Розділ четвертий. Принципи, закони, закономірності та правила навчання

А. Дістервег не тільки пропагував, впроваджував у шкільну практику принципи навчання Й.Г. Песталоцці, а й сам розвинув і поглибив ідеї Й.Г. Песталоцці в теорії педагогіки взагалі і в розумінні принципу наочності зокрема. Наочність він вважав основою природовідповідного навчання, надаючи великого значення ознайомленню дітей з предметами, безпосередньо доступними їх органам чуття. А. Дістервег, однак, не обмежувався тільки предметною наочністю, а допускав різноманітні її форми. У тих випадках, де неможливе безпосереднє ознайомлення з самим предметом, він пропонував звертатися до зображень на картинах, до спогадів про пережите дітьми за межами школи, до порівняння, аналогій та інших засобів [16,24].

Наочність він розглядав як найважливішу умову елементарної освіти, за якою у предметі, що вивчається, виділяються найбільш зрозумілі і конкретні для дитини елементи, доступні її спостереженню або зв'язані з її попередніми знаннями. Цю думку вже у наш час відомий методист в області викладання математики В.Г. Болтянський висловив у своїй формулі: “наочність – це ізоморфізм плюс простота”. Відповідно до цього виділяють такі види наочності: предметну, модельну, знакову.

Про важливість наочності під час навчання говорять такі дані психологів: учні успішно утримують у пам'яті і відтворюють:

10% від того, що вони рахують;

20% від того, що вони чують;

30% від того, що вони бачать;

50% від того, що вони бачать і чують одночасно;

70% від того, що вони обговорюють з іншими;

80% від того, що отримали з власного досвіду;

90 % від того, що говорять у той час як роблять;

95% від того, що вчать самостійно.

Отже, в чому суть наочності? У джерелах зустрічається твердження, що наочний – це такий, якому можна дати геометричний чи механічний образ. Це правильно, але частково. Справа в тому, що слово “наочний” у звичайному, побутовому значенні означає такий, якого можна побачити, тобто одержати зорове сприймання. Однак, слово “наочний” вживається у педагогіці не тільки у цьому значенні. Ми, вслід за Й.Г. Песталоцці, наочним розуміємо таким, коли у складному об'єкті ми можемо виокремити, виділити прості елементи, кожен з яких для нас є певним первинним чуттєвим образом. Тоді предмет ми розглядаємо як певну сукупність цих чуттєвих елементів.

До еталонів можуть належати, наприклад, система музичних звуків, фонеми мови, кольори спектра, геометричні форми та інші властивості, якості, ознаки предмета і самі предмети. Ці системи чуттєвих якостей засвоюються дітьми і використовуються ними як еталони при обстеженні властивостей предметів, що сприймаються.

Еталони необхідно розглядати і як деякі моделі зовнішньо- предметного світу, і як свого роду букви алфавіту, за допомогою яких сприймається об'єктивний зміст речей і предметів. Саме такий зміст із погляду сучасних психологічних досліджень, ми вкладаємо в поняття “елементарності”, яким користувалися і Й.Г. Песталоцці, і А. Дістервег, розкриваючи суть наочності.

Розпізнавання комплексу ліній і кутів як каркаса куба, подібно до будь-якого іншого акта розпізнавання можливе лише за умови, що центральна нервова система зберегла сліди стимулів, що сприймалися раніше, в цьому випадку – реальних об'єктів кубічної форми, в такому вигляді, який дозволяє установити відповідність між стимулом, що сприймається, і цими слідами. Тільки після того, як встановлена така відповідність, стимул набуває значення і наявна в ньому інформація отримує інтерпретацію. Інформація про минулі події складає, таким чином, необхідні передумови для розпізнавання інформації, що надходить у даний момент.

Зробити процес навчання наочним (отже і зрозумілим) означає підвести невідоме під відоме. Нехай, наприклад, ми дали прослухати учневі ноту “ля” і попросили його запам'ятати особливості її звучання. Через деякий час учень прослухав інші ноти і теж запам'ятав їх звучання. Якщо тепер учневі пропонується що-небудь сказати про нотний склад складного звуку, що є послідовною сукупністю звуків до-ре-мі-фа-соль-ля-сі, то порівнявши цю звукову послідовність, він виділить йому вже відомі ля, до, ре, мі, а про соль скаже, що він з цією нотою зустрічається вперше. Але в наступному і ця нота буде виконувати для учня функцію оперативної одиниці обстеження звуку.

Розглянемо інший приклад. Учень вивчив дію додавання чисел. Йому запропонували дію додавання 5+5+5+5+5+5=30. І коли сказали, що дію додавання однакових чисел можна назвати множенням і записати так: 5+5+5+5+5+5=5x6=30, то цим самим була забезпечена наочність у розумінні дії множення.

Дивлячись на яблуко, ми ідентифікуємо його форму (близько до сфери), об'єм (у діаметрі приблизно 6-8 см), колір (червоно-зелений), твердість (відчувається на дотик), тобто складний об'єкт розклали на ряд чуттєвих елементів, дали їм кількісну характеристику і синтезувавши отриману інформацію, дізнались все про яблуко, яке ми бачимо перед собою.

Зрозуміло, що з накопиченням досвіду та підвищенням рівня розумового розвитку людини, оперативно-алфавітні одиниці обслідування навколишньої дійсності (еталони) стають складнішими і тому наочний у цьому випадку такий, який можна буде звести до сукупності вже інших, складніших елементів. Таким чином, поняття “наочний” має відносний характер, оскільки у вивченні того чи іншого об'єкта учень може користуватися елементами різного ступеня складності.

Знак і символ. Серед усіх видів наочності особливої актуальності набуває знаково-символічна. Це пов'язано з можливостями, які має цей вид наочності для розвитку теоретичного, абстрактного мислення.