Розділ шостий. Зміст освіти і навчання

Дидактика новітньої школи


6.1. Проблема змісту освіти і навчання


Вузлові питання теми:

6.1.1, Про співвідношення понять освіта, виховання і навчання.

6.1.2. Теорії матеріальної і формальної освіти.

Основні поняття теми: навчання, виховання, освіта, зміст.


6.1.1. Про співвідношення понять освіта, виховання та навчання.



6.1.2. Теорії, матеріальної і формальної освіти.


У розв'язанні проблеми змісту освіти і, зокрема, змісту навчання ще на зорі становлення педагогіки як науки педагоги дотримувалися протилежних точок зору. Представники теорії формальної освіти вважали, що головна увага школи має бути спрямована на розвиток здібностей учнів, на розвиток їхньої пам'яті, мислення, уяви. Вони недооцінювали сам факт накопичення фонду знань: не знання основ наук, а той розвивальний вплив, який справляє вивчення цих наук на розвиток розумових здібностей учнів – ось що головне, на їхню думку.

Мова, як бачимо, йде про те, що розвиток розумових здібностей учнів не залежить від змісту навчання, а залежить від методів навчання. Не так важливо, що вивчати, а важливо, як вчити. Тренувати розум можна на будь-якому навчальному матеріалі будь-якого змісту.

На думку формальних теоретиків, з усіх відомих навчальних дисциплін найбільший вплив на розвиток пізнавальних сил учнів мало вивчення математики, рідної мови, латинської і грецької мов, тому вивченню цих предметів і повинна приділятися найбільша увага у школі.

Ще К. Ушинський піддав гострій критиці одну і другу теорії змісту освіти за їх однобокість. Його думка настільки зрозуміла і чітка, що ми приведемо її у тій формі, в якій це зробив сам Костянтин Дмитрович.

“Формальний розвиток розсудку, у тому вигляді, як його раніше розуміли, є неіснуючий привид, розсудок розвивається тільки у дійсних реальних знаннях. Кожна наука розвиває людину наскільки вистачає її власного змісту і розвиває саме цим змістом, а не чим-небудь іншим. Школа повинна озброїти учнів такими знаннями, які сприяючи їх розумовому розвитку, були б корисні...” [26].

Сьогоднішнє розв'язання питання про співвідношення формального і матеріального в змісті навчання виходить з того, що, по-перше, навчання є необхідною умовою розвитку і що навчання йде попереду розвитку і веде його за собою (Л. Виготський). Це означає, що розвитку без накопичення знань немає і не може бути і що голий розвиток, як висловився К. Ушинський, неіснуючий привид.

Так як наявне лише таке розв'язання цієї суперечки, то виникає запитання, а що ж вивчати, щоб, з одного боку, забезпечити максимально можливий розвиток розумових здібностей школярів, а з другого – забезпечити їх такими знаннями, які потрібні будуть після закінчення школи, щоб легко здобути професію, знайти своє місце в житті і бути повноправним членом суспільства. Тобто питання не в тому, щоб встановити, що вивчати взагалі, а саме, що вивчати, щоб зміст навчання сприяв найбільшою мірою розвитку розумових здібностей учнів та накопиченню таких знань із різних предметів, які б дозволили випускникові школи легко вибрати і освоїти професію, знайти своє місце в житті.

Розглянемо декілька історичних моментів у розв'язанні цього питання. Якщо відлік часу вести від XVII століття, то сьогодні можна лише здогадуватися про тодішнє розв'язання цього питання, адже на той час не було у школах звичних нам програм і навчальних планів, збереглися лише опосередковані дані.

В Острозькій академії працював Кирило Лукаріс, який прожив в Італії 11 років, де вивчав науку у Венеціанському і Падуанському університетах, а у 1594-1598 роках був ректором Острозької академії. Зрозуміло, що він міг ввести для вивчення науки квадрівіуму (арифметика, геометрія, астрономія, музика) – як підвищений курс світської освіти у Західній Європі. Він вивчався після тривіуму – граматики, риторики, діалектики. Квадрівіум і тривіум складали “сім вільних мистецтв” і разом з богослов'ям складали зміст середньої освіти.

