У громадянських суспільствах закони ґрунтуються на загальнолюдських ідеалах і мають абсолютну, самодостатню силу; їм змушені підпорядковуватися й ті, хто стоїть при владі. Усі громадяни рівні перед законом. Культ закону стоїть на сторожі прав і обов'язків людини. У США існує навіть вислів: "Ми — країна законів, а не людей".
Права, свободи і обов'язки людини. Права і обов'язки людини визначаються фактом її свободи, яка "є онтологічною першоосновою людського життя" (С. Франк). Природа свободи така, що людина не може користуватися нею для власного неконтрольованого життя. Вона дає лише право на діяльність, що регулюється світоглядом людини. У кінцевому підсумку свобода виступає передумовою прав і обов'язків людини як право на власну саморегуляцію: "...справжня свобода накладає й обов'язок — і чим більша перша, тим більші й другі..." (Ващенко Г. — 2, 1997, с. 407).
Найголовнішим природним правом людини є право на життя, на волю, на гідність. Усі інші права деякі дослідники вважають похідними. Гарантом прав і обов'язків людини є конституція правової держави, що відповідає міжнародним документам, зокрема Загальній декларації прав людини та ін. Права та обов'язки є зворотними сторонами одного і того ж механізму правового регулювання стосунків між людьми і утвердження їхньої рівності: керуючись власною волею, людина реалізує власні права, але водночас визнає і свої обов'язки, які випливають автоматично з прав інших людей. Наприклад, чужі права на приватну власність зумовлюють мій обов'язок їх поважати. Права завжди передбачають готовність людини до самообмеження, саморег ламентації.
Обов'язки людини можна тлумачити подвійно. Так, їй можна необґрунтовано приписати певні правила поведінки щодо інших і силою змусити їх виконувати. Таке усвідомлення власних обов'язків призводить до становлення рабської свідомості. Водночас, вимоги до людини можна сформулювати також, виходячи зі справедливого тлумачення прав інших, що стають її обов'язками.
Одним із найголовніших для людини є також право відстоювати власні права, спираючись на закони і моральні засади суспільства. Багато декларованих прав мала "радянська людина", проте права боротися за свої права вона не мала — навіть на папері, а це означає, що всі решта прав виглядають як милостиня партійного вождя. Так воно й було на практиці з нашими путівками на курорт, з нашими квартирами, з нашим лікуванням тощо.
Громадянське суспільство, зокрема такого типу як у США, дуже ревниво оберігає права і свободи людини, що часто-густо веде до антропократії, коли ці вартості гіпертрофуються і трактуються в системі вартостей як головні, іноді доводяться до абсурду. У більшості держав з традиційно демократичним устроєм молодь відчуває значущість громадянських прав і свобод ще в колі сім'ї, а відтак навчається користуватися ними в школі, в товаристві. Існують навіть відповідні навчальні предмети, які інтерпретують конституційні права і обов'язки майбутніх громадян, вчать користуватися ними.
Серед прав і свобод людини помітне місце посідає право обирати владу. Школа виховує дитину не для себе і не для держави, а для суспільства, свідомого своїх прав і свобод. Не останнє місце посідає тут усвідомлення того факту, що джерелом і запорукою цих прав і свобод є "головна рада" народу — парламент. Він, як і весь механізм формування влади за допомогою демократичних виборів, є важливим елементом демократії. Право обирати владу на основі загальності утвердилося в Європі протягом XIX—XX ст. і стало сьогодні також елементом культури. Звідси й бере свій початок згадуване вище поняття відповідального виборця, формування якого є одним з головних завдань громадянського виховання в більшості демократичних суспільств. Право обирати владу, на думку відомого економіста і політолога Пітера Бергера, становить сутність демократії. "Демократія — це політична система, в якій уряди утворюються за допомогою більшості голосів, відданих під час регулярних і добровільних виборів" (Бергер П., 1997, с. 87).
