Розділ «Тенденції розвитку уроку»

1. Головне завдання уроку – засобами конкретного навчального предмета забезпечити оптимальний розвиток кожного учня. Спрямованість уроку на розв'язання даного завдання, на формування в учнів високої загальної культури, широкого наукового світогляду, виховання працелюбства, вимогливості до себе, а також інших позитивних людських якостей – ця тенденція переважає в діяльності учителів.

2. Чіткість і конкретність цілей уроку, вимога їх діагностичності створюють необхідну умову для ефективного управління процесом засвоєння знань, розвитку і виховання учнів. Визначення цілей навчання (освітніх, виховних, розвиваючих, політехнічних) для великої теми (блока) дає можливість перейти до однозначного вибору цілей уроку, що сприяє наданню йому чіткої завершеності, структурної оформленості, сприяє глибшому і повнішому застосуванню психолого-педагогічних закономірностей навчання, розвитку і виховання. Ця тенденція є, очевидно, результатом опосередкованого впливу на педагогіку, на навчально-виховний процес розвитку точних наук і, в першу чергу, кібернетики.

3. Підвищення пізнавальної активності учнів як на уроці, так і в процесі підготовки до нього. Це результат підвищення ролі учня, як суб'єкта навчання. Ця тенденція зумовлює більшу увагу вчителя до процесу навчання учнів, допомоги кожному з них у міру необхідності.

4. Оскільки йдеться не тільки і не стільки про організацію навчально-пізнавальної діяльності учнів у межах певного часового проміжку, якии охоплюється тривалістю уроку, а йдеться взагалі про організацію навчально-пізнавальної діяльності учня з конкретного предмета теми, то урок є не тільки формою організації навчання, виховання і розвитку, а й формою надання методичної допомоги учням з організації самоосвіти.

5. Посилення філософського звучання і філософського наповнення змісту уроку, дослідження та аналіз проблем Природи, Людини, Суспільства.

6. Розширення використання методологічних знань, знань про знання і на цій основі ширше використання узагальнюючих схем вивчення матеріалу з елементами переносу, передбачення, прогнозування.

7. Посилення емоційного впливу на учнів. І як результат цього – надання уроку обличчя театралізованого дійства.

8. Чітка диференціація змісту уроку, його цілей, методів і форм з огляду на індивідуальні відмінності учнів, їх пізнавальні і життєві інтереси, різний темп засвоєння матеріалу, їх задатки і здібності.

9. Посилення уваги переважаючої більшості учителів до застосування активних методів навчання та активних форм роботи. Проведення нетрадиційних уроків, підвищення інтересу вчителів до методики їх проведення.

10. Повернення до програмованого навчання, але вже на якісно новому рівні, з використанням комп'ютерів.

11. Широке використання опорних схем, малюнкових конспектів на всіх стадіях уроку і з різноманітною метою.

12. Поєднання раціонального і емоційного як з боку учителя, так і з боку учня. Істинний урок – це робота розуму і серця.

13. Намагання учителів поєднати позитивні якості класно- урочної, індивідуальної та лекційно-семінарської систем навчання, що виражається у плануванні системи уроків для навчальної теми, у плануванні різноманітних видів колективної, групової та індивідуальної роботи.

14. На всіх етапах уроку спостерігається розширення ліній взаємодії від “учитель-клас”, “учитель-учень” до “учень- учень”, “учень-клас”, “група-учень”, “група-клас”, “учень-ком- п'ютер”. Пожвавлення людських контактів між учителями і учнями, бачення усіх сторін особистості учня.

15. Варіативність, податливість структури уроку, його неповторність і різноманітність.

16. Посилення уваги до формування системи знань і їх системності через удосконалення структури знань, і на цій основі виявлення інтересу до системно-розвивального навчання.