Розділ «Найважливіше у розділі»

У розділі розкрито завдання, які покликана розв'язувати дидактика як галузь педагогічних знань. Вона, зокрема, здійснює вивчення процесів навчання та засвоєння знань і їх закономірностей. Дуже часто, коли ототожнюють знання та інформацію, випускається з уваги, що існує величезна пропасть між ними, адже знання – це суб'єктивний образ об'єктивного світу, в той же час як інформація – це всього лише зміст повідомлення, точніше – це та об'єктивна складова, яку несе повідомлення.

Відомо, що кожна галузь знань стає наукою завдяки своєму, їй специфічному методу дослідження. Метод дослідження, один або їх декілька, роблять свою галузь знань обґрунтованою, доказовою, логічно стрункою, у повному значенні наукоподібною. Початок у реалізації цього положення був закладений ще Я.А. Коменським, який прекрасно розумів, що без методу ніякої науки не побудуєш. Тому у “Великій дидактиці” він спочатку розробляє метод, який у його тлумаченні звучить як метод паралелізму природнього і штучного.

Відомо, що використання того чи іншого методу дослідження обумовлене тими завданнями, які стоять перед дослідником. Якщо об'єкт пізнання складний і характеризується багатоманітністю його сторін та зв'язків між ними, якщо необхідно розглядати внутрішні механізми його функціонування, взаємодію його частин, то ці завдання зумовлюють вибір системного підходу, як методу дослідження.

Одним із основних понять дидактики як науки є дидактична система. Саме з цим поняттям і пов'язаний об'єкт і предмет дидактики. Без вивчення дидактичної системи практично неможливо вивчити дидактику.

У сьогоднішньому розумінні педагогіку розглядають як комплекс педагогічних наук, тобто як комплекс наук про виховання людини. Однією зі складових цього комплексу є дидактика. Розглядаючи дидактику як частину педагогіки, яка вивчає процес навчання, як показала практика, ми залишаємо осторонь проблему забезпечення єдності навчання, виховання і розвитку учнів. З'ясувавши на теоретичному рівні низку дидактичних проблем, у педагогіці далі не вказується, як об'єднати, тобто як інтегрувати процеси навчання, виховання і розвитку в єдине ціле, в цілісність, тим самим сучасна наука практично залишає учителя сам на сам з надзвичайно важкою проблемою – організацією цілісного навчально-виховного процесу.

Однією з особливостей сучасного навчально-виховного процесу є його технологічність, яка передбачає використання у цьому процесі нових педагогічних технологій. Але кожна технологія, в свою чергу, передбачає реалізацію конкретних цілей навчання, знання яких є необхідною умовою для організації процесу навчання в сучасній школі. Саме тому в дидактиці велика увага приділена проблемі цілей навчання, їх класифікації та поділу на групи.

У науці відомо, що чим більше ускладнюється зміст навчання (зміст матеріалу), тим більше погіршується його структурованість. Це в свою чергу призводить до втрати змістової упорядкованості знань у ціле, що істотно ускладнює запам'ятовування знань, а отже і їх втрати. Таким чином перед дидактикою стоїть надзавдання: знайти спосіб розширення і поглиблення знань, тобто спосіб їх збагачення з одночасним зміцненням їх структури.

Процес навчання – це складний, багатоаспектний, багатосторонній процес засвоєння знань, умінь і навичок, формування різного роду компетенцій і компетентностей, поглядів, переконав, світогляду. Він підлягає своїм, тільки йому притаманним законам, закономірностям, принципам і правилам, він має свій механізм здійснення. Виявити, обґрунтувати та розкрити їх величезну прогнозуючу та передбачувальну силу – важка і складна задача, але її може розв'язати лише одна наука – дидактика.

Оскільки предмет дидактики складний і багатоплановий, його повне і безпосереднє пізнання відразу як цілого є нелегким. Водночас, у науці немає іншого шляху глибокого пізнання складних явищ, крім виділення цілком певних позицій для аналітичного розгляду – аспектів предмета вивчення. Виділення для спеціального вивчення будь-якого одного аспекту предмета вивчення не лишає поза увагою й інших. Саме цілісний підхід до вивчення предмета дослідження, у нашому випадку, дидактики, вимагає поєднання аспектного вивчення, що проходить під певним кутом зору, з багатоплановою, багатоаспектною інтерпретацією його результатів. Виникає необхідність співвіднести результати вивчення одного аспекту з результатами інших аспектів. При збереженні зазначених умов аспектність не перетворюється в односторонність, а виступає умовою повного і цілісного вивчення.

При вивченні дидактики виділяють філософський, психологічний, соціологічний, кібернетичний, математичний та педагогічний аспекти.

Педагогіка розглядає навчання як спільну діяльність учителя і учня, під час якої забезпечується його рух від незнання до знання, і, тим самим, збагачується його фонд знань і власний навчально-пізнавальний досвід, має місце розвиток його сутнісних людських сил та формування позитивних людських якостей. Діяльність учня в педагогіці називають учінням, результат цієї діяльності – навченістю, а діяльність учителя – викладанням або научуванням.

У підручниках і посібниках з педагогіки даються різні визначення навчання. Ми ж виходимо з того, що навчання – це процес організації та управління збагаченням навчально-пізнавального досвіду учнів з метою засвоєння ними системи знань про суспільство, природу, людину і розвиток на цій основі їх пізнавальних сил, світогляду та позитивних людських якостей.

Вчені виділяють методологію науки і методологію наукового дослідження. Як пише С.У. Гончаренко, досліднику для розв'язання завдань дослідження необхідно орієнтуватися на використання певної сукупності способів, засобів і прийомів наукового пізнання. Спосіб пізнання реальності, який дає можливість досягнути мети пошукової діяльності, є методом наукового пізнання дійсності.

Під методологією розуміють загальну систему теоретичних знань, які виконують роль провідних принципів наукового пізнання, шляхів та засобів реалізації наукового дослідження. У науці розрізняють кілька рівнів методології.

У будь-якій взаємодії, крім двох тіл, які взаємодіють між собою, є ще посередник, який передає дію від одного тіла на інше. Це досить переконливо видно на прикладі фізичної взаємодії. У суб'єктно-суб'єктній взаємодії таким посередником є так звана дидактична система, яка складається з таких п'яти елементів, а саме: цілі навчання, зміст навчання, методи навчання, засоби і організаційні форми навчання.

Для того, щоб працювали зв'язки між цими елементами цю систему необхідно включити у систему вищого рівня ієрархії. Цю систему називають дидактичним циклом. Суб'єктно-об'єктна взаємодія істотно вірізняється від суб'єктно-суб'єктної.

Оскільки учіння – цілісний процес, то як показує аналіз учіння, його можна розглядати як систему і до того ж не одну. Водночас учіння можна розглядати і крізь призму діяльнісного підходу, а саме: учіння на основі теорії поетапного формування розумових дій, учіння на основі вирішення проблеми,та на основі теорії Ельконіна-Давидова та розглянути ступеневий характер процесу засвоєння знань.