TextBook Іван таки послухав, скинув кожуха й шапку, повішав, підійшов до Івасика, легенько поцьомав, аби не збудити, і тепліше укрив ковдрою. Сам же втомлено сів під образами. Я кинулася готувати йому припаси, віддаючи і справді останнє, складаючи все у свою велику хустину. Але то не біда: Ядвіга нам допомогла, тож від голоду не помремо, а хлопцям там більше треба… Вони за Україну стоять…
– Може, горілки візьмеш?
– Не треба, – швидко відказав мій чоловік.
Доки я готувала чоловікові вузлик, говорила впівголоса, постійно оглядаючись на малого. Хотілося розказати Іванові, як стало тяжко і голодно жити після того, як совєти забрали землю, худобу і реманент та віддали до колгоспу. Голод відчувався із кожним днем більше… Тільки про все це я не згадувала. Ці хвилини, які були у моєму розпорядженні, я використала для того, аби розповісти чоловікові про нашого синочка: який це добрий і слухняний хлопець, як мені допомагає по господарстві, як гарно малює…
Іван слухав, посміхався, та раптом спохмурнів. Я не зауважила цього відразу, бо клопотала коло вузлика. Коли ж озирнулася, запитала:
– Що з тобою?
– Та так, згадав старі часи, коли вся наша родина збиралася в цій хаті. Пам’ятаєш, тут, за тим столом всі сиділи… Нема вже нікого – пішли. Усіх забрала проклята війна. Пропала моя родина і більше ніколи за тим столом не збереться, ніхто не скаже мені «Христос воскрес», коляди не буде з ким затягнути…
Він на мить заплющив очі, немов згадуючи ту щасливу часину, яку подарувала нам Доля, ніби знущаючись. Мені також пригадалося наше скромне, але радісне весілля. Іван дивився кудись удалину. Я сіла біля нього, обійняла.
– Не говори такого, соколику мій. Ми ще заспіваємо. Голосно, аби всім чути було. Виростуть наші діти, совєти розваляться, а на їх руїнах стане наша Україна, за яку ти так тяжко мучишся. Тоді й заспіваємо так, аби всі чули: «Нова радість стала», і «Заповіт», і «Ще не вмерла»… А внуки наші до нас прийдуть, усі коліна нам пообсідають. Ти будеш уже старенький, поважний, будеш курити на довгім цибуху файку і розказувати внукам байку…
Він таки посміхнувся…
– Дай Боже дочекати… Я не знаю, чи зможу прийти на свята: більшовики облави готують.
– Тоді давай зараз заколядуємо собі так тихенько…
Ой пасла, пасла, воли згубила в долині.
Гей же, в долині.
При молоденькій, при зелененькій ялині!..
Ходи, миленький, воли шукати в долині.
Гей же, в долині,
При молоденькій, при зелененькій ялині!
Миленький пішов, волики знайшов у долині.
Гей же, в долині,
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сповідь з того світу» автора Яріш Я.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 59 Марія“ на сторінці 4. Приємного читання.