Розділ 7 Михайло

Михайло

Світало. На сході небо було червоним: невідомо, чи то на вітер, чи на дощ, чи на смерть. Сонячні промені освітили поле під Городком, чорну дорогу, голі дерева й придорожню пожовклу траву, притрушену брудним листом. Грудень цьогоріч видався досить теплим: певно, все-таки суне оте глобальне потепління, нема уже тієї зими, що колись…

Іванове тіло підвезли на каталці до «швидкої» і з гуркотом закинули всередину. Двоє лікарів і сестричка спритно заскочили, зачинили дверцята, і «швидка» рвонула з місця, ревучи двигуном та завиваючи сиренами.

Траса уже не була такою пустельною: водії проїжджали повз місце пригоди і з цікавістю зазирали, намагаючись вгадати, що тут сталося. Частину дороги довелося обгородити: тут зараз будуть працювати слідчі з експертами. Місцевий дільничий інспектор уже був на місці, стояв біля тих кущів і оглядав місце трагедії, інші хлопці посідали у машини, щоб зігрітися: все-таки не май місяць. Чекали прокурорських.

Пан Михайло працював у карному розшуку не перший рік і добре знав, як слід діяти у таких ситуаціях. Саме йому встигла подзвонити Марія, і саме він летів на виручку своїм знайомим на чолі міліцейського наряду. Уже дорогою викликав «швидку» і підняв на ноги ДПС. Не встиг. Знову це прокляте дежавю…

Бачачи могутню постать Михайла на дорозі, водії старанно і швидко оминали це місце і роз’їжджалися. Дуже мало виявилося бажаючих висунути голову у вікно і спитати:

– Командире, що тут?

Михайло тоді просто глипав своїм сердитим поглядом на цікавого, той втягував голову у плечі і поспішав зникнути чимдалі з очей.

Майор озирнувся навколо, тоді підійшов до Іванової машини, заліз усередину. Зважаючи на його велетенський зріст і могутню статуру, зробити це було зовсім не просто, але він таки всівся на сидінні водія, одягнув рукавички.

– Для кого ж роблять ці машини?

Найперше кидалася в очі спортивна сумка, що стояла на задньому сидінні. Майор легенько обмацав її і зробив висновок, що нічого цікавого у ній бути не може. І тут погляд його вперся у веб-камеру, що була вмонтована зверху.

– Цікаво, що там за кіно?

Доки інформація з флешки «грузилася» у Михайлів планшет, майор продовжував оглядати салон. Зауваживши жіночу сумочку, узяв її в руки, став виймати і розглядати її вміст. У боковій кишенці знайшов паспорт. Розгорнув, на нього дивилася Марія – геть молоде дівча. Далі, вже в іншому відділі знайшов зелену папку з документами. Нашвидкуруч переглянув, перегорнув, тоді склав цю папку і сховав собі у внутрішню кишеню куртки. Схоже, більше тут цікавого не було нічого, тож Михайло сховав планшет, поправив усе, як було, і вийшов з машини.

Навкруги і далі панував спокій: дільничний продовжував стояти біля кущів, балакаючи з кимось по мобільному, а хлопці сиділи в машині й, очевидно, травили анекдоти. З боку Городка їхала чергова машина, тільки цього разу вона не проїхала повз, а зупинилася на узбіччі. Це була BMW Х5, з неї вийшов чоловік у прокурорській формі, зачинив дверцята і натиснув кнопку сигналізації.

Михайло впізнав його – слідчий прокуратури Недоля. Той підійшов, подав руку.

– Привіт доблесній міліції.

– Дай, Боже, і прокурорським… Ой-ой-ой, де ж ти так свою «беху» добив?

Михайло мав на увазі вигляд машини: вона була від коліс до скла обтріскана свіжим болотом.

– Не можу сидіти без діла: проїхався по території, подивився. Думаю, може побачу щось цікаве. А тут як? Що з потерпілими?