Вважається, що здатність довготривало зосереджувати та напружувати увагу є показником рівня "інтелектуальної енергії" ("Українська педагогічна думка Галичини в іменах", 2008, с. 153) або навіть вказує на науковий талант. Наявність у школяра такої особливості повинна спонукати вчителя до організації з ним індивідуальної роботи, зокрема, до написання рефератів, індивідуальних досліджень в обраній галузі тощо.
Костянтин Ушинський вирізняє три функції уваги у вихованні й розвитку дитини.
По-перше, увага є показником ("барометром") інтересу дитини. Спостерігаючи за тим, чим діти цікавляться, ми маємо "можливість глибоко заглянути в їхні душі" (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 249). Через увагу виявляють себе і характер, і панівній схильності, і зміст розвитку, і напрям цього розвитку, і настрій душі, — геть уся її природа. Якщо виховний хоче пізнати вихованця, "немає кращого способу, як помітити, на що вихованець звертає більше уваги...: у своїх запитаннях учень висловлює більше, ніж у своїх відповідях" (Там само).
По-друге, увага — це канал ("ворота"), крізь який виховних достукується до душі вихованця. Природа уваги дає можливість впливати на її стан ззовні (посилювати з допомогою голосу, міміки, зображення, блокування можливості розсіяння тощо (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 249—261). Проте сьогодні маємо вже тверде переконання, що сучасний вчитель повинен усе ж не "забезпечувати увагу" дисциплінарно, а "організовувати" її шляхом добре побудованого самостійного завдання, викликати увагу з допомогою предмета діяльності.
По-третє, увага сама собою є предметом, який потрібно розвивати. "Збудіть у людині щирий інтерес до всього корисного, вищого і морального — і ви можете бути спокійними, що вона збереже завжди людську гідність", — писав К. Ушинський (Там само). Зорієнтувати, посилити, зосередити увагу на предметі означає, зрештою, не тільки шлях до подальшого успіху, але й забезпечення розвитку дитини.
Спостережливість. Виходячи з педагогічних цілей, під спостереженням варто розрізняти: а) акт простого сприймання, що відбувається й за умови пасивності дитини, коли вона "отримує" образи, форми, поняття, запропоновані ззовні; б) спостереження як акт чи інструментарій творчої діяльності дитини, коли вона вирішує проблему, потребує і "шукає" знання цих понять, образів чи форм.
У другому випадку до простого сприймання, яке психологи називають перцепцією, доєднується мислення, інтелектуальна інтерпретація сприйнятого, визначення Його місця в системі, поєднання сприйнятого з уже відомим. Це — аперцепція, яка сприяє розумінню того, що саме сприймання ще не дає: категорію зв'язку з різними актами пізнання, здатність до висновку тощо. Аперцепція, крім того, мобілізує операційні механізми пам'яті, уваги, фантазію, механізми синтезу-аналіау, здатність до логічного і абстрактного мислення.
Потреба аперцепції може частково задовольнятись іззовні, через добру педагогічну технологію, але вона може бути і властивістю людини, яку Яким Ярема називав "обсерваційним талантом". Така здатність є основою винахідливості й доконче потрібною у творчості. Людина з таким даром спостереження здатна здогадуватися про зв'язки між явищами, "заповнювати" прогалини в системах. Це вияв самостійності, й людина, яка володіє цим даром, не потребує стороннього імпульсу, впливу, вказівок. Самостійний тип "іде за власним внутрішнім імпульсом і сам знаходить властивий підхід до речі. Докладний спостерігач схоплює річ у цілій її повноті, звертаючи увагу на ціле і на окремі частини" ("Українська педагогічна думка Галичини в іменах", 2003, с. 129).
Правомірно вважати, що саме здатністю до спостереження одна і та ж наукова праця в різних людей викликає різні уявлення і спонукає до різних напрямків мислення. Адже читач може бути або "співавтором", або ж лише пасивним одержувачем інформації, який "не йде далі" написаного автором.
Спостереження стосуються як зовнішнього, так і внутрішнього життя. За їх допомогою людина пізнає і свою душу, і душу інших людей. "Чим більше буде цих спостережень душі над власною діяльністю, тим будуть вони настійніші й точніші, тим більший і кращий психологічний такт розвинеться в людині, тим цей такт буде повніший, правильніший, стрункіший", — пише К. Ушинський (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 115).
Григорій Ващенко дорікає школі, яка майже не розвиває спостережливість, а в окремих випадках — вона навіть послаблюється, "через що освічений інтелект нерідко поступається здатністю спостерігати перед неосвіченим селянином". Пояснення цієї вади нашої едукації в тому, що вона узурпує в дитини можливість діяти самостійно. Тим часом, "спостережливість, — каже він, — звичайно розвивається у процесі самої роботи — чисто практичної чи теоретичної" (Ващенко Г., 2000, с. 135). Ця якість психіки потрібна фахівцям усіх професій — не тільки науковцям, а й селянам, робітникам, громадським діячам та ін. Вона посилює глибину пізнання світу і "є основою високого розвитку вищих інтелектуальних процесів, що кінець-кінцем спирається на процеси сприймання" (Ващенко Г., 2000, с. 136).
Уява, фантазія. Розвинута уява є якістю натури. Вона потрібна не лише поетові чи вченому, але й кожній пересічній людині. Так само, як пам'ять чи увага, уява може бути активною і перебувати під керівництвом свідомості та скеровуватись на вирішення якихось проблем і пасивною, яка зумовлюється нашими природними потребами, пристрастями і впливом зовнішніх чинників.
Робота уяви нагадує калейдоскоп, у якому безперестанку змінюються картини, діє їх "конкуренція", в той час як розум здійснює відбір "тем" і цим задовольняє потреби організму. Цей процес відбувається дуже швидко, і в його річищі — шляхом численних проб і оцінок — відбувається вибір, який називаємо здогадкою, винаходом, рішенням тощо. Темп цього процесу задає розумова пристрасть, бажання "віднайти". Праця уяви неможлива без участі пам'яті, яка зберігає і "викликає" зі свого "сховища" матеріал для роботи уяви.
Дослідження уяви в дітей дошкільного віку свідчить, що хоча вона і бідніша, ніж у дорослих, у свідомості дитини домінує завдяки слабкості волі й неспроможності дитини нею керувати. Через це уява в дитини перших років життя — це майже дійсність. Неконтрольованість і розірваність дії уяви в маленьких дітей зумовлює можливість і потребу максимально частої зміни предмета, а отже, і частої зміни настрою. Життя ще керує дитиною, а не вона своїми діями. "Саме звідси походить та надзвичайна уважність і та надзвичайна розпорошеність, з якої ми часто дивуємось у дітей" К. Ушинський порівнює рухливість дитячої уяви з примхливим пурханням метелика; вона — ще не політ орла (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 296—297). Тільки згодом, коли душа дитини сформує свої цілі й набуде власної ваги, лише тоді уява стає керованою.
Самодостатня душа дорослої людини володіє силою відбору, деякі уявні речі вона схвалює, інші — відкидає: вищі інтереси дають їй змогу безпечно мати справу з усяким матеріалом.
Найбільшу вагу має розвиток уяви в юності, коли формується система поглядів на життя: період з 16 до 22—23 років вважається найвідповідальнішим. "У вогні, що оживляє юність, гартується характер людини", — вважає К. Ушинський. На його думку, "не слід ні гасити цього вогню, ні боятись його, ні дивитись на нього як на щось небезпечне для суспільства, ні обмежувати його вільного горіння, а тільки дбати про те, щоб матеріал, який в цей час вливається в душу юнака, був доброї якості" (Там само, с. 201).
Фантазія теж ґрунтується на результатах сприймання і на роботі пам'яті. "Людина не може творити з нічого, — пише Г. Ващенко, — тому будь-який фантастичний твір можна звести до елементів, які колись були сприйняті як відбиток дійсності.
До розвитку фантазії людина, отже, повинна йти через розвиток активного сприймання світу" (Ващенко Г., 2000, с. 122).
Проте водночас фантазія — це не лише відтворення образів; людина творить своїми зусиллями нові образи і ситуації. У фантазії, таким чином, маємо два "кінці" — зв'язок з дійсністю і перероблення понять з метою утворення чогось нового. І навіть зв'язок з дійсністю може бути об'єктивним (за умови адекватного її сприймання) і суб'єктивним, коли людина, фантазуючи, додає багато свого з метою впливу на дійсність.
Різні діти мають неоднакову здатність до фантазії, яка також відіграє велику роль у мистецтві, науці й в практичному житті. "Фантазія під формою різних фікцій та гіпотез ішла завжди в переді на шляху до правди" ("Українська педагогічна думка Галичини в іменах", 2003, с. 130). Творчий розум завжди діє самостійно, він багатий на фантазію і схильний продукувати багато варіантів вирішення проблеми.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чинники усвідомлення й осмислення дії“ на сторінці 4. Приємного читання.
