Усі надземні частини рослин практично безперервно випаровують воду. Закономірності цього випаровування за низкою особливостей істотно відрізняються від випаровування з поверхні неживих тіл, і тому воно дістало назву транспірації. Її роль у рослинах подвійна: 1) охолоджує листя рослин, не допускаючи їх небезпечного перегрівання сонячними променями, 2) включає ВКД, забезпечуючи підйом води і мінеральних речовин від коріння до листя.
Транспірація в основному відбувається з поверхні листків, яка є якісно неоднорідною. Ця поверхня складається із продихів і міжпродихових ділянок, вкритих кутикулою. У зв'язку з цим транспірація поділяється на два компоненти – продихову і кутикулярну.
Величина водовтрат рослин через кутикулярну транспірацію залежить в першу чергу від структури і потужності кутикули. Тому у лісових трав через тонку кутикулу на листках цих рослин кутикулярна транспірація становить 11-32% загальних водовтрат. Однак у рослин, листки яких вкриті восковим нальотом і мають потужний кутикулярний шар, вона значно менша.
Під продиховою транспірацією розуміється втрата води рослинами через продихи. Розміри продихової щілини невеликі, як максимум 40x12 мікрон, а її середня площа становить близько 89 квадратних мікронів. Здебільшого на частку продихових щілин припадає близько 1-2% загальної площі листа. Проте основний потік водяної пари, що втрачається при транспірації, йде саме через них.
Продиховий апарат служить одночасно для дифузії водяної пари і кисню та зустрічної дифузії молекул вуглекислого газу. Процеси ці мають протилежну спрямованість: потік парів води і кисню йде з рослини в атмосферу, а потік молекул вуглекислого газу – з атмосфери у товщу листків. Потреби фотосинтезу вимагають максимального розкриття продихів, а необхідність економного витрачання води – їх закриття. Стан стом рослин є в цьому плані лавіруванням, компромісом між “спрагою” і “голодом”.
Однією з найважливіших особливостей транспірації, як біологічного процессу, є її автономне регулювання живою рослиною. При цьому рослини виявляють здатність скорочувати розмір водовтрат при недостатньому надходженні води до поверхонь, з яких відбувається випаровування. Ця здатність виявляється незалежно від того, з якої поверхні йдуть водовтрати – через продихи або через кутикулу. Тому цей механізм називають позапродиховим регулюванням транспірації. Він однаковою мірою регулює розмір продихової та кутикулярної втрати води.
Позапродихове регулювання транспірації полягає у тому, що при підсиханні клітин листа транспіраційна віддача води в атмосферу прогресивно зменшується. Продихова транспірація регулюється шляхом відкриття й закриття продихових щілин.
Одним із провідних чинників, що визначають розмір транспірації, є сонячна радіація. Дефіцит вологості повітря, що має місце при посухах і суховіях, є одним із найбільш небезпечних для водопостачання рослин зовнішніх чинників. У наслідок цього водовтрати рослин шляхом транспірації здебільшого визначаються дефіцитом вологості повітря. Суттєво позначаються на водному балансі рослин і особливості їхнього мінерального живлення. Оцінюючи значення зовнішніх чинників в цілому, слід наголосити, що найбільшу добову і сезонну мінливість транспірації викликають режим сонячної радіації і дефіцит вологості повітря.
Водовтрати у рослин відбуваються не лише в період вегетації. Узимку, коли більшість деревно-чагарникових рослин знаходиться у безлистому стані, транспірація не припиняється і за від'ємних температур повітря.
Найбільш сприятливі умови для життєдіяльності рослин з погляду співвідношення поглинання води з ґрунту, транспірації та фотосинтезу складаються в уранішні години. У цей час втрати води ще невеликі, а умови для фотосинтезу гарні.
Ключові аспекти залежності транспірації від впливу екологічних чинників детальніше розглянуті у підрозділі 7.3.
Ріст і розвиток
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічна фізіологія рослин» автора Скляр В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Транспірація“ на сторінці 1. Приємного читання.
