Розділ «43»

— Вони живі! Діти — живі! Кілька хвилин тому відомство шерифа Долини Антилопи, що в пустелі Мохаве, заявило, що чотирнадцятеро зниклих дітей були знайдені в покинутій шахті біля Розамонда. На території шахти виявили трупи чотирьох дорослих, і правоохоронці намагаються...

Ґабріел нахилився й вимкнув радіо.

— Ти що — не хочеш послухати, що сталося?

— Це вже в минулому.

— Про що ти кажеш?! Невдовзі все зміниться!

— Це лише одна битва. Конфлікт ніколи не скінчиться.

Ґабріел вдивлявся у вітрове скло так, наче шукав зниклого друга.

— Ми маємо перед Табулою одну велику перевагу. Вони обожнюють владу, тому мають чітку ієрархію, а їхні працівники та устаткування зосереджені в кількох нечисленних місцях. Може, вони й здаються сильними й ефективними, але насправді вони є ще більш вразливими, аніж ми.

— Ми — це лише велика кількість різних груп.

— Отож. Спротив — це конгломерат різних груп із різними мотиваціями, але з однією загальною метою. Нас важко знайти й важко знищити.

— Можливо, твоя правда, Ґейбе. Але все це стало реальним саме завдяки тому, що з’явився ти.

— Багато років мій батько намагався збагнути, чому існують Мандрівники. Декотрих із них убивають. Декотрі помирають у злиднях та забутті. Декотрі дають людству урок, що досить тривалий час має потужний вплив на людей, а потім блякне і сходить нанівець. Може, ми — якась космічна аномалія, що мусить з’являтися знову і знову, аби вести всі шість царств у певному напрямку.

Вони зупинилися за кілька кварталів до готелю «Ельдорадо» і вийшли з авто. Священик узяв із номера Буна простирадло й обгорнув ним автомат так, що той став схожим на безневинний оберемок брудної білизни. Друзі перетнули вестибюль готелю й піднялися ліфтом на четвертий поверх.

— А Бун сказав тобі номер кімнати? — спитав Священик.

— Чотириста дванадцятий.

— Я сам цим займуся. І ми потрапимо всередину.

У коридорі Священик помітив на підлозі тацю, на якій до номера заносили їжу. Він накрив брудні тарілки кришками, узяв тацю лівою рукою, а в правій тримав напоготові автомат.

— Постукай у двері, Ґабріеле, і відійди.

Священик стояв у коридорі, широко всміхаючись, коли двері номера відчинив молодий азіат із пістолем у наплічній кобурі.

— Служба їжі та напоїв для пана Корріґана.