Пристосовуючись до умов життя, в процесі еволюції рослини сформували зовнішній вигляд, внутрішню будову, фізіологічні й біологічні особливості, що найбільш відповідають їхньому навколишньому оточенню. У результаті в природі сформувалися групи рослин, які відповідають різноманітним варіантам умов середовища. Для їх позначення датський ботанік Е. Вармінг у 1984 році ввів поняття “життєва форма”.
Вдала система життєвих форм у 1905 році була запропонована К. Раункієром, у якій поділ рослин на групи здійснюється за положенням меристематических тканин (рис. 4.2). Ця система базується на одному з ключових моментів адаптації рослин до несприятливих умов і тому має значну цінність. У системі Раункієра життєві форми поділяють на типи й підтипи в такий спосіб:
Рис. 4.2. Система життєвих форм К. Раункієра:
1-3 – фанерофіти; 4-5 – хамефіти; 6-7 – гемікриптофіти; 8-11 – криптофіти; 12 – терофіти (за Н.М. Черновою та О.М. Валовою, 2004)
Фанерофіти – рослини, у яких бруньки і пагони, що забезпечують переживання несприятливого періоду року, розташовані високо над землею. Це дерева, кущі іліани. Поділ цього типу на підтипи здійснюється залежно від розміру рослин (мега-, мезо-, мікро-, нанофанерофіти), типу бруньок (із захищеними і відкритими бруньками) і листопадності (вічнозелені і листопадні).
Хамефіти – невисокі рослини (до 20-30 см), бруньки відновлення яких знаходяться на зимуючих пагонах низько над землею і захищені від вимерзання лусками, підстилкою, сніговим покривом. Розрізняють чотири підтипи хамефітів.
Гемікриптофіти – рослини, пагони яких на початку несприятливого періоду відмирають до рівня ґрунту, тому протягом цього періоду залишаються живими тільки нижні частини рослин, захищені землею і відмерлим листям. Серед гемікриптофітів розрізняють три підтипи.
Криптофіти – рослини, у яких бруньки або закінчення пагонів, призначені для перенесення несприятливого періоду, розташовані під поверхнею ґрунту або на дні водоймища. Серед криптофітів розрізняють такі три підтипи: геофіти (кореневищні, бульбові, цибулинні, кореневі геофіти), гелофіти і гідрофіти.
Терофіти – рослини, що переживають несприятливий сезон виключно у вигляді насіння.
Високою опрацьованістю відрізняється класифікація життєвих форм рослин І.Г. Серебрякова (1962,1964). Він запропонував називати життєвою формою габітус рослин, що виникає у результаті росту і розвитку в певних умовах як вираження пристосованості до цих умов. В основу своєї класифікації І.Г. Серебряков в якості основної ознаки обрав тривалість життя рослини та її скелетних осей. Розроблена ним класифікація достатньою мірою деталізована і містить два самостійні критерії – еколого-фізіономічний і морфолого-біологічний. На їх основі було виділено 4 відділи і 8 типів життєвих форм (рис. 4.3).
У деяких видів рослин залежно від умов росту може реалізовуватися кілька різних життєвих форм. Це морфологічна реакція на стресори і адаптація до них. Тому корисно розрізняти типову для цього виду рослини життєву форму, яка формується в оптимальних умовах, і похідні життєві форми, які є результатом адаптації рослини до нетипових для неї місцезростань.
Рис. 4.3. Класифікація основних життєвих форм рослин за І.Г. Серебряковим
Еколого-ценотичні групи
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічна фізіологія рослин» автора Скляр В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Життєві форми рослин“ на сторінці 1. Приємного читання.
