Розділ третій. Загальна характеристика процесу навчання

3.1. Навчання як спільна діяльність учителя та учнів

Вузлові питання теми:

3.1.1. Актуальні завдання сучасної дидактики та її аспекти.

3.1.2. Автори підручників і навчальних посібників з педагогіки про процес навчання.

3.1.3. Методологічна основа процесу навчання та його рушійні сили.

Основні поняття теми: процес навчання, учіння, викладання (научування), розвиток.

3.1.1. Актуальні завдання сучасної дидактики та її аспекти.

3.1.2. Автори підручників і навчальних посібників з педагогіки про процес навчання.

Педагогіка розглядає навчання як спільну діяльність учителя і учня, під час якої забезпечується його рух від незнання до знання, і, тим самим, збагачується його фонд знань і власний навчально-пізнавальний досвід, має місце розвиток його сутнісних людських сил та формування позитивних людських якостей. Діяльність учня в педагогіці називають учінням, результат цієї діяльності – навченістю, а діяльність учителя – викладанням або научуванням.

У підручниках і посібниках з педагогіки старшого покоління даються різні визначення навчання. Проте не будемо шукати в них більш чи менш вдалого, а лише пам'ятатимемо, що різні автори в центр уваги ставлять різні аспекти навчання, різні його сторони, вважаючи їх визначальними. Наприклад, Ю. Бабанський визначив навчання як цілеспрямовану взаємодію викладача й учнів, яка послідовно змінюється, в ході якої розв'язуються завдання освіти, виховання і загального розвитку учнів. Отже, в центрі уваги педагога перебуває думка про те, що навчання – це цілеспрямована взаємодія учителя та учнів, яка послідовно змінюється.

І. Харламов у своєму підручнику “Педагогіка” під навчанням розуміє “цілеспрямований педагогічний процес організації і стимулювання активної навчально-пізнавальної діяльності учнів з оволодіння науковими знаннями, уміннями і навичками, розвитку творчих здібностей, світогляду і морально-етичних поглядів і переконань”. Автор акцентує увагу на те, що навчання – це педагогічний процес організації і стимулювання активної навчально-пізнавальної діяльності учнів.

У підручнику “Педагогіка” за ред. М. Ярмаченка навчання розглядається як специфічна форма пізнання об'єктивної дійсності. Деякі автори навчальних посібників нашого часу навчання розглядають як акт взаємодії вчителя та учня з метою засвоєння змісту соціального досвіду. У педагогічному словнику С.У.Гончаренка навчання визначається як специфічна форма пізнання об'єктивної дійсності, оволодіння суспільно-історичним досвідом; це двосторонній процес взаємопов'язаних діяльностей учителя (викладання, організація та управління навчанням і діяльності учня (учіння), спрямований на оволодіння учнями системою знань з основ наук, умінь і навичок їхнього практичного застосування, розвиток творчих здібностей учнів.

На наш погляд, вдале визначення цьому поняттю дав видатний український психолог Г. Костюк. Він розглядав його як керування процесом засвоєння учнями суспільних цінностей, вироблених попередніми людськими поколіннями, як складну систему способів здійснюваного в сім'ї, дитячих садках, школах та інших навчальних закладах керування навчальною діяльністю молодого покоління. Отже, смислове навантаження в його визначенні припадає на твердження, що це управління навчальною діяльністю учнів, керування засвоєнням учнями суспільних цінностей. Такий же наголос на управлінні навчальною діяльністю робить І. Підкасистий у своєму підручнику з педагогіки.

Як бачимо, автори навчальних посібників і підручників з педагогічних дисциплін, які виявляють своє власне бачення суті процесу навчання, в центр уваги ставлять різноманітні сторони навчання, проте всі єдині в тому, що навчання – це спільна діяльність учителя й учнів. Навчання – це не просто сума двох діяльностей, учіння і научування (викладання), це їх органічна єдність.

Ми ж виходимо з того, що навчання – це процес організації та управління збагаченням навчально-пізнавального досвіду учнів з метою засвоєння ними системи знань про суспільство, природу, людину і розвиток на цій основі їх пізнавальних сил, світогляду та позитивних людських якостей. Зрозуміло, що вивчення навчання як процесу зводиться до вивчення таких діяльностей, як учіння і научування кожної окремо і обох в їх єдності.

Однак, для того, щоб глибоко і всесторонньо розглянути учіння, потрібно застосувати для його вивчення відповідні методи дослідження. Якщо прийняти, що учіння – цілісний процес, то для його вивчення є можливість застосувати системний підхід. Він, як відомо, передбачає, що той чи інший об'єкт дослідження розглядається як система. Ми вже раніше зауважували, що довгий час системний підхід розуміли і як методологічну установку, і як методологічний принцип, і водночас фактично не вважали його конкретно-науковим методом дослідження. І лише після того як у науково-дослідницьку практику був упроваджений метод системно-змістової декомпозиції предметних знань у формі системної призми, то його пізнавальні можливості як методу пізнання істотно розширились.

3.1.3. Методологічні засади процесу навчання та його рушійні сили.

Ми виділяємо методологію науки і методологію наукового дослідження. Як пише С. У .Гончаренко, досліднику для розв'язання завдань дослідження необхідно орієнтуватися на використання певної сукупності способів, засобів і прийомів наукового пізнання. Спосіб пізнання реальності, який дає можливість досягнути мети пошукової діяльності, є методом наукового пізнання дійсності.

Під методологією розуміють загальну систему теоретичних знань, які виконують роль провідних принципів наукового пізнання, шляхів та засобів реалізацій наукового дослідження. У науці розрізняють кілька рівнів методології. Зміст першого з цих рівнів – філософські знання. Вони охоплюють філософські основи дослідження, його світоглядну функцію і загальнонаукові положення.