Зокрема, об'єктами захисту в таких системах відповідно до Закону є інформація, що обробляється, та програмне забезпечення, яке призначене для обробки цієї інформації (ст. 2 Закону). В якості суб'єктів відносин, пов'язаних із захистом інформації в системах ст. З Закону визначає: власників інформації та інформаційно-телекомунікаційних систем, користувачів інформації та систем, а також спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації і підпорядковані йому регіональні органи.
У Законі зазначається, що порядок доступу до інформації, перелік користувачів та їх повноваження стосовно цієї інформації визначається власником інформації. Порядок доступу до інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, перелік користувачів та їх повноваження щодо цієї інформації визначаються законодавством України. У передбачених Законом випадках та у встановленому ним порядку, доступ до інформації в системі може здійснюватися і без дозволу її власника в порядку, встановленому законом (ст. 4 Закону).
Відповідно до ст. 5 Закону, власник системи забезпечує захист інформації в системі в порядку та на умовах, визначених у договорі, який укладається ним із власником інформації, якщо інше не передбачено законом. Власник системи на вимогу власника інформації надає відомості щодо захисту інформації в системі.
Окрім того, власник системи надає користувачеві відомості про правила і режим роботи системи та забезпечує йому доступ до інформації в системі відповідно до визначеного порядку доступу (ст. 6 Закону).
Відносини між власником інформації та власником системи визначаються договором. Умови обробки інформації в системі визначаються власником системи відповідно до договору з власником інформації (ст. 8 Закону). Інформація, що є власністю держави, або інформація з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, повинна оброблятися в системі із застосуванням комплексної системи захисту інформації з підтвердженою відповідністю. Відповідальність за забезпечення захисту інформації в системі покладається на власника системи (ст. 9 Закону).
Закон визначає повноваження уповноваженого органу у сфері захисту інформації в системах, відповідальність за порушення законодавства про захист інформації в системах (ст. 10 Закону).
Окрім зазначених нормативно-правових актів, існує низка нормативних актів, які безпосередньо регулюють суспільні відносини у сфері електронного документообігу та електронного урядування. Тому далі коротко розглянемо положення основних нормативних актів, які визначають зміст правового регулювання електронного документообігу в Україні.
Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг" від 22.05.2003 р. №851 -IV встановлює основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів.
Дія Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів (ст. 2).
КМ України та інші органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом, реалізують державну політику електронного документообігу. Державне регулювання у сфері електронного документообігу (ст. 4) спрямовано на: реалізацію єдиної державної політики електронного документообігу; забезпечення прав і законних інтересів суб'єктів електронного документообігу; нормативно-правове забезпечення технології оброблення, створення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів.
Закон визначає електронний документ як документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа (ст. 5). Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис (ст. 6), накладанням якого завершується створення електронного документа. Відносини, пов'язані з використанням електронних цифрових підписів, регулюються законом.
Відповідно до ст. 9 Закону, електронний документообіг – сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів. Порядок електронного документообігу визначається державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності згідно з законодавством.
Електронний документообіг організовується та здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб'єктів електронного документообігу (ст. 14). Використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.
Стаття 15 Закону визначає порядок обігу електронних документів, що містять інформацію з обмеженим доступом: суб'єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, та встановлюють для них систему (способи) захисту. При цьому Закон визначає потребу захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних системах, які забезпечують обмін електронними документами, що містять державні інформаційні ресурси або інформацію з обмеженим доступом.
За порушення законодавства про електронні документи та електронний документообіг Законом передбачено відповідальність (ст. 18) для винних у цьому осіб.
Закон України "Про електронний цифровий підпис" від 22.05.2003 р. №852-1V визначає правовий статус електронного цифрового підпису та регулює відносини, що виникають при використанні електронного цифрового підпису. Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час використання інших видів електронного підпису, в тому числі переведеного у цифрову форму зображення власноручного підпису.
Електронний цифровий підпис (ЕЦП) – вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувана. ЕЦП накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (ст. 1).
Відповідно до ст. 2 Закону суб'єктами правових відносин у сфері послуг ЕЦП є: підписувач; користувач; центр сертифікації ключів; акредитований центр сертифікації ключів; центральний засвідчувальний орган; контролюючий орган.
При цьому, центр сертифікації ключів – юридична особа незалежно від форми власності або фізична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, що надає послуги ЕЦП та засвідчила свій відкритий ключ у центральному засвідчувальному органі або засвідчувальному центрі з дотриманням вимог ст. 6 цього Закону. Центр сертифікації ключів, акредитований в установленому порядку, визнається акредитованим центром сертифікації ключів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Забезпечення інформаційної безпеки держави» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нормативні акти конститутивного напрямку, які закріплюють визначальні положення щодо забезпечення інформаційної безпеки України“ на сторінці 9. Приємного читання.
