Розділ «Найважливіше у розділі»

Дидактика новітньої школи

У розділі показано, що поняття виховання тлумачиться у широкому та вузькому значеннях слова. Поштовхом для виникнення виховання було виробництво знарядь праці і зв'язана з ним необхідність передачі досвіду користування ними, удосконалення існуючих та виготовлення нових, досконаліших.

Виділяються декілька можливих напрямів розвитку людської цивілізації. Людство у своєму розвитку могло рухатися у найрізноманітніших напрямах, залежно від того, який бік людської активності отримав переважаючий розвиток. Крім технічної цивілізації могла розвиватися біологічна, біотехнічна, духовно-медіативна. Якби, наприклад, древня людина стала розвивати свої тілесні сили, виявляти величезні резерви власної фізичної природи, то це призвело б до наслідків, які сьогодні навіть важко уявити.

Найстарішою теорією виховання є теорія слухняності і покірності. Слухняність і покірність, за цією теорією, є основним принципом життя. Своєї повноти і завершеності вона досягла у китайців. Ця теорія була взята на озброєння у рицарському вихованні.

У розділі розкрито походження слова “педагогіка”, виокремлено стадії розвитку цієї науки: народна педагогіка – духовна педагогіка, світська педагогіка. Показано, що сучасна педагогіка – це комплекс наук про виховання людини. Певна увага приділена розкриттю суті основних понять і категорій педагогіки.

Описано шлях, який пройшла дидактика у своєму розвитку, починаючи від Я. Коменського. Зауважено, що, наприклад, принцип природовідповідності він розглядав як природонаслідування, тобто як відповідність зовнішнім формам природи. Й. Песталоцці, навпаки, природовідповідність розумів як відповідність усіх дій учителя природі дитини, тобто акцентував увагу на внутрішній бік природовідповідності. Якщо Я. Коменський розумів наочний як такий, якому можна дати механічний чи геометричний образ, то Й.Песталоцці під наочним розумів, як зведення до елементарного.

Наступний крок у розвитку дидактики зробив видатний німецький педагог А. Дістервег (1790-1866). Крім того, що він пропагував і поширював вчення Й. Песталоцці, він ввів принцип культуровідповідності, який доповнює принцип природо відповідності. Він розкрив необхідність активного начала у засвоєнні учнями знань, показав взаємозв'язок, взаємообумовленість правил і принципів навчання, їх відносність, податливість, варіативність. Це йому належать слова: “Істина перебуває у вічному русі разом з людським родом. Ніщо не постійне, окрім змін”.

Дуже вагомий внесок у розвиток педагогіки взагалі і дидактики, зокрема, зробив великий вітчизняний педагог Костянтин Дмитрович Ушинський (1824-1870). Він по праву вважається нашим педагогічним генієм. Проживши всього неповних 47 років і присвятивши педагогіці менше половини свого життя, він вніс неоціненний вклад у розвиток вітчизняної і світової педагогічної думки. К. Ушинський заклав основи нашої педагогіки. Значний внесок у розвиток дидактики вніс П.Ф. Каптєрев (1849-1922) та інші представники світової і вітчизняної педагогічної думки.

У радянський період дидактика розвивалася у напрямі пошуку шляхів наукового обґрунтування змісту навчання, вирішення проблеми методів навчання.

Проблема методів навчання привертала до себе багатьох педагогів-дослідників, був досить добре опрацьований дослідницький метод навчання, який має значні можливості для розвитку активності та самостійності учнів, йому навіть приписувалась провідна роль у шкільному навчанні.

Значний внесок у розробку багатьох дидактичних проблем зробив відомий радянський дидакт М. Скаткін. Ним були сформульовані такі принципи навчання, як принцип науковості, принцип зв'язку навчання з життям, інші принципи. У 60-70 роки, спираючись на дослідження видатного психолога Л. Виготського, був зроблений висновок про великі пізнавальні можливості дітей молодшого шкільного віку і переходу на трьохрічний курс початкового навчання (дослідження Л .Занкова), була висунута і обґрунтована ідея про необхідність вивчення основ наук на більш високому рівні узагальнення (концепція Д. Ельконіна, В. Давидова).

