Значення води для життєдіяльності рослинного організму
Для рослин вода є найважливішим ресурсом і умовою існування. Водне середовище необхідне для протікання всіх типів біохімічних реакцій, які мають місце в рослинах. Крім того, вода у вигляді розчину забезпечує тургор живих клітин, потрібний для їхнього нормального функціонування. Загалом на частку води припадає 70–95% сирої маси тіла рослини.
Як і вуглекислий газ, вода є матеріальним ресурсом для фотосинтезу, поставляючи рослині іони водню й електрони. Однак прямі витрати води на фотосинтез становлять лише дуже невелику частку від загальної кількості води, яка потрібна рослині. Набагато важливіший непрямий вплив води на фотосинтез. Він зокрема проявляється в регулювані ступеня відкритості продихів, через які в тканини листка надходить вуглекислий газ.
Максимальна інтенсивність фотосинтезу досягається не при повному насиченні листка водою, а за деякого невеликого ненасичення його, як це видко з рис. 7.1. Ця закономірність відома тепер під назвою “ефект Брилліант”. Подальше зневоднення листків, коли вони втрачають більше ніж 20% води, призводить до досить швидкого падіння інтенсивності фотосинтезу. При втраті листком близько 50% води фотосинтез повністю припиняється.
В усіх зелених рослин тільки частина сонячної енергії, що поглинається, витрачається на фотосинтез, але велика її частка просто нагріває листки рослин. їх перегрівання у сонячні літні дні до критичної температури у 60–70 °С, за якої коагулюють білки, є дуже небезпечним. Перешкоджає йому випаровування води з поверхні листя -
Рис. 7.1. Залежність у плюща інтенсивності фотосинтеза від вологості листків
транспірація. За рахунок транспірації температура листків знижується, оскільки випаровування 1 г води (за температури 30 °С) знижує на 1° температуру 500 г листя. Тому випаровування води рослинами є ефективним механізмом їх самоохолодження шляхом переведення води з рідкого стану в пароподібний.
Завдяки транспірації температура листків більшості рослин в літні дні виявляється або на 10°С нижчою за температуру повітря, або дорівнює їй і лише іноді є на 2–5 °С вищою. У здійсненні самоохолодження рослин полягає основний сенс транспірації.
В листках температурозалежними є синтез і стійкість хлорофілу. За нестачі води біосинтез хлорофілу загальмовується. У посуху часто відбувається руйнація хлорофілу. Пожовтіння листя при сильних посухах є звичайним зовнішнім проявом водного дефіциту.
Підвищена обводненість клітин і тканин рослин зазвичай підвищує в них інтенсивність дихання. Добре відомо, що чим нижчою є вологість насіння, тим нижче в них й інтенсивність дихання. Однак у листках рослин закономірність зворотна: при зниженні їхньої вологості інтенсивність дихання зростає, і тільки за глибокого в'янення цей процес припиняється.
Вологість ґрунту чинить значний вплив на діяльність коренів із поглинання води. Підвищення вологості ґрунту супроводжується збільшенням поглинання води. Відбувається це завдяки активнішій діяльності осмотичного механізму. Проте не вся вода ґрунту доступна для рослин. Низка мінералів ґрунту і гумус зв'язують воду, і вона не може поглинатися коренями рослин. Цю частину води називають недоступною. Співвідношення доступної і недоступної води у ґрунтах різного механічного складу подано на рис. 7.2.
Рослини, адаптовані до тих чи інших умов забезпеченості водою, поділяються на кілька типів. Найважливіші з них це ксерофіти, мезофіти і гідрофіти. Існують і більш дрібні поділи рослин на екологічні групи за їхнім відношенням до води.
Гідрофіти – це рослини повністю або частково занурені у воду. Вони ростуть у водоймищах, по їх берегах, на мілководдях, на болотах. Надходження води у ці рослини не лімітоване, і вони майже не мають пристосувань для її економного витрачання. Епідерміс на листках розвинений погано, продихів багато, сисна сила клітин не перевищує 6–9 бар. Усі гідрофіти надзвичайно чутливі до порушень водного балансу, і навіть невелике зневоднення приводить до Їхньої загибелі.
Гігрофіти – наземні рослини, які ростуть в умовах підвищеної вологості повітря і на вологих ґрунтах. Обводненість тканин досягає 80% і більше. Листки не мають товстої кутикули, мезофіл забезпечений добре розвиненою системою міжклітинників, продихи майже постійно відкриті. Осмотичний потенціал клітинного соку 6–12 бар.
Рис. 7.2. Співвідношення доступної і недоступної води у ґрунтах: ПВ – польова вологоємкість; ВТЗ – вологість тимчасового зав'ядання (за Чирковою, 2002).
При настанні навіть нетривалої і несильної посухи в тканинах створюється негативний водний баланс, рослини в'януть і можуть загинути.
Мезофіти – рослини місцезростань із помірним зволоженням. Вони можуть переносити нетривалу і не дуже сильну посуху. До мезофітів належить більшість рослин наших луків, лісів і основна маса культивованих людиною сільськогосподарських рослин. У мезофітів добре розвинена коренева система. У листку чітко виражена стовпчаста і губчаста паренхіма. Осмотичний потенціал клітинного соку досягає 10–12бар.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічна фізіологія рослин» автора Скляр В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Екологія водообміну в рослин“ на сторінці 1. Приємного читання.