Особливе місце в системі цінностей громадянського суспільства посідає свобода слова, що стосується як одержання інформації, так і можливості людини висловлювати власні думки. Ця свобода гарантується конституціями демократичних держав, законами про засоби масової інформації тощо.
Ставлення до праці. Може здатися дивним, що саме "суспільство трудящих" сприяло формуванню в "радянської людини" рис лінивства, культу пільг і так званих вихідних, схильності "виснути на плечах" суспільства — менше віддавати, а більше одержувати. Вона (людина) не потребувала також ніколи думати про якість праці і про якість того продукту, який виробляла. Йшлося завжди лише про кількість. В останні десятиліття "соціалізму" розхлябаність у праці стала нормою. Це не заважало жити — хоча б сяк-так.
Варто також зауважити, що і наша Конституція (ст. 43), гарантуючи право людини на працю, не ставить ще перед нею належних вимог чи застережень: не просто право працювати, але й обов'язок виявляти щодо праці необхідні старання і компетенцію.
Ринкові стосунки докорінно змінюють ситуацію. Вони змушують людину дивитися на свою працю цілком інакше. За нових умов успіх забезпечують дві речі: а) висока якість вироблюваного продукту, який мусить мати добрий товарний вигляд і б) продукт, який людина виробляє, мусить мати якомога нижчу ціну. В іншому випадку праця пропаде марно. І це може стати навіть передумовою втрати права на працю. Звідси, дбаючи про свою власну вигоду, про свою винагороду за працю, людина мусить міняти своє ставлення до неї: вона мусить приймати високі вимоги до себе, намагатися працювати якнайкраще, високоякісно, бо лише така праця комусь потрібна. А крім того, кожна людина змушена думати і про те, щоб технологія ЇЇ праці була якнайраціональніша, бо в цьому — можливість здешевлення продукту. Столяр сам має дбати про те, щоб його рубанок був гострим, а вчитель мусить сам думати про те, аби методи його роботи були якомога ефективнішими і т. п. Усі ці вимоги, зрештою, стосуються як людини, так і всього суспільства. Народ, який не хоче думати про ці прості речі, не може бути матеріально забезпеченим.
Громадянське самоврядування. Однією зі суттєвих ознак зрілого громадянського суспільства є тенденція до певної децентралізації влади і залучення громад до участі в самоуправлінні. Ця тенденція вже у давнину вела до розвитку інститутів муніципального самоврядування, якому центральна влада делегувала і досі делегує значну частину власних управлінських повноважень у сфері освіти, охорони здоров'я, комунального господарства, послуг, охорони правопорядку тощо.
Звичайно, функціонування таких самоврядних інститутів передбачає умови політичної зрілості самих громад, віру в те, що органи влади існують для того, щоб служити людям, а не навпаки і готовність громадян відстоювати свої права (Колодій А., 2002, с. 230—240). На розвиток структури самоврядування останнім часом спрямовує свої зусилля наша нова влада.
Усі такі поняття, на перший погляд, стосуються економіки. Але вони є також категоріями педагогічними, бо не працюватимуть, якщо не стануть елементом свідомості й характеру людини — через виховання і самовиховання. З самого дитинства і на все життя в громадянському суспільстві людина вимушена орієнтуватися на власну працю і на її якість, а не на кількість. Це й цілком інший спосіб мислення, інший вектор намагань: робити гарно і дешево, а не багато і абияк.
Завдання для самоконтролю
• 1. Що для людини свобода — право, розкіш, потреба, обов'язок чи тягар?
• 2. Що означає пріоритет громадянської ідеї над державною?
• 3. Порівняйте вимоги, які висував до людини колишній "соціалістичний" лад і які висуває до неї громадянське суспільство.
• 4. Яке суспільство — соціалістичне чи громадянське — має більший шанс захистити немічного, стати суспільством "з людським обличчям"?
• 5. Чи можна довести, що цінності демократи беруть початок у християнстві?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Громадянські вартості в українській традиції“ на сторінці 3. Приємного читання.
