Розділ «2.2. Методи емпіричного і теоретичного дослідження у дидактиці»

Дидактика новітньої школи

Вузлові питання теми:

2.1. Емпіричні методи дидактичного дослідження.

2.2. Методи теоретичного дослідження в дидактиці.

Основні педагогічні поняття теми: передовий педагогічний досвід, дослідна педагогічна робота, дидактичний експеримент, теоретичний аналіз і синтез, абстрагування, конкретизація, ідеалізація, моделювання.


2.2.1. Емпіричні методи дидактичного дослідження.



2.2.2. Методи теоретичного дослідження у дидактиці.


До методів теоретичного дослідження належать теоретичний аналіз і синтез, абстрагування, моделювання, ідеалізація і конкретизація теоретичного знання та ін.

Як відомо, аналіз полягає в розкладанні досліджуваного об'єкта на складові, а потім у вивченні кожної з них, а також він дозволяє розкрити і вивчити його внутрішню структуру. Але в теоретичному дослідженні провідна роль належить все-таки синтезу. На основі синтезу об'єкт відтворюється в єдності всіх його сторін, у цілісності.

У практиці дуже часто занадто поверхнево ставляться до здійснення синтезу, обмежуючись розумінням того, що це об'єднання, інтеграція. Тому здійснювати синтез практично вміє небагато дослідників. А суть справи в тому, що практична реалізація синтезу фактично розпочинається із висунення ідеї, положення, закону чи закономірності, навколо якої можна об'єднати частини, що підлягають об'єднанню. Об'єднання частин здійснюється через встановлення зв'язків кожної із частин із ідеєю (положенням) та зв'язків між самими частинами. Враження таке, як ніби-το кожна частина нанизується на стержневу ідею, що й показано на рисунку нижче.

Схема синтезу

Рис. 2. Схема синтезу

Проте у науково-педагогічних дослідженнях дві мисленнєві операції: аналіз і синтез йдуть разом, здійснюються невіддільно, що означає, що не існує окремо такого методу науково-педагогічного дослідження, як аналіз або як синтез, а існує один, цілісний метод аналізу та синтезу.

Аналіз та синтез, як особливий метод теоретичного дослідження, дозволяє здійснювати мисленнєву реконструкцію об'єкта, виділяти окремі його сторони, вивчати структуру об'єкта дослідження. Цей метод дозволяє в явищах і процесах педагогічної дійсності та в їх найскладніших сполученнях виділяти найістотніші ознаки і властивості, зв'язки і відношення, встановлювати закономірності їх розвитку. Сила методу – у можливості охоплення мисленням, пам'яттю і уявою великої кількості фактів, а також мисленнєвого проникнення в їх суть.

Наведемо приклад здійснення методу аналізу та синтезу. Як правило, коли йде мова про проблемне навчання, то у фокусі уваги перебуває проблема. Розв'язання проблеми тим шляхом, яким іде наука, в навчанні неможливо, оскільки сама проблема сформульована учителем, а не учнями. Тому, для того, щоб учні взяли участь у розв'язанні означеної проблеми, потрібно створити такі умови, щоб ця проблема була “прийнята” учнями, або ними ж сформульована. Тільки після цього вона може бути пусковим моментом у подальших навчальних діях учня. Отже, виходить, необхідно підвести учня під формулювання проблеми. Це можна зробити чимось таким, щоб зацікавило його, або що показало б необхідність у її розв'язанні, тобто це має бути таке, що збудить інтерес до цієї проблеми. Таким кроком може бути ситуація, коли приведено в суперечність дві взаємовиключені інформації.

Абстрагування – це процес мисленнєвого від'єднання якої- небудь властивості чи ознаки предмета від самого предмета, або від інших його ознак і властивостей. Граничним випадком абстракції є ідеалізація, в результаті якої створюється поняття про ідеалізовані об'єкти. Прикладами таких ідеалізованих об'єктів є “матеріальна точка”, “геометрична точка”, “абсолютно чорне тіло” і т.д.

