Розділ «Найважливіше у розділі»

Залежно від того, скільки учнів навчається одночасно, виділяють два види навчання: індивідуальне та групове. В історії світової школи індивідуальне навчання було реалізовано в індивідуальній формі організації, групове навчання знайшло своє втілення у класно-урочній системі навчання, а також у лекційно-семінарській формі організації навчання.

Позитивні риси індивідуального навчання: можливість врахування у навчальному процесі рівня розвитку учня, його індивідуально-типологічних якостей, здібностей, темпу засвоєння матеріалу. Легко здійснюється управління процесом засвоєння знань.

Негативні риси: мала продуктивність праці вчителя: його знання, досвід, фізичні й духовні сили спрямовуються тільки на одного учня; відсутність такого соціального фону, на якому б учень зміг порівняти свої успіхи і невдачі; немає можливості застосувати метод прикладу; відсутність умов для колективної праці; у навчанні і вихованні учня фактично працює одна лінія спілкування “учитель-учень”, у той же час як інші, наприклад, “учень-учень”, “група-учень”, не використовуються, що істотно знижує ефективність навчання і виховання.

Класно-урочна форма організації навчання, яка прийшла на зміну ланкастерській, остаточно утвердилася тільки в міських школах, і значно пізніше в сільських.

Коли говорять про її недоліки, то згадують у першу чергу те, що вона ігнорує індивідуальні особливості дітей, пригнічує всякі прояви самостійності, оригінальності, ініціативи. Для сильних дітей навчальний матеріал виявляється іноді занадто легким, а темп роботи занадто повільним. Вони не отримують достатньої поживи для розуму, достатніх стимулів для інтелектуального розвитку. Робота в класі для них стає скучною, не цікавою. Вони починають шукати виходу для невикористаної енергії і іноді знаходять його в різних пустощах і порушеннях шкільної дисципліни.

Ще гірше класно-урочна система (так дуже часто називають класно-урочну форму організації навчання) впливає на слабких учнів. При відсутності спеціальної допомоги від учителя вони виявляються нездатними брати участь у роботі всього класу, а тому з кожним днем все більше і більше відстають від класу. Нагромаджується дефіцит у знаннях і навичках, нарешті він стає таким великим, що учні зовсім випадають з колективної роботи класу.

В усі часи мали місце спроби реформувати класно-урочну форму організації навчання або ж замінити її.

На хвилі критики класно-урочної системи навчання за відсутність умов для індивідуалізації та “абстрактну однорідність змісту навчання” виник ряд інших систем навчання, таких як Мангеймівська, Дальтон-план, Батавія-план, Вінетка-план, Говард-план. Ці системи одержали свої назви від міст, де вони застосовувалися. Всі вони пов'язані зі спробами враховувати в процесі навчання індивідуальні відмінності учнів.

У перші роки формування школи радянських часів спроба застосувати Дальтон-план як форму організації навчання втілилася у бригадно-лабораторних заняттях, здійснювалася колективна робота, при цьому кожен учень мав індивідуальне завдання, оцінку ж одержувала вся бригада. В1932 році, як форма навчання, вона припинила своє існування. Основним елементом класно-урочної системи навчання є урок.

Урок – це організаційна форма навчального заняття учнів під керівництвом учителя, яка забезпечує навчання, виховання і розвиток постійного складу учнів упродовж визначеного проміжку часу на основі вивчення конкретної і однакової для всіх теми. Кожен нетрадиційний урок – це розвиток структури традиційного уроку. У системі уроків з тієї чи іншої конкретної теми кожен нетрадиційний урок повинен мати своє функціонально важливе місце.