Принципово важливим виявилося положення про єдність змістової та процесуальної сторін навчання (В. Краєвський, І. Лернер). Отримав зовсім нове трактування принцип доступності у навчанні (Л. Занков), був введений принцип оптимізації навчально-виховного процесу (Ю. Бабанський).

Пошуки оптимальних умов для розвитку пізнавальної діяльності учнів, їх творчої самостійності привели до виникнення проблемного навчання (І. Лернер, М. Махмутов), впроваджувалося програмоване навчання, досліджувалися проблеми удосконалення класно-урочної системи навчання у поєднанні з індивідуальною та груповою побудовою занять, вводилося тестування.

В останнє десятиріччя актуальними для української дидактичної думки є проблема цілепокладання (структури і класифікації цілей навчання), розробки технологій навчання, системи контролю і оцінювання навчальних досягнень учнів (12-бальна шкала оцінювання), проблеми розвивального навчання у середніх і старших класах, перехід на диференційоване навчання, упровадження модульного навчання, удосконалення організаційних форм навчання, розробка і впровадження нових технологій навчання, розробка та впровадження у шкільну практику нестандартних уроків.

Сьогодні однією із найважливіших проблем є проблема змісту навчання у сучасній школі. В останній час спостерігається значне зміщення інтересів науковців і вчителів практиків до проблем педагогічних технологій, удосконалення організаційних форм навчання, в той же час як проблема змісту залишається збоку магістрального шляху розвитку педагогічної науки, хоча, ще К.Д. Ушинський відмічав, що кожен навчальний предмет розвиває учня настільки, наскільки дозволяє його зміст.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дидактика новітньої школи» автора Малафіїк І.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Найважливіше у розділі“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ перший. Дидактика як галузь педагогічних знань

  • 1.2. Становлення і розвиток педагогіки як науки про виховання людини

  • Найважливіше у розділі
  • Розділ другий. Дидактичні дослідження

  • 2.2. Методи емпіричного і теоретичного дослідження у дидактиці

  • 2.3. Метод моделювання у дидактичних дослідженнях

  • 2.4. Метод тестів у педагогічних дослідженнях

  • 2.5. Метод кваліметрії

  • 2.6. Системний підхід у дидактичних дослідженнях

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ третій. Загальна характеристика процесу навчання

  • 3.2. Суб'єктно-суб'єктна та суб'єктно-об'єктна взаємодії як цілісні утворення

  • 3.3. Учіння як система

  • 3.4. Окремі системи “Учіння”

  • 3.5. Окремі приклади застосування діяльнісного підходу до вивчення учіння

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ четвертий. Принципи, закони, закономірності та правила навчання

  • 4.2. Закони та закономірності навчання

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ п'ятий. Дидактична система

  • 5.2. Категорії вираження досвіду

  • 5.3. Компетенція та компетентність

  • 5.4. Поділ цілей навчання на групи

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ шостий. Зміст освіти і навчання

  • 6.2. Питання теорії змісту освіти

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ сьомий. Методи і засоби навчання

  • 7.2. Методи контролю, перевірки і оцінки навчальних досягнень учнів

  • 7.3. Засоби навчання та їх функції

  • Розділ восьмий. Організаційні форми навчання

  • 8.2. Урок

  • 8.3. Теорії уроку

  • 8.4. Нетрадиційний урок як розвиток структури традиційного

  • Тенденції розвитку уроку

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ дев'ятий. Диференційоване і розвивальне навчання як його особливі види

  • 9.2. Класичні теорії розвивального навчання

  • 9.3. Системно-розвивальне навчання

  • 9.4. Навчання на основі руху пізнання від предмето- до системоцентризму

  • Найважливіше у розділі

  • Розділ десятий. Технологічність процесу навчання

  • Найважливіше у розділі