Розділ четвертий. Принципи, закони, закономірності та правила навчання

Системоутворювальним чинником системи принципів навчання є: внутрішній – вимога природовідповідності, як своєрідна аксіома педагогіки, яка гармонізує взаємодію системи навчання і середовища. Означений принцип є тим положенням, яке породжує, коригує, задає і спрямовує функціонування навчальної системи. І як системоутворювальний чинник, він взаємодіє з кожним компонентом навчальної системи, її зв'язками та системною властивістю; зовнішний – вимога такої організації системи принципів навчання, яка б, з одного боку, забезпечувала ефективне функціонування дидактичного циклу навчання, а з другого – щоб її елементи не перекривали, а доповнювали один одного.

Елементами цієї системи є принципи навчання як вимоги середовища навчальної системи до учителя, до учнів, до дидактичної системи, до зв'язків між цими трьома компонентами системи. Як показує аналіз цього питання, можна виділити такі принципи навчання:

– принцип природовідповідності (як внутрішній системоутворювальний чинник системи принципів навчання);

– принцип цілеспрямованості та цілісності (як вимога середовища системи до цілей навчання);

– принцип науковості і доступності (як вимога середовища системи до змісту навчання);

– принцип наочності (як вимога середовища до методів навчання);

– принцип систематичності і послідовності (як вимога середовища до змісту і процесу навчання);

– принцип системності (як вимога середовища до змісту і процесу навчання);

– принцип зв'язку навчання з життям (як вимога середовища до змісту і процесу навчання);

– принцип оптимізації (як вимога середовища до змісту і процесу навчання);

– принцип врахування індивідуальних і вікових особливостей учнів та закономірностей розвитку (як вимога середовища до змісту і процесу навчання);

– принцип професійної відповідності.

Наступний функціонально-морфологічний компонент системи – її структура. Вона визначається дидактичною системою, елементами самої системи та зв'язками між ними. Отже, визначальний характер мають ті принципи, які відіграють роль системоутворювального чинника (принцип природовідповідності), потім іде принцип цілеспрямованості і цілісності), далі – принцип науковості і доступності, тоді принцип системності, принцип зв'язку навчання з життям, принцип наочності, принцип оптимізації, принцип врахування індивідуальних та вікових особливостей учнів.

Емерджентною властивістю системи принципів є ті можливості, які вона створює для успішної організації навчально- виховного процесу. Емерджентною (системною) властивістю системи взаємодії “середовище – навчальна система” є така навчальна система, яка побудована на засадах гармонійності дій учителя і учня в інтересах максимально можливого ступеня досягнення цілей навчання. Вимоги середовища до такої взаємодії передбачають активність обох суб'єктів взаємодії на основі конкретної дидактичної системи.

Отже, емерджентна (системна) властивість цієї системи полягає у тому, що одночасне дотримання і врахування всіх принципів забезпечує таке цілеспрямоване функціонування навчальної системи, яка у максимально можливій мірі забезпечує досягнення конкретних цілей навчання за мінімально можливий час навчання.

Розглянемо конкретніше суть вище названих принципів навчання.

4.1.3. Природовідповідність як аксіома педагогіки. Принципи навчання.

Класики наукової педагогіки про природовідповідність. Ще на зорі наукової педагогіки чітко вималювалася проблема вибору такої основи, на якій можна було б побудувати міцну споруду педагогічної науки. За аналогією з математикою це мала б бути аксіома, яка стала б пояснювальним началом, пояснювальним підґрунтям усіх педагогічних явищ, процесів, фактів. Таким підґрунтям було вибрано принцип природовідповідності. Про природовідповідність у педагогіці, на нашу думку, дуже красиво сказав А. Дістервег, тому суть цього принципу ми викладемо, скориставшись його логікою і його словами [16].

На думку А. Дістервега, це має бути вищий головний принцип, який не може бути виведений і який не потребує доведення. Бо якби він був доказуваним, то його можна було б вивести з інших положень, отже тоді він сам не був би вищим, а, значить, не був би головним, отже, не був би аксіомою. Якби він вимагав доведення, то за його висловом, він би мав “печать невизначеності”, тобто, мав би характер імовірного. А це означало б, що на основі такого положення не можна було б побудувати споруду педагогіки.

Цей принцип має бути всезагальним. Тобто, з нього мають бути виведені всі інші положення, завдяки йому вони мають одержати своє обґрунтування. Все те, що з ним узгоджується, має бути правильним, що не узгоджується – неправильним. Він має бути панівним у цій науці, йому мають підкорятися всі інші твердження. Він повинен бути єдиним, повинен бути один. Бо в такому випадку вони були б у логічній залежності, тобто в логічному відношенні залежними, отже один з них був би первинним, основним.