6. Гемодіаліз (рис. 4.23). Завдяки осмосу і дифузії через напівпроникну мембрану колоїдно-кристалічні розчини вивільняються від кристалоїдів. Це явище називається діалізом, а кров у даному випадку є колоїдно-кристалічним розчином.
Метод базується на безперервній ультрафільтрації рідкої частини крові і дифузії токсинів через
Рис. 4.23. Сеанс гемодіалізної терапії.
напівпроникну мембрану в діалізуючий розчин. Гемодіаліз проводять за допомогою апарату "штучна нирка"; ефективний при гострій інтоксикації солями важких металів, миш'яку, барбітуратами, хлорованими вуглеводнями, ФОС, бромідами та іншими екзогенними отрутами. Високоефективний метод ниркової замісної терапії при гострих отруєннях.
7. Перитонеальний діаліз – найбільш потужний позанирковий метод очищення крові, проводять шляхом введення діалізного розчину в черевну порожнину. Завдяки дифузії та ультрафільтрації токсичні речовини переміщуються з крові та прилеглих тканин у діалізний розчин (рис. 4.24). Усунення з організму продуктів обміну та надлишкової рідини відбувається разом із ексфузією діалізату (рис. 4.25). Перитонеальний діаліз застосовують для прискореного виведення токсичних речовин, які мають здатність депонуватись у жирових тканинах або міцно зв'язуватись з білками плазми. Застосовують при інтоксикації галогенізованими вуглеводами, аміносполуками, ФОС, барбітуратами, транквілізаторами, алкалоїдами, похідними фенотіазіну, спиртами, солями важких металів, саліцилатами; при розвитку гострої ниркової недостатності.
Рис. 4.24. Схема проведення перитонеального діалізу.
Рис. 4.25. Сеанс перитонеального діалізу.
8. Плазмаферез є одним з найпростіших і ефективних засобів детоксикації, який проводять за допомогою спеціальних сепараторів. Звичайно видаляють 1,5 л плазми, замінюючи її сольовими розчинами. За розвитку ДВЗ-синдрому видалену плазму заміщають свіжозамороженою плазмою.
З методів штучної детоксикації залежно від показань і оснащення відділень детоксикації застосовують також гемодилюцію, замінне переливання крові, гемосорбцію, гемофільтрацію, лімфосорбцію тощо.
Антидотна терапія ефективна лише на початкових стадіях гострих отруєнь, тривалість яких різна і залежить від токсикокінетичних особливостей токсичної речовини.
Найбільша тривалість початкової стадії і, відповідно, антидотної терапії у разі отруєння сполуками важких металів (8-12 діб), найменша – у разі дії на організм високотоксичних і швидкометаболічних сполук, наприклад, ціанідів.
Специфічну терапію при гострих отруєннях проводять у таких випадках:
• вплив на фізико-хімічний стан отрути в ШКТ (хімічна протиотрута контактної дії), наприклад, антидот важких металів – антидот Стржижевського);
• вплив на фізико-хімічний стан отрути в гуморальному середовищі організму (хімічна протиотрута парентеральної дії). Наприклад, використання тіолових і комплексоутворюючих речовин (унітіол, тетацин, пентацин) для утворення розчинних сполук із металами і прискореного виведення їх з сечею;
• зміна метаболізму токсичних речовин в організмі. Наприклад, застосування етилового спирту при отруєнні метиловим спиртом допомагає затримати небезпечний метаболізм останнього;
• зміна напрямку біохімічних реакцій, в які вступають токсичні речовини в організмі. Наприклад, застосування реактиваторів холінестерази при отруєнні ФОС;
• використання фармакологічного антагонізму у впливі на одні й ті ж біохімічні системи організму (фармакологічні протиотрути). У клінічній токсикології широко використовують фармакологічний антагонізм між атропіном і ацетилхоліном при отруєннях ФОС, між прозерином і пахікарпіном, хлоридом калію й серцевими глікозидами.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екстрена медична допомога» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Лікування і невідкладна допомога при гострих отруєннях“ на сторінці 2. Приємного читання.
