Розділ «5.2. Категорії вираження досвіду»

Вузлові питання теми:

5.2.1. Знання як система.

5.2.2. Уміння і навички.

5.2.3. Досвід творчої діяльності та емоційно-ціннісне ставлення.

Основні поняття теми: знання, уміння, навички, досвід, ставлення.

5.2.1. Знання як система.

5.2.2. Уміння і навички.

Звичайно, знання самі по собі, навіть без уміння їх застосовувати, мають велику цінність. І в першу чергу тому, що саме знання є основою для прогнозування, передбачення майбутнього результату певної діяльності. Однак, уміння надають знанням особливої ваги і значущості. Уміння – це знання в дії. Відомо, що в кожному продукті людської діяльності втілені ті уміння, використання яких у свій час привело до появи цього продукту. Знання – продукт людської діяльності, отже в них втілена діяльність з добування і застосування цих знань. Це положення і є основою для виділення умінь, формування яких є обов'язковим у навчальному процесі.

Для формування різноманітних умінь, одержання нових знань і їх застосування школярі мають бути включені в діяльність з порівняння, розпізнавання, розрізнення, виявлення різниці і подібності, класифікації, аналізу, синтезу, узагальнення, абстрагування, категоризації об'єктів, протиставлення, створення, проектування, запам'ятовування, перенесення, уяви, відтворення, прикладання, обслідування, орієнтування, виявлення відмінності і подібності, побудові здогадок, впізнавання, реконструкції і перетворення, відтворення в пам'яті, перегрупування, відновленню, розчленування, об'єднання, виділення, віднесення невідомого до відомого та ін.

Уміння – це заснована на знаннях здатність людини виконувати ту або іншу діяльність. Уміння неможливі без знань і формуються лише на їх основі.

Навички. Поряд з уміннями вони є однією з форм вираження досвіду здійснення людської діяльності. Якби людина не володіла навичками, їй би кожен раз, при необхідності виконувати одну і ту ж роботу, довелося б витрачати багато зусиль і часу, щоб цю роботу виконати. Якщо вміння – це готовність до свідомих і точних дій, то навички – це автоматизована ланка цієї діяльності. Отже, навички – це автоматизовані вміння. Вони здійснюються без участі свідомості, але під її контролем. Наприклад, коли ми пишемо букву “а”, ми не задумуємося над тим, як її написати. Однак, коли виникає потреба написати її якимось іншим шрифтом, або просто красиво написати, ми починаємо думати, як це зробити. Людина повинна завдячувати природі за те, що вона наділила її здатністю виробляти в собі навички. Якби такої здатності людина не мала, то яке б було її життя, важко навіть уявити. Навички писати, рахувати, читати – це загально-культурні навички, якими повинна володіти кожна людина.

5.2.3. Досвід творчої діяльності та емоційно-ціннісне ставлення.

Для формування необхідно залучити винятково велику внутрішню силу людини – силу підсвідомості. Так склалося у розвитку нашої цивілізації, що всі знання, які людина отримала – це результат роботи свідомості людини. Людство ніби забуло, що є ще одна сфера, сфера підсвідомості, силу і можливості якої просто важко уявити. Цілком можливо, що дальший розвиток науки буде пов'язано в основному з вивченням можливостей підсвідомості та їх використання у пізнанні оточуючого світу.

Відомо, що філософія розглядає свідомість як здатність людини відображати, тобто пізнавати об'єктивну дійсність. Предмети і явища об'єктивної дійсності, діючи на органи чуття, викликають у них відчуття. Розпочавшись із відчуття, пізнання людиною зовнішнього світу йде від найпростішої до найскладнішої його форми.

Здатність відображати об'єктивну дійсність мають не лише люди. Таку здатність мають і інші живі істоти. Але здатність відображати дійсність і виявляти своє ставлення до неї властива тільки людям. У тварин ставлення до оточення немає. Тварина не “ставиться” ні до чого, для тварини її ставлення до інших не існує як ставлення. Лише людина, вступаючи у взаємини з природою й іншими людьми, починає усвідомлювати, що вона є членом суспільства. Її самосвідомість – це і є усвідомлення самої себе у своїх ставленнях до зовнішнього світу й інших людей.

У здатності людини виділяти себе з навколишнього світу і створювати уявлення “я” і “не я” І.М. Сеченов надавав великого значення так званим системним відчуттям, пов'язаним з внутрішніми системами організму людини. І.П. Павлов з'ясував механізм рухових відчуттів, що відображають у мозку рухи всіх органів нашого тіла. Великі півкулі кори головного мозку є сукупністю аналізаторів, з одного боку, для аналізу зовнішнього світу, а з другого – для аналізу внутрішніх явищ. Він довів, що у корі мозку разом із грандіозним представництвом зовнішнього світу існує і представництво внутрішнього світу. Учні вченого довели, що представництво у корі мозку внутрішнього світу здійснюється у формі утворення умовних рефлексів на внутрішні органи чуття. А це означає, що кора відображає не тільки зовнішній, а й внутрішній світ. Здійснюючи вплив на внутрішні органи, керуючи їхньою діяльністю, кора мозку здійснює аналіз внутрішніх станів організму. Це і допомагає людині виділяти себе з оточення, пізнавати себе. За Павловим, наша нервова система є такою, яка сама регулює, сама себе підтримує, відновлює, виправляє і навіть удосконалює.

Пізнаючи себе, людина насамперед пізнає будову свого тіла і функції його окремих органів. Усвідомлюючи свою психіку, людина усвідомлює свої психічні процеси, тобто своє сприймання, свою пам'ять, свою увагу, свою мову, мислення, усвідомлює особливості своєї психіки, які відрізняють її від інших.

Предметом свідомості людини є її організм, її психіка, її дії і вчинки, її мотиви і цілі, її ставлення до інших людей, ставлення до самої себе. Саме через це в неї виникають реакції (і не тільки в людини) на впливи внутрішніх і зовнішніх подразників, які мають яскраво виражене суб'єктивне забарвлення. Це – емоції. Вони пов'язані з задоволенням або незадоволенням біологічних потреб.

Про емоційну культуру учнів. Ми живемо в такий час, коли збільшується значення всього, що пов'язано з ростом духовної культури нашого народу. Наша освітня система передбачає оволодіння усіма учнями основами духовної культури в гармонійній єдності двох її складових – культури наукової і культури художньої. Адже хтось із мудрих сказав, що людина стверджується у предметному світі не лише за допомогою мислення, але й через посередництво почуттів.