Розділ «3.2. Суб'єктно-суб'єктна та суб'єктно-об'єктна взаємодії як цілісні утворення»

Дидактика новітньої школи

Вузлові питання теми:

3.2.1. Посередник у суб'єктно-суб'єктній взаємодії – цілісне дидактичне утворення.

3.2.2. Суб'єктно-об'єктна взаємодія.

3.2.3. Про учіння та розвиток.

Основні поняття теми: системний підхід, дидактична система, дидактичний цикл, елементи дидактичної системи, аспекти дидактики.


3.2.1. Посередник у суб'єктно-суб'єктній взаємодії – цілісне дидактичне утворення.



3.2.2. Суб'єктно-об'єктна взаємодія.


Є необхідність виокремити два види суб'єктно-об'єктної взаємодії: учень (суб'єкт) – фрагмент змісту (об'єкт); учитель (суб'єкт) – учень (об'єкт). Розглянемо першу з них. У ній є два учасники: учень та об'єкт (фрагмент змісту). Якщо цю взаємодію розглядати на загальному рівні, то вона виглядатиме таким чином.

Суб'єктом пізнання є людина не як біологічна істота, а як продукт суспільно-історичної практики, пов'язаний з усією сукупністю суспільно-історичних умов та відносин шляхом засвоєння надбань матеріальної та духовної культури суспільства. Суб'єкт – це той, хто впливає, хто діє на об'єкт. Людина не є суб'єктом пізнання сама по собі. Вона стає і усвідомлює себе суб'єктом тільки в процесі предметної діяльності і спілкування. Однак, суб'єкт здатний не лише відображати, а й формувати об'єкт пізнання, тобто він має активний і конструктивний характер поведінки. Індивід може виступати в статусі суб'єкта пізнання лише постільки, поскільки він оволодів створеним людством світом культури. З огляду на вище сказане дуже важливим є попередньо набутий досвід учня, його тезаурус, його пізнавальні можливості, його знання, уміння, навички, які мають хоча б якесь відношення до об'єкта вивчення.

Важливою проблемою є формування об'єкта пізнання, а для учня – об'єкта вивчення, яким є тіло, предмет, явище матеріального або духовного світу або сфера дійсності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єктами стають тільки ті сфери дійсності, що включаються в пізнавальну діяльність суб'єкта. Тобто об'єкт – це те, що виділено суб'єктом з об'єктивного взаємозв'язку природи і суспільства. Об'єкт пізнання – це лише та частина об'єктивної реальності, яка перебуває у взаємодії з суб'єктом. Об'єкт не є чимось раз і назавжди рівним собі, він постійно змінюється під впливом практики та пізнання, оскільки змінюється, розширюючись та поглиблюючись та частина матеріального і духовного світу, яка включається в сферу діяльності суспільства і тим самим стає об'єктом інтересів суб'єкта.

Суб'єкт і об'єкт слід розглядати у діалектичному взаємозв'язку, у взаємодії, у єдності, де активною стороною є суб'єкт пізнання. Проте активність суб'єкта у пізнанні слід розуміти не в значенні розвитку, а в значенні творчого характеру їх відкриття та вираження мовою науки, у формуванні та розвитку форм, засобів та методів пізнавальної діяльності.

І об'єкт, і суб'єкт формуються у процесі практичної діяльності і невіддільні одне від одного у своєму виникненні та функціонуванні. В цьому плані як без об'єкта не може бути суб'єкта, так і без суб'єкта не може бути об'єкта. Хоч об'єкт звичайно конструюється суб'єктом, його свідомістю, а існує об'єктивно, проте об'єктивна реальність не може стати об'єктом без активної діяльності суб'єкта.

Процес пізнання можливий лише при наявності взаємодії суб'єкта та об'єкта, в якій суб'єкт є носієм діяльності, а об'єкт – предметом, на який вона спрямована.

Якщо з погляду вище викладеного перейти тепер на рівень конкретного навчального предмета та на рівень конкретної предметної теми, то слід зауважити таке. Насамперед, необхідно акцентувати увагу учнів не на конкретні знання, уміння, навички, компетенції та компетентності, які необхідно засвоїти, а на вивчення конкретного об'єкта вивчення. Саме він у першу чергу повинен потрапляти в поле зору учня. Далі наявний досвід учня, що має певне відношення до об'єкта вивчення, в тому числі і попередньо засвоєні знання, дозволяють до певної міри звузити і конкретизувати об'єкт вивчення.

Участь учня у формуванні об'єкта вивчення – важливий етап процесу навчання. Упродовж усього навчання учень весь час має тримати у своєму полі зору об'єкт вивчення, формувати на його основі гносеологічний образ, виділяти предмет вивчення і вже далі здійснюючи суб'єктно-об'єктну взаємодію наповнювати процес навчання новими знаннями про нього і про предмет вивчення, уміннями і навичками, компетенціями і компетентностями. Однак тут варто зупинитись на наступному.

Під час навчання має місце три види взаємодії, кожна з яких створює свої характерні впливи на процес навчання: суб'єктно-суб'єктна взаємодія (учитель-учень, як суб'єкт навчання); суб'єктно-об'єктна взаємодія (учитель-учень, як об'єкт навчання); суб'єктно-об'єктна взаємодія (учень-об'єкт вивчення).

Характер перших взаємодії залежить від мети, поставленої учителем стосовно учня. Якщо він бачить в учневі об'єкт педагогічного впливу, то взаємодія матиме один механізм перебігу, якщо учитель має за мету перевести учня на рівень суб'єкта навчання, то механізм взаємодії буде зовсім іншим. У першому випадку вчитель сам конструює дидактичну систему, тобто розробляє всі елементи системи і застосовує її як інструмент педагогічного впливу. При цьому він знає, що найвищий результат такого застосування буде тоді, коли вся дидактична система, тобто всі її елементи будуть розроблені з врахуванням індивідуальних особливостей кожного з учнів, інакше кажучи, будуть гармонізованими стосовно цих особливостей.

У другому випадку, коли вчитель прагне перевести учня у статус суб'єкта навчання, механізм суб'єктно-суб'єктної взаємодії буде зумовлений тим, що учитель організовує суб'єктно- об'єктну взаємодію учня (третій вид взаємодії). Саме ця обставина дозволяє стверджувати, що обидва способи взаємодії “учи- тель-учень” відрізняються один від одного відсутністю чи наявністю суб'єктно-об'єктної взаємодії учня. Проте, і в першому, і в другому випадках об'єктом перетворення є досвід учня, а перетворення, як відомо, здійснюється через навчально-пізнавальну діяльність учнів. Однак у першому випадку взаємодії пізнавальна складова цієї діяльності практично виконується самим учителем, учневі залишається тільки запам'ятати, відтворити, а згодом застосувати знання у типових чи нетипових ситуаціях. Зовсім інший механізм суб'єктно-об'єктної взаємодії у другому випадку.

Як пишуть вітчизняні та зарубіжні дослідники цієї проблеми необхідною передумовою будь-якої взаємодії є деяка всезагальність тіл, що дає можливість забезпечити певний канал зв'язку. Завдяки цьому каналу, який виконує роль системоутворювального зв'язку в момент взаємодії, виникає деяка нова цілісність, нова система, яка може бути або дуже короткочасною, або дуже стабільною. При цьому в цьому каналі зв'язку взаємодіючі системи обов'язково ототожнюються, тоді як на полюсах створеної єдиної взаємодіючої системи залишається та область властивостей і параметрів вихідних взаємодіючих систем, які зберігають якісну специфіку цих систем.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дидактика новітньої школи» автора Малафіїк І.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „3.2. Суб'єктно-суб'єктна та суб'єктно-об'єктна взаємодії як цілісні утворення“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ перший. Дидактика як галузь педагогічних знань

  • 1.2. Становлення і розвиток педагогіки як науки про виховання людини

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ другий. Дидактичні дослідження

  • 2.2. Методи емпіричного і теоретичного дослідження у дидактиці

  • 2.3. Метод моделювання у дидактичних дослідженнях

  • 2.4. Метод тестів у педагогічних дослідженнях

  • 2.5. Метод кваліметрії

  • 2.6. Системний підхід у дидактичних дослідженнях

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ третій. Загальна характеристика процесу навчання

  • 3.2. Суб'єктно-суб'єктна та суб'єктно-об'єктна взаємодії як цілісні утворення
  • 3.3. Учіння як система

  • 3.4. Окремі системи “Учіння”

  • 3.5. Окремі приклади застосування діяльнісного підходу до вивчення учіння

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ четвертий. Принципи, закони, закономірності та правила навчання

  • 4.2. Закони та закономірності навчання

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ п'ятий. Дидактична система

  • 5.2. Категорії вираження досвіду

  • 5.3. Компетенція та компетентність

  • 5.4. Поділ цілей навчання на групи

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ шостий. Зміст освіти і навчання

  • 6.2. Питання теорії змісту освіти

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ сьомий. Методи і засоби навчання

  • 7.2. Методи контролю, перевірки і оцінки навчальних досягнень учнів

  • 7.3. Засоби навчання та їх функції

  • Розділ восьмий. Організаційні форми навчання

  • 8.2. Урок

  • 8.3. Теорії уроку

  • 8.4. Нетрадиційний урок як розвиток структури традиційного

  • Тенденції розвитку уроку

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ дев'ятий. Диференційоване і розвивальне навчання як його особливі види

  • 9.2. Класичні теорії розвивального навчання

  • 9.3. Системно-розвивальне навчання

  • 9.4. Навчання на основі руху пізнання від предмето- до системоцентризму

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ десятий. Технологічність процесу навчання

  • Найважливіше у розділі