Львівське братство, затверджуючи 1 січня 1586 року “Порядок школи”, у своїй постанові спеціально відзначило, що у школі крім граматики, діти повинні вивчати діалектику, риторику й “иные философские письма школе надлежащи”, приховавши під останніми словами науки квадрівіума, тобто арифметику, геометрію, астрономію, музику, вивчення яких польська влада забороняла в українських школах, вважаючи, що українці можуть обмежитись лише науками тривіума.

Милетій Смотрицький та Феофан Прокопович навчались у західноєвропейських університетах і отримали глибокі і різно- сторонні знання. Вони не тільки були знайомі з “сімома вільними науками”, але і викладали їх. Очевидно, питання змістового наповнення наук квадрівіума вирішувалося рівнем наукової підготовки того, хто навчав дітей і студентів.

У кінці XIX ст. в початковій школі переважала релігійна догматика. На такі предмети, як Закон Божий, церковнослов'янська граматика, церковний спів виділялося 12 із 27 уроків на тиждень. Якщо врахувати релігійні елементи на заняттях з інших предметів, то з'ясовується, що релігійна догматика займала не менше половини навчального часу школярів. Ті, хто закінчував школу, дуже часто не отримували найпростіших навичок письма і лічби. Питання про склад предметів не ставилось, набір навчальних предметів міг бути яким завгодно, адже в будь-якому випадку їх можна і потрібно було використати в якості засобу виховання релігійно-монархічних поглядів школярів: у школі на першому місці повинні бути не знання, а виховання почуттів, настрою, вірувань.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дидактика новітньої школи» автора Малафіїк І.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ шостий. Зміст освіти і навчання“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ перший. Дидактика як галузь педагогічних знань

  • 1.2. Становлення і розвиток педагогіки як науки про виховання людини

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ другий. Дидактичні дослідження

  • 2.2. Методи емпіричного і теоретичного дослідження у дидактиці

  • 2.3. Метод моделювання у дидактичних дослідженнях

  • 2.4. Метод тестів у педагогічних дослідженнях

  • 2.5. Метод кваліметрії

  • 2.6. Системний підхід у дидактичних дослідженнях

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ третій. Загальна характеристика процесу навчання

  • 3.2. Суб'єктно-суб'єктна та суб'єктно-об'єктна взаємодії як цілісні утворення

  • 3.3. Учіння як система

  • 3.4. Окремі системи “Учіння”

  • 3.5. Окремі приклади застосування діяльнісного підходу до вивчення учіння

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ четвертий. Принципи, закони, закономірності та правила навчання

  • 4.2. Закони та закономірності навчання

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ п'ятий. Дидактична система

  • 5.2. Категорії вираження досвіду

  • 5.3. Компетенція та компетентність

  • 5.4. Поділ цілей навчання на групи

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ шостий. Зміст освіти і навчання
  • 6.2. Питання теорії змісту освіти

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ сьомий. Методи і засоби навчання

  • 7.2. Методи контролю, перевірки і оцінки навчальних досягнень учнів

  • 7.3. Засоби навчання та їх функції

  • Розділ восьмий. Організаційні форми навчання

  • 8.2. Урок

  • 8.3. Теорії уроку

  • 8.4. Нетрадиційний урок як розвиток структури традиційного

  • Тенденції розвитку уроку

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ дев'ятий. Диференційоване і розвивальне навчання як його особливі види

  • 9.2. Класичні теорії розвивального навчання

  • 9.3. Системно-розвивальне навчання

  • 9.4. Навчання на основі руху пізнання від предмето- до системоцентризму

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ десятий. Технологічність процесу навчання

  • Найважливіше у розділі