Чинники усвідомлення й осмислення дії

Теоретичні основи сучасної української педагогіки

Отже, викладене вище дає підстави зробити кілька важливих для педагогіки висновків.

• 1. Оскільки фізіологічну основу пам'яті становить діяльність нервової системи, то її робота дуже залежить від добре організованого відпочинку (участь у спорті, свіже повітря, зміна видів діяльності тощо). Водночас дуже корисним є отримання зовнішніх вражень, наприклад, вихід на природу замість постійного сидіння над книжкою. На початковому етапі навчання робота пам'яті підтримується унаочненням.

• 2. Серйозним чинником поповнення багажу пам'яті є читання і телепередачі. Проте цей процес приховує небезпеку безсистемності й відірваності від реального досвіду. Часто таким чином одержана інформація лише засмічує пам'ять. Вартість цього процесу не в тому, щоб сприйняти якнайбільше, а в тому, щоб сприймати найважливіше, найпотрібніше і супроводити його (цей процес) обдумуванням і обговоренням. Без допомоги батьків і вчителів дитині тут самій не впоратись.

• 3. Важливою ознакою психіки є самовпевненість людини. Це стосується і пам'яті. Власні сумніви дитини у здатності її пам'яті є дуже шкідливими (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 277). Впевненість у власній пам'яті гальмується тоді, коли вчитель ставить перед дитиною непосильні завдання на запам'ятовування, докоряє за невивчене, перебільшує значення допущених помилок, що особливо поширене під час перевірки домашніх завдань.

• 4. Велике нагромадження інформації в наш час спонукає до того, щоб для запам'ятовування відбирати її дуже обережно і економно. Сама природа і життєва практика підказали людині ідею енциклопедії, комп'ютера, Інтернету. Отже, і з шкільного підручника необхідно вилучити все, без чого можна обійтись. Застереження такого характеру знаходимо в К. Ушинського: "...Мимоволі натрапляєш на думку, що давно пора серйозно подумати про те, щоб залишити в наших школах і наших підручниках тільки те, що дійсно необхідне і корисне для людини, і вилучити все, що тримається тільки по рутині й вивчається для того, щоб бути згодом забутим, а тим часом забирає багато годин з короткого дорогоцінного періоду життя й захаращує пам'ять, яка теж має свої межі" (Там само, с. 280—281).

Увага. За висловом К. Ушинського, увага — це "єдині двері, через які враження зовнішнього світу викликають в душі відчуття" (Там само, с. 241). У процесі діяльності людина має справу з багатьма подібними чинниками, але вона здатна ставитись до них вибірково — зосереджуватись на одних та ігнорувати інші.

Розрізняють активну (довільну) увагу, яку ініціює і підтримує свідомість, та пасивну (мимовільну), спричинену чинниками зовнішнього світу. В цих двох випадках може діяти як воля самої людини, так і чиясь воля ззовні, як це іноді характерно для навчання, коли вчитель змушує дітей "бути уважними".

Григорій Ващенко вважає, що власне активна (за його термінологією — самовільна) увага відіграє велику роль у вищих психічних процесах. "Процес творчої фантазії починається тоді, коли людина свідомо переробляє матеріал свого досвіду з метою створити якийсь новий образ" (Ващенко Г., 1952, с. 18). І якщо сприймання можливе також на основі пасивної уваги, то процес мислення неодмінно вимагає уваги активної. Така увага має в собі чинник волі. Воля повинна панувати над увагою. Цією обставиною, зокрема, пояснюється продуктивність самостійної праці учнів і низький ефект фронтальних форм роботи вчителя.

З-поміж особливостей уваги, за Г. Ващенком, суттєве значення для педагогіки має її здатність до зосередження і розсіяння (дистрибутивність). Ця особливість уваги пов'язана і з її структурою, у якій розрізняють світлу точку свідомості й периферію (рис. 14).

Рис. 14. Загальна структура уваги

Рис. 14. Загальна структура уваги

Засвоєння предмета розпочинається з активізації світлої точки уваги, що означає її концентрацію. Інформація, що потрапляє на периферію уваги, сприймається з меншою інтенсивністю і чіткістю (Там само, с. 16).

