TextBook Сьогодення
Усі спроби відновити баланс розбилися. Чорні, котрі раніше імітували переговори, тепер тільки скалилися. Відчувши свою силу і підтримку з Півночі, вони вирішили піти до кінця. Усе рухалося до страшного і невідворотного: тільки тепер пан Гаврило зрозумів, яким правим був Михайло…
А все вже було так добре: влада пішла на поступки мітингувальникам у Києві і кількамісячне протистояння мало всі шанси завершитися сяким-таким примиренням. Були досягнуті певні домовленості, хоча тільки тепер стало зрозуміло, що значить домовлятися із чорними. Голова Верховної Ради вперто не хоче ставити доленосний законопроект на голосування. Чого ж він тягне? Ех, дурень, дурень… Із телевізійних новин зрозуміло, хто почав першим оту бійню: силовики і тітушки. Яка ж тепер угода!?
Цього вечора пан Гаврило навіть не пішов до церкви, а тільки сидів у своїй однокімнатній квартирі перед старим телевізором. Так і прикипів до екрана, дивлячись ту онлайн-трансляцію із Києва.
– Господи, помилуй нас усіх…
Майдан оточено. Оголошено антитерористичну операцію. Снайпери на даху. Спецназ із допомогою бронетехніки штурмує барикади. Протестувальники палять шини, так що полум’я підноситься аж до неба, а чорний їдкий дим бухає просто у вічі нападників. Що ж буде, скільки ж іще люди протримаються? Хто ж їм тепер допоможе, на кого надіятися, чого сподіватися? Що нас усіх чекає?
Раптом вхідні двері відчинилися і всередину ввійшов Михайло.
– Буде з тебе сидіти на дивані. Вставай! – різко наказав він.
Гаврило озирнувся: товариш був у камуфляжі, саморобному бронежилеті, у касці.
– Що ти надумав?
– Треба щось робити. Чи, може, ти і далі збираєшся шукати з ними порозуміння?
– Чекай, Михайле… Що ж можна вдіяти?
Михайло всміхнувся.
– А щоб збудить хиренну волю, треба миром, громадою обух сталить. Та добре вигострить сокиру – та й заходиться вже будить…
– Що ти кажеш? – розвів руками Гаврило, нічого не розуміючи.
– Цитую Шевченка. Пам’ятаєш, ми готувалися відзначити його двохсотріччя? Так от: час настав. Пішли!
На старенькій Михайловій «Ниві» вони рушили «наелектризованим» містом у напрямку центру. Людей на вулицях збиралося все більше…
Зупинилися біля Іванового офісу.
– Світиться, – констатував Михайло, виліз зі своєї машини й відчинив багажник. Підійшов і Гаврило, зазирнув усередину.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сповідь з того світу» автора Яріш Я.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 44 Сьогодення“ на сторінці 1. Приємного читання.