Встановлені конкретні гени, що кодують такі білки і відповідають за стійкість рослин.
Робота цієї системи забезпечується передачею сигналу про дію на рослину несприятливого екологічного чинника досить складним ланцюжком: стрес-сигнал → сприйняття його в плазмолемі рецепторами (як правило, це так звані G-білки – мономірні інтегральні мембранні білки, поліпептидний ланцюг яких кілька разів перетинає клітинну мембрану) → передача сигналу у цитоплазмі клітини → чинник транскрипції, який знаходиться в ядрі клітини → активізація відповідного гена → передача сигналу на матричну РНК → синтез відповідного стресового білка. Після закінчення дії стресового чинника робота цієї системи припиняється, і в клітині відновлюється нормальна робота генетичного апарату та припиняється синтез стресових білків.
Нині захисна дія стресових білків доведена експериментально. Якщо в клітини рослин штучно вводити інгібітори синтезу білку в період дії стрессора, то такі клітини гинуть.
Стресові білки за хімічним складом і виконуваними функціями різноманітні. Одні з них синтезуються у відповідь на будь-який вид стресової дії, інші специфічні: їх синтез є відповіддю на конкретний шкідливий екологічний чинник.
Важливими представниками стресових білків є шаперони. їх головна функція полягає у відновленні правильної нативної третинної або четвертинної структури білків, а також в утворенні і дисоціації білкових комплексів. Крім того, в умовах стресу шаперони певного типу беруть участь в транспортуванні речовин через мембрани, зокрема ендоплазматичної сітки та мітохондрій. Більшість шаперонів синтезується у відповідь на дію високих температур, тому їх відносять до групи білків теплового шоку.
Одним із поширених видів стресових білків є лектини. Ці білки активно синтезуються при дії на рослини підвищеної температури, посухи, грибної інфекції. Взаємодіючи надалі з низкою фітогормонів, лектини сприяють адаптивним реакціям рослин на зазначені вище стреси, підвищуючи стійкість особин.
Усі описані зміни білкового метаболізму в стійких рослин спрямовані на збереження цілісності мембран клітин. Вони можуть бути зведені до трьох процесів: 1) адаптивна перебудова складу і структури мембран; 2) гальмування розпаду речовин, які входять до складу мембран; 3) підтримка процесу транспорту іонів кальцію. У підтримці цілісності мембран клітин роль кальцію є особливо важливою. Втрата мембранами клітин іонів Са2+ є однією з форм неспецифічних реакцій рослин на екологічний стрес. Зниження кількості іонів Са2+ призводить до підвищення проникності мембран, підвищує в'язкість цитоплазми. Зрештою цей процес завершується уповільненням ділення клітин і гальмуванням росту рослини в цілому.
Таким чином, стресові білки є важливим компонентом захисної реакції живих організмів на несприятливі дії.
У рослин іншою формою неспецифічної стійкості є зміна співвідношення між фітогормонами. Зниження рівня гормонів-стимуляторів і накопичення інгібіторів росту при стресі має важливе адаптивне значення, оскільки призводить до зниження інтенсивності обмінних процесів, зупинки ділення і росту клітин, переходу організму у стан спокою. У результаті більш економно витрачаються енергетичні запаси, і рослина отримує більше можливостей спрямувати їх на підтримку структур клітини. Інгібітори ростових процесів – це здебільшого абсцизова кислота і етилен, які гальмують ростові процеси у рослин і переводять їх у стан спокою.
Абсцизова кислота (скорочено – АБК) є однією з найважливіших захисних речовин, яку навіть називають “гормоном стресу”. Вона утворюється у відповідь на стресову ситуацію або несприятливі умови. При цьому змінює рослину, пристосовуючи її до нових умов. Найяскравіший приклад такої реакції “швидкий синтез АБК у відповідь на водний стрес, тобто нестачу води. Коли росліші бракує води, вміст АБК в листках відразу ж зростає. Відомо, що рослини підтримують водний режим шляхом відкриття і закриття продихів. Рух замикаючих клітин обумовлений переміщенням в них іонів К+. Роль АБК в цьому процесі полягає в тому, що вона викликає відтік іонів К+ із замикаючих клітин, внаслідок чого продихи закриваються. У листках із закритими продихами втрати води зменшуються, і тому рослина краще переносить посушливий період. Це відбувається значно швидше, ніж у тому випадку, якщо б продихи закривалися внаслідок загального зневоднення рослини.
Етилен – менш сильний інгібітор, ніж абсцизова кислота. Він швидко синтезується у відповідь на різноманітні шкідливі екологічні впливи: нестачу кисню в ґрунті для дихання кореня, при посусі, сильному підвищенні або зниженні температури, дії на рослини важких металів, а також при бактеріальних і вірусних захворюваннях. До 90% синтезованого гормону випаровується з поверхні рослин протягом однієї хвилини, але за цей період він встигає включити відповідні адаптаційні процеси.
Захисною речовиною від несприятливих чинників є пігмент антоціан. Л. Чалкер-Скот (1999) показано, що антоціан у клітинах вегетативних органів рослин захищає рослини від низьких температур, посухи і ультрафіолетової радіації.
Будь-які стреси, як правило, порушують процесе дихання і змінюють у клітині кількість АТФ – носія енергії. У результаті виникає дисбаланс між фактичною наявністю АТФ і енергетичними потребами рослин.
Однією з найнебезпечніших неспецифічних реакцій на дію стресорів є накопичення активної форми кисню, який, на відміну від звичайних молекул O2, є найсильнішим окисником. Процес відбуваєть
Радикал O2-, що виникає внаслідок приєднання електрона до кисню, сприяє утворенню й інших активних сполук типу перекисів, що особливо позначається на нормальній діяльності хлоропластів і мітохондрій.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічна фізіологія рослин» автора Скляр В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Стійкість до дії стресових чинників“ на сторінці 2. Приємного читання.