Щоб проникнути в суть педагогічного явища необхідно виділити предмет вивчення в “чистому” вигляді, відмежуватися від усіх побічних впливів, абстрагуватися від тих численних зв'язків і відношень, які заважають побачити головне, найістотніше. Як приклад педагогічної діяльності наведемо такий: розглядаючи можливі взаємодії учителя і учнів на уроці, ми виділяємо такі: учитель – учень, учитель – клас, учитель – група, учень – група, група – група, група – клас. У поняттях “група”, “клас” ми абстрагуватися від кількості, від того, що і в групі, і в класі різні учні мають різні рівні підготовки, різний темп засвоєння і т.д. і сформулювали цілком конкретний ідеалізований об'єкт.

Метод аналогій. У теоретичних дослідженнях широкого застосування набув специфічний вид порівняння – аналогія. Саме аналогія дозволяє встановлювати подібність явищ і дає основу для висновків про еквівалентність у певних відношеннях одного об'єкта іншому. Тоді простіший за структурою і доступніший для вивчення об'єкт стає моделлю складнішого, не завжди доступного для вивчення.

Метод моделювання. Модель, як відомо, виконує функцію заміщення. Відкривається можливість переносу інформації за аналогією від моделі до прототипу.

Таким чином, дослідження моделі дає можливість встановити певні залежності, зв'язки і відношення, які потім переносяться на основний, реальний об'єкт. Модель виконує функції засобу пізнання реальної дійсності. Зрозуміло, що будь-яка модель завжди бідніша від прототипу, що вона відображає лише його окремі сторони і зв'язки. Більш глибше і повніше про моделювання у дидактиці сказано нижче.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дидактика новітньої школи» автора Малафіїк І.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „2.2. Методи емпіричного і теоретичного дослідження у дидактиці“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ перший. Дидактика як галузь педагогічних знань

  • 1.2. Становлення і розвиток педагогіки як науки про виховання людини

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ другий. Дидактичні дослідження

  • 2.2. Методи емпіричного і теоретичного дослідження у дидактиці
  • 2.3. Метод моделювання у дидактичних дослідженнях

  • 2.4. Метод тестів у педагогічних дослідженнях

  • 2.5. Метод кваліметрії

  • 2.6. Системний підхід у дидактичних дослідженнях

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ третій. Загальна характеристика процесу навчання

  • 3.2. Суб'єктно-суб'єктна та суб'єктно-об'єктна взаємодії як цілісні утворення

  • 3.3. Учіння як система

  • 3.4. Окремі системи “Учіння”

  • 3.5. Окремі приклади застосування діяльнісного підходу до вивчення учіння

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ четвертий. Принципи, закони, закономірності та правила навчання

  • 4.2. Закони та закономірності навчання

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ п'ятий. Дидактична система

  • 5.2. Категорії вираження досвіду

  • 5.3. Компетенція та компетентність

  • 5.4. Поділ цілей навчання на групи

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ шостий. Зміст освіти і навчання

  • 6.2. Питання теорії змісту освіти

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ сьомий. Методи і засоби навчання

  • 7.2. Методи контролю, перевірки і оцінки навчальних досягнень учнів

  • 7.3. Засоби навчання та їх функції

  • Розділ восьмий. Організаційні форми навчання

  • 8.2. Урок

  • 8.3. Теорії уроку

  • 8.4. Нетрадиційний урок як розвиток структури традиційного

  • Тенденції розвитку уроку

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ дев'ятий. Диференційоване і розвивальне навчання як його особливі види

  • 9.2. Класичні теорії розвивального навчання

  • 9.3. Системно-розвивальне навчання

  • 9.4. Навчання на основі руху пізнання від предмето- до системоцентризму

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ десятий. Технологічність процесу навчання

  • Найважливіше у розділі