Громадянські вартості в українській традиції

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

У громадянських суспільствах закони ґрунтуються на загальнолюдських ідеалах і мають абсолютну, самодостатню силу; їм змушені підпорядковуватися й ті, хто стоїть при владі. Усі громадяни рівні перед законом. Культ закону стоїть на сторожі прав і обов'язків людини. У США існує навіть вислів: "Ми — країна законів, а не людей".

Права, свободи і обов'язки людини. Права і обов'язки людини визначаються фактом її свободи, яка "є онтологічною першоосновою людського життя" (С. Франк). Природа свободи така, що людина не може користуватися нею для власного неконтрольованого життя. Вона дає лише право на діяльність, що регулюється світоглядом людини. У кінцевому підсумку свобода виступає передумовою прав і обов'язків людини як право на власну саморегуляцію: "...справжня свобода накладає й обов'язок — і чим більша перша, тим більші й другі..." (Ващенко Г. — 2, 1997, с. 407).

Найголовнішим природним правом людини є право на життя, на волю, на гідність. Усі інші права деякі дослідники вважають похідними. Гарантом прав і обов'язків людини є конституція правової держави, що відповідає міжнародним документам, зокрема Загальній декларації прав людини та ін. Права та обов'язки є зворотними сторонами одного і того ж механізму правового регулювання стосунків між людьми і утвердження їхньої рівності: керуючись власною волею, людина реалізує власні права, але водночас визнає і свої обов'язки, які випливають автоматично з прав інших людей. Наприклад, чужі права на приватну власність зумовлюють мій обов'язок їх поважати. Права завжди передбачають готовність людини до самообмеження, саморег ламентації.

Обов'язки людини можна тлумачити подвійно. Так, їй можна необґрунтовано приписати певні правила поведінки щодо інших і силою змусити їх виконувати. Таке усвідомлення власних обов'язків призводить до становлення рабської свідомості. Водночас, вимоги до людини можна сформулювати також, виходячи зі справедливого тлумачення прав інших, що стають її обов'язками.

Одним із найголовніших для людини є також право відстоювати власні права, спираючись на закони і моральні засади суспільства. Багато декларованих прав мала "радянська людина", проте права боротися за свої права вона не мала — навіть на папері, а це означає, що всі решта прав виглядають як милостиня партійного вождя. Так воно й було на практиці з нашими путівками на курорт, з нашими квартирами, з нашим лікуванням тощо.

Громадянське суспільство, зокрема такого типу як у США, дуже ревниво оберігає права і свободи людини, що часто-густо веде до антропократії, коли ці вартості гіпертрофуються і трактуються в системі вартостей як головні, іноді доводяться до абсурду. У більшості держав з традиційно демократичним устроєм молодь відчуває значущість громадянських прав і свобод ще в колі сім'ї, а відтак навчається користуватися ними в школі, в товаристві. Існують навіть відповідні навчальні предмети, які інтерпретують конституційні права і обов'язки майбутніх громадян, вчать користуватися ними.

Серед прав і свобод людини помітне місце посідає право обирати владу. Школа виховує дитину не для себе і не для держави, а для суспільства, свідомого своїх прав і свобод. Не останнє місце посідає тут усвідомлення того факту, що джерелом і запорукою цих прав і свобод є "головна рада" народу — парламент. Він, як і весь механізм формування влади за допомогою демократичних виборів, є важливим елементом демократії. Право обирати владу на основі загальності утвердилося в Європі протягом XIX—XX ст. і стало сьогодні також елементом культури. Звідси й бере свій початок згадуване вище поняття відповідального виборця, формування якого є одним з головних завдань громадянського виховання в більшості демократичних суспільств. Право обирати владу, на думку відомого економіста і політолога Пітера Бергера, становить сутність демократії. "Демократія — це політична система, в якій уряди утворюються за допомогою більшості голосів, відданих під час регулярних і добровільних виборів" (Бергер П., 1997, с. 87).

Особливе місце в системі цінностей громадянського суспільства посідає свобода слова, що стосується як одержання інформації, так і можливості людини висловлювати власні думки. Ця свобода гарантується конституціями демократичних держав, законами про засоби масової інформації тощо.

Ставлення до праці. Може здатися дивним, що саме "суспільство трудящих" сприяло формуванню в "радянської людини" рис лінивства, культу пільг і так званих вихідних, схильності "виснути на плечах" суспільства — менше віддавати, а більше одержувати. Вона (людина) не потребувала також ніколи думати про якість праці і про якість того продукту, який виробляла. Йшлося завжди лише про кількість. В останні десятиліття "соціалізму" розхлябаність у праці стала нормою. Це не заважало жити — хоча б сяк-так.

Варто також зауважити, що і наша Конституція (ст. 43), гарантуючи право людини на працю, не ставить ще перед нею належних вимог чи застережень: не просто право працювати, але й обов'язок виявляти щодо праці необхідні старання і компетенцію.

Ринкові стосунки докорінно змінюють ситуацію. Вони змушують людину дивитися на свою працю цілком інакше. За нових умов успіх забезпечують дві речі: а) висока якість вироблюваного продукту, який мусить мати добрий товарний вигляд і б) продукт, який людина виробляє, мусить мати якомога нижчу ціну. В іншому випадку праця пропаде марно. І це може стати навіть передумовою втрати права на працю. Звідси, дбаючи про свою власну вигоду, про свою винагороду за працю, людина мусить міняти своє ставлення до неї: вона мусить приймати високі вимоги до себе, намагатися працювати якнайкраще, високоякісно, бо лише така праця комусь потрібна. А крім того, кожна людина змушена думати і про те, щоб технологія ЇЇ праці була якнайраціональніша, бо в цьому — можливість здешевлення продукту. Столяр сам має дбати про те, щоб його рубанок був гострим, а вчитель мусить сам думати про те, аби методи його роботи були якомога ефективнішими і т. п. Усі ці вимоги, зрештою, стосуються як людини, так і всього суспільства. Народ, який не хоче думати про ці прості речі, не може бути матеріально забезпеченим.

Громадянське самоврядування. Однією зі суттєвих ознак зрілого громадянського суспільства є тенденція до певної децентралізації влади і залучення громад до участі в самоуправлінні. Ця тенденція вже у давнину вела до розвитку інститутів муніципального самоврядування, якому центральна влада делегувала і досі делегує значну частину власних управлінських повноважень у сфері освіти, охорони здоров'я, комунального господарства, послуг, охорони правопорядку тощо.

Звичайно, функціонування таких самоврядних інститутів передбачає умови політичної зрілості самих громад, віру в те, що органи влади існують для того, щоб служити людям, а не навпаки і готовність громадян відстоювати свої права (Колодій А., 2002, с. 230—240). На розвиток структури самоврядування останнім часом спрямовує свої зусилля наша нова влада.

Усі такі поняття, на перший погляд, стосуються економіки. Але вони є також категоріями педагогічними, бо не працюватимуть, якщо не стануть елементом свідомості й характеру людини — через виховання і самовиховання. З самого дитинства і на все життя в громадянському суспільстві людина вимушена орієнтуватися на власну працю і на її якість, а не на кількість. Це й цілком інший спосіб мислення, інший вектор намагань: робити гарно і дешево, а не багато і абияк.

Завдання для самоконтролю

• 1. Що для людини свобода — право, розкіш, потреба, обов'язок чи тягар?

• 2. Що означає пріоритет громадянської ідеї над державною?

• 3. Порівняйте вимоги, які висував до людини колишній "соціалістичний" лад і які висуває до неї громадянське суспільство.

• 4. Яке суспільство — соціалістичне чи громадянське — має більший шанс захистити немічного, стати суспільством "з людським обличчям"?

• 5. Чи можна довести, що цінності демократи беруть початок у християнстві?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Громадянські вартості в українській традиції“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції
  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії

  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