У процесі навчання і в результаті засвоєння образу, форми чи поняття та переведення їх у зону пам'яті увага "залишає" їх під наглядом периферії, а світлу точку свідомості переносить на інший предмет. У цей спосіб, власне, формуються знання, уміння, навички. Це добре ілюструється процесом навчання, читання і письма. Кожна буква і буквосполучення спочатку засвоюються з допомогою активної уваги (світла точка), але

з часом вона переноситься на зміст написаного, на значення слів, а форма його презентації контролюється лише "боковим баченням" (рис. 15).

Рис. 15. Передислокація світлої точки уваги у процесі засвоєння форми і змісту

Рис. 15. Передислокація світлої точки уваги у процесі засвоєння форми і змісту

Ця дислокація уваги має фундаментальне значення, зокрема у навчанні мов — як рідної, так й іноземної. Оскільки форми мови в комунікації працюють автоматично, то доведення їх у вживанні до рівня навички і контролю лише периферією уваги є категоричною умовою її повноцінного володіння. Добра методика навчання мов повинна до цього прагнути і вести. Затримка уваги на формах мови гальмує розвиток комунікативних можливостей дитини, відвертає увагу від змісту, на яких вони ґрунтуються. Наші сучасні намагання посилити комунікативну спрямованість навчання рідної мови є в цьому сенсі обґрунтованим. Це стосується й мов іноземних, музики, спорту тощо.

Наявність навичок є передумовою творчості. Чим краще людина володіє автоматизмами "рутинних операцій" і чим менше вона завантажує свою увагу "чорновою роботою", тим більше творчості вона може внести в свою діяльність. Цим фактом пояснюється й те, що одні люди можуть висловлюватися впевнено, доладно, а інші, витрачаючи психічні зусилля (мобілізуючи увагу) на пошук відповідного слова чи форми, комунікативну самовпевненість не демонструють.

Навички і творчість (вільне висловлювання і є таким актом) — компоненти складної психічної діяльності. Творчість забезпечує проникнення в глибинну сутність речей, а навички полегшують цей процес, обходячись без мобілізації уваги. Творчість доступна кожній людині в тій мірі, у якій вона натренована щодо певної діяльності. І сутність її не в тому, щоб робити завжди щось досі ніким не бачене, а в тому, щоб робити оригінальні кроки на своєму рівні, спираючись на свої навички. Психологи вважають, що увага (здатність зосереджуватися), навички і творчість е головними елементами складної діяльності.

Важливою характеристикою уваги, яку постійно слід розвивати, є її стійкість, коли людина здатна на чомусь зосереджуватись упродовж довшого часу. "Чим зосередженіша душа в якому-набудь своєму акті, тим більше сили виявляє вона в ньому", — пише К. Ушинський (Ушинський К., 1954, т. 1, с 47). Успішна розумова праця дуже залежить саме від тієї особливості уваги. Лише в процесі тривалої концентрації уваги на предметі можливе глибоке проникнення в сутність речей; самі лише розумові здібності тут значать небагато.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» автора Вишневcький О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чинники усвідомлення й осмислення дії“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ

  • ВСТУП

  • Базові педагогічні терміни і поняття

  • Міжпредметні зв'язки педагогіки

  • Педагогіка як професія

  • Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки

  • Людина у фокусі сучасних українських реформ

  • Нове соціальне замовлення

  • Вибір стратегії сучасної української педагогіки

  • Проблема повернення до традиційно-християнських засад

  • Національний характер освіти і виховання

  • Частина перша. ОСВІТА І НАВЧАННЯ

  • Головні особливості успадкованої Україною системи освіти

  • Демократизація компонентів системи

  • На старті реформ

  • Розділ 4. Процес едукації та шляхи його демократизації

  • Діяльність учня

  • Діяльність учителя

  • Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації

  • Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації

  • Процес засвоєння інформації

  • Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

  • Розділ 6. Виховна функція процесу едукації

  • Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

  • Виховні можливості уроку

  • Функції вчителя

  • Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

  • Задача як педагогічний засіб розвитку учня

  • Процес вирішення навчальних задач

  • Розділ 8. Зміст едукації та головні напрями його демократизації

  • Діяльнісний компонент змісту едукації

  • Інформативний компонент змісту едукації

  • Реформування змісту освіти

  • Розділ 9. Основні дидактичні принципи

  • Нове соціальне замовлення і принципи дидактики

  • ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

  • Традиційні вимоги до уроку

  • Сучасні вимоги до уроку

  • Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби

  • Фронтальні форми роботи

  • Самостійна діяльність учнів

  • Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці

  • Диференціація навчання

  • Психологічний клімат на уроці

  • Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

  • Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів

  • Особливості нової шкали оцінювання

  • Частина друга. СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

  • Функції компонентів структури

  • Крах системи і пошуки Головного Ідеалу

  • Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання

  • Людина — творіння Боже

  • Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки

  • Розділ 16. Віра і виховання та розвиток

  • Християнська віра як передумова гармонії

  • Головний предмет християнської віри

  • "Не кожному духові вірте..."

  • Естетичне прагнення як складова духовності

  • Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

  • Опредмечення цінностей

  • Система цінностей та напрями виховання і розвитку

  • Ідеологія в системі цінностей

  • Кодекс цінностей сучасного українського виховання і розвитку

  • Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку

  • ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

  • Походження моралі

  • Трактування моралі

  • Цінності морального виховання

  • Гуманізм

  • Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання

  • Нація і національна ідея

  • Дух нації

  • Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" — світогляд і почуття

  • Патріотизм

  • Процес становлення національного самоусвідомлення

  • Український виховний ідеал

  • Національне як чинник виховання

  • Українське патріотичне виховання і національні меншини

  • Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання

  • Громадянське суспільство і держава

  • Громадянське суспільство і соціальний прогрес

  • На шляху до гармонії громадянського суспільства

  • Громадянські вартості в українській традиції

  • Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання

  • Двоєдина природа родини

  • Деякі традиційні особливості української родини

  • Ціннісні засади української родини

  • Деградація родинного життя і виховання

  • Повернення до традицій

  • Актуальні завдання сучасного родинного виховання

  • Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання

  • Людина— "споживач Природи"

  • Людина та її власне здоров'я

  • Головні чинники догляду за здоров'ям

  • Фізична культура і здоров'я

  • Особиста гігієна

  • У пошуках джерел здоров'я

  • До нових засад спілкування з Природою

  • Природа — виховник людини

  • ЗМІСТ РОЗВИТКУ

  • Розвиток як предмет педагогіки

  • Етнопсихологічний аспект розвитку людини

  • Класифікація цінностей розвитку

  • Розділ 24. Цінності розвитку особистості

  • Чинники усвідомлення й осмислення дії
  • Чинники динаміки й особливостей перебігу дії

  • Периферійні специфічні якості діяча

  • Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку

  • Структура характеру

  • Ядро характеру

  • Периферія характеру

  • Становлення характеру: педагогічне трактування

  • Безхарактерність

  • ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

  • Гуманізм у педагогіці

  • Місія виховника

  • Педагогічне спілкування

  • З арсеналу традиційно-християнських поглядів

  • Чинники виховання та розвитку

  • Розділ 27. Інститути виховання і розвитку

  • Дошкілля і школа

  • Роль Церкви у вихованні й розвитку особистості

  • Розділ 28. Методи виховання і розвитку

  • Метод переорієнтації зусиль вихованця

  • Метод приучування

  • Переконування і сугестія

  • Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку

  • Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу

  • Долання перепон і труднощів

  • Статева стриманість

  • Моральний гарт характеру

  • Участь у доброчинній діяльності й жертовність

  • Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку

  • Гра

  • Спорт

  • Рідна мова

  • Українознавство

  • Мистецтво

  • Засоби масової інформації

  • Громадське життя

  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