Розділ «33»

Узявши пластмасовий коробочок, Дойл відчинив ковзні двері фургона й обійшов водійське сидіння. Вибравшись з авто, він неквапливо наблизився до пікнікового стола неподалік від розташованого в парку футбольного поля. Пересвідчившись, що ніхто за ним не спостерігає, він обережно витягнув билинку й поклав бабку посеред стола.

Бабку тримали в коробці кілька днів, тому вона з явним полегшенням відчула себе на свободі. Дойл відчув, що правильно оцінив реакцію комахи — він теж був невільником, і йому було приємно знову опинитися на волі, серед людей. Комаха поволі заворушила крильцями, відчуваючи вітер і яскраве сонце. Дойл постукав пальцем по столу — і налякана істота полетіла геть.

Дойл повернувся до морозивного фургона й увімкнув на комп’ютері програму ГІМЕМС. Перше зображення на моніторі показало щось темне, з грубою структурою, і Дойл здогадався, що то бабка сіла на гілку дерева. Він під’єднав до комп’ютера джойстик й повільно посунув ручку вперед. Бабка зреагувала, немов іграшковий літак: вона злетіла й рушила на схід. Дойл побачив на екрані автостоянку та вершечки дерев.

У Сан-Дієґо та Сан-Франциско він уже навчився керувати гібридами. І хоча Дойлові не вдавалося абсолютно чітко скеровувати рухи комахи, але він міг задавати бабці загальний напрямок польоту, а потім змушувати її зупинятися й зависати. Використання ГІМЕМС допомагало йому вистежувати дітей, не привертаючи до себе уваги. Дойл немов вирвався з незграбної оболонки свого дебелого м’ясистого тіла. І в цей момент він був лихим янголом, що витав над дітьми, зосередивши увагу на трьох хлопчиках, що поволі відійшли від ігрового майданчика й заблукали.

Китайські дідусі та бабусі вже збиралися додому, й Анна поглянула на годинник. Майже п’ята вечора. Вона дасть хлопчакам погратися ще хвилин зо п’ять, а потім піде додому готувати вечерю. Сезар і досі грався з маленькою білявою дівчинкою, а Роберто з двома однолітками пішов аж до спортбудівлі. Вони стояли зараз біля входу — вочевидь, спостерігаючи, як старші хлопці грали в баскетбол.

Краєм ока Анна завважила, як щось пропливло в повітрі. Вона підняла очі й побачила якусь комаху, що зависла прямо над гойдалкою. «Як же її називають у Сполучених Штатах? Ага — бабка. У Бразилії цих комах часто називали тира-олхос, тобто “викрадач очей”».

До Анни підійшов Сезар зі своїм іграшковим самоскидом, і бабка шмигнула геть.

— Зламався, — сказав хлопчик англійською й показав матері автомобільчик.

— Та ні, усе нормально. Я полагоджу.

Анна перевернула машинку й почала вишкрібати пісок із викидного механізму. Коли вона знову підняла очі, то побачила, що Роберто й один із хлопців кудись зникли, а третій хлопчик і досі тинявся біля входу.

За кілька секунд із будинку показався другий хлопчик, але Роберто з ним не було. Лише через хвилину в голові в Анни клацнув вмикач тривоги і страху. Вона підвелася й чемно попрохала одну з няньок придивитися за Сезаром. А сама пішла повз гойдалку до спортзалу. Двоє хлопчиків, що стирчали там, уже йшли їй назустріч, але коли вона спитала: «А де ж Роберто? Де мій син?» — малі тільки плечима стенули, немов уперше почули його ім’я.

Анна підійшла до відчинених дверей і зазирнула всередину. Баскетбольний зал мав поліровану підлогу та два кошики — велике приміщення, де звук відлунював від голих стін. На кожній із половинок поля проводилося по зустрічі: одна між двома командами із Сальвадору, а друга — між групами якихось кучерявих підлітків із гаслами на футболках.

— Ви не бачили мого сина? — спитала вона в дорослого сальвадорця. — Такий маленький хлопчик у синій куртці.

— Вибачте, але я нікого не бачив, — відповів чоловік.

А його худорлявий приятель кинув водити м’яч і підійшов до неї.

— Він вийшов у ті двері кілька хвилин тому. Там — фонтанчик для пиття води.

Анна заспішила вздовж центральної лінії майданчика, а по обидва боки від неї тривали ігри. Вийшовши у двері з північного боку будівлі, вона побачила невеличку автостоянку та вулицю. Анна ступила кілька кроків уперед і озирнулася навсібіч, але її сина ніде не було видно.

— Роберто, — мовила вона тихо, наче молячись. Раптом її охопила паніка, й Анна несамовито заверещала.