Фізіологічна роль інтенсивності освітлення і спектрального складу світла
Для автотрофних зелених рослин світло є найважливішим ресурсом, що забезпечує фотосинтетичний процес енергією. Воно також справляє формотвірну дію і здатне визначати просторове положення листків рослин і напрям росту пагонів. Світло потрібне і для синтезу хлорофілу. Якщо насіння пророщувати в темряві, то пагони проростків будуть білими. Такі рослини називають етіольованими.
Світло – ефективний стимулятор позеленіння етіольованих рослин. Вистачає однієї секунди освітлення для перетворення близько 50% незеленого протохлорофіліда на зелений хлорофілів. За одну годину він перетворюється весь. Оптимал ьною для цього є освітленість 25000 люкс. Однак при суттєвому підвищенні інтенсивності світла біосинтез хлорофілу починає гальмуватися. Тому світлове листя має меншу концентрацію хлорофілу, ніж тіньове (це явище називають ефектом Шталя).
Певна ритміка добового освітлення, що полягає в співвідношенні довжини дня і ночі, потрібна рослинам для проходження особливого етапу розвитку – фотоперіоду.
У цілому, дію світла на рослини можна поділити на фотосинтетичну, регуляторно-фотоморфогенетичну і теплову.
В умовах середнього оптимального за інтенсивністю освітлення листки зберігають властиву їхньому віку спрямованість фотосинтезу. Чим вище освітлення листків, тим вищим є вихід органічних речовин, а у фотосинтезу чіткішої вираженості набуває вуглеводна спрямованість. Проте різні групи рослин на режим освітленості реагують
У темряві фотосинтез, природно, не відбувається. Недостатньо для нього і місячного освітлення. Уперше зв'язок між фотосинтезом і кількістю світла у 1866р. дослідив А.Н. Волков. При цьому він здійснював підрахунок кількості бульбашок кисню, які виділяють водні рослини при розміщенні на різній відстані від джерела світла.
Залежно від початкової пристосованості до умов освітлення розрізняють дві основні групи рослин – тіньолюбні і світлолюбні. Так, щириця (Amaranthus retroflexus L.) – рослина світлолюбна, має малу тіньовитривалість і при зниженні прямого сонячного освітлення тільки на 25% припиняє ріст і втрачає здатність до цвітіння. Кислиця звичайна (Oxalis acetosella L.) – рослина тіньолюбна, володіє малою світловитривалістю. Після вирубки ялинового деревостану, під яким вона часто росте, її рослини скоро гинуть. З іншого боку, є немало рослин, які мають гарну пристосовність до зміни режиму освітлення, виявляючи або високу тіньовитривалість, або високу світловитривалість.
Крім того, залежно від відношення до освітлення виокремлюють ще й третю групу рослин – тіньоіндиферентні, тобто такі, що однаково ростуть як за високої, так і за зниженої освітленості.
Рівень світлолюбності рослин не є назавжди заданою величиною. Він змінюється в онтогенезі та зазвичай збільшується. Відомо багато прикладів підвищення світлолюбності рослин при їх зростанні в умовах зниженої температури.
Світлолюбні і тіньовитривалі рослини по-різному реагують на підвищення освітленості. Цю їхню особливість виявляють за допомогою світлових кривих фотосинтезу. Нарис. 5.1 наведені типові світлові криві фотосинтезу світлолюбної і тіньолюбної рослини.
Можна бачити, що кожна така крива складається з трьох ділянок. На першій ділянці за низької освітленості об'єм синтезованих рослиною органічних речовин виявляється нижчим, ніж їх витрата на дихання. Ця ділянка завершується точкою (K), що за положенням відповідає освітленості, за якої син тез органічних речовин дорівнює їх витраті на дихання. Цю точку називають точкою світлової компенсації. Друга ділянка кривої припадає на інтервал освітленості, у межах якого збільшення сили світла супроводжується прямолінійним збільшенням інтенсивності фотосинтезу. На третій ділянці подальше збільшення освітленості вже не супроводжується активізацією фотосинтезу. Для отримання типової світлової кривої фотосинтезу всі інші чинники середовища мають бути стандартизовані. Прийня-
Рис. 5.1. Світлові криві фотосинтезу для світлолюбної (А) і тіньолюбної (Б) рослини (К – компенсаційна точка)
то світлові криві фотосинтезу встановлювати за температури 20 °С і концентрації СO2 0,03%. У деяких випадках на світлових кривих є й четверта ділянка, яка відповідає пригніченню фотосинтезу світлом дуже високої інтенсивності.
У цілому, світлолюбні рослини характеризуються точкою світлової компенсації, що відповідає освітленості, більшій за 3–3% від повної. Світлове насичення фотосинтезу в них настає лише при освітленості, близькій до 100%, тобто 100000 люкс.
Тіньолюбні рослини характеризуються точкою світлової компенсації, що лежить лівіше, – приблизно при 1 % від повної освітленості. Світлове насичення фотосинтезу настає у них досить швидко: як правило, воно досягається при освітленості не більшій ніж 1000 люкс.
При аналізі груп видів, які є світлолюбними і тіньолюбними рослинами, виявляється, що рівень світлолюбності C3- і С4-рослин суттєво відрізняється. С4-рослини виділяються помітно більшою світлолюбністю: світлове насичення в них не досягається навіть за 100% освітленості. У полудень вони повністю використовують енергію світла. У С3-рослин світлова крива раніше робить вигин, світлове насичення досягається при освітленості 70-90% від повної. Ці відмінності добре ілюструють світлові криві сорго і кукурудзи (С4-рослин) і різних С3-рослин (рис. 5.2).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічна фізіологія рослин» автора Скляр В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Режим освітленості як екологічний чинник“ на сторінці 1. Приємного читання.